ОС-03, Смирнов Николя
/ АП Рецензії /
НАРИСУЙ СЛОВОМ
/ АП Проба пера /
КОНКУРС!
/ АП Проба пера /
Основний склад
/ АП Рецензії /
БОЛЬ ЗЕМЛИ
/ АП Текущий момент /
Сейчас на сайте 1921 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Нет статуса

Автор: Вадим Сорокин
Тема: Историческая проза
Опубликовано: 2016-12-16 15:53:03
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Нiч / Ночь

                                         Вадим  Сорокiн                                           

                                           Н I Ч/Н О Ч Ь
                                         (марево-спогад)

Моєму прадiду, Петру Похитуну, якого красные забрали у 34-му – згинув
на Колимi, присвячую.

Моєму прадiду, Андрiю Гриценку, якого красные забрали у 37-му –
закатували у Харкiвськiй тюрмi, присвячую.

Кримським татарам - мужнiм Людям, присвячую.

                                           Василю Стусу…

                          …усiм загиблим вiд терору красных.


Сенцов Олег...
Балух Володимир...
Олеже! Володимире!
Браття!
ТРИМАЙТЕСЯ!!!



*   *   *   *   *   *
Марево…
Марево…
Так. Це марево…
Матуся не може бути тут.
Не може…
Заспiвав «пiвень»…  Дванадцята ночi.

Матуся не може бути тут…
Як голкою в серце, у самiсiньке серце – чи побачу ще колись її…
Дивлюся на стiну. На звичайну стiну. Нi, не звичайну, це, як сказав Злой
Красный – шуба. Дiйсно – шуба. Грубо, аби як накиданий на стiну
цемент, аби як i застиг – фантастичним безладдям.
Злой Красный так i сказав:
- Пайдёшь на пару месяцев в тишину, пагреешься – там шуба.
«Пагреешься»…
Скiльки я вже тут?
Мiсяць? Нi, напевне, трохи меньше… Втратив вiдчуття часу. Днiв iз
двадцять три – двадцять чотири. Десь так…
«Пагреешься»…  
За цi бiльш нiж три тижнi, вода та сеча навколо дiрки в пiдлозi
(нужник…) жодного разу не вiдтанула, льодом стоїть. А над нужником –
крантик стирчить зi стiни. Це - i для змиву, i умивальник, i душ, i
пральня.
Хоча – який душ, яка пральня? Льодом усе покрито у тому кутку…
У протилежному – рура чавунна. Зверху вниз пронизує простiр,
притиснувшись до стiни. Вона буває тепла. Iнколи. Не завжди…
Котра зараз?
А-а-а…
«Пiвень» все ще спiває… Дванадцята ночi.
«Пiвень» сьгоднi спiває «Утро красит нежным светом стены древнего
кремля…»
Я з перших же днiв перебування тут, ще у загальнiй камерi (хата),
взнав, що мiсцева традицiя – у злодiйськiй (воровской) камерi, кожної
доби, рiвно о пiвночi, «пiвень» (петух, обиженный) спiває у завiконний
намордник, спрямований у двiр, якусь пiсню – невмируща вже декiлька
десятилiть поспiль.
Та й Добрый Красный (дуже небезпечна людина…) менi якось досить
чiтко пояснив, що я ризикую «спеть в полночь», якщо не буду
спiвпрацювати зi слiдством.
…якщо не буду спiвпрацювати зi слiдством…
Холодно…
Боже! Як ХОЛОДНО.
Скоро прийдуть…
Хто сьогоднi – Злой? Добрый?
Кожної ночi приходять, забирають до когось iз них. Iнодi двiчi за нiч,
гучно грюкаючи залiзом об залiзо, приходить хтось iз Зелёных. По мене
приходить…
Як би не було - все одно – до ранку без сну та вiдпочинку. Аж пiд ранок
до дому (у карцер…) приведуть.
А вранцi, о шостiй, заходить Зелёный та пристiбає вiдкиднi нари
(шконку) до стiни. Все. Вiдпочивай вдень як заманеться, хочеш –
сидячи, хочеш – стоячи. Сидячи – на бетонному, кубiчної форми
промерзлому наскрiзь стовбчику у тiй же цементнiй шубi, але вже
вiдполiрованiй арештантськими штанями майже до блиску.
Стоячи, сидячи, або вiдмiрюючи диагональ (сiм з чвертю
арештантських
невеликих кроки…) – у напiввiдключцi, як примара…
До ринви…
До крантика…
До ринви…
До крантика…

Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусiдонько убога,
Вiршi нiкчемнi вiршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той свiт, друже мiй, до Бога,
Почимчикуем спочивать.
Тарасе, Батьку, чи не про мене це ти, сто лiт тому, коли вже бачив свiй
кiнець… Чи не про мене?
…як примара…
До ринви…
До крантика…
До ринви…
До крантика…
Весь день. У жовтому, тягнучо-кисельному свiтлi цiлодобово-
незрозумiлого лiхтаря, що десь високо пiд стелею, над дверима.
У напiввiдключцi…
Хто сьогоднi – Злой? Добрый? До кого?
А чи не все одно…
Чи все-таки краще Злой Красный? Вiн бiльш активний – кричить, матом
криє, бiгає по кабiнету. З ним – веселiше якось… У кабiнетi тепло… Це
розслаблює…
Але…
Знову бити буде. Несподiвано. З ноги. Носаком. У незахищенi груди.
Нi. Хай краще Добрый Красный.
Це вiн, одразу, на першому ж допитi, заявив, що працювати зi мною
будуть два слiдчi – «Злой» та «Добрый», i що саме вiн – «Добрый».
Красный – це вже я до кожного з них долiпив. Вони – красные.
Як i кожен iнший, крiм цих двох, для мене – Зелёный.
Красные, вони… Вони iдейнi.
А Зелёные… Зелёные – у переважнiй бiльшостi – на роботi.

Днiпро. Борисфене! Славута сивочолий!!!
Псел.
Псел, якого так любив Микола Гоголь.
Отримав чоботом у ребра вiд Злого Красного, коли у «бесiдi» не
втримався та сказав, що Гоголь – наскрiзь український письменник,
який вимушено-росiйською мовою нiс усе українське до серця та душi
читача.
Псел. Зi своєю темною, тягучою, мов би в^язкою течiєю.
Мiсце, де вони зустрiчаються – Днiпро та Псел…
Плавнi безмежнi – Iвки.
Як красиво, поетично, нiжно та з любов^ю – Iвки!
Безкраї очерети, що хвилями перекочуються пiд ласкавою навалою
вiтру, пташиний щебет на усi смаки, величезнi вiльхи на маленьких
острiвцях, безсистемно розсипаних Матiнкою Природою по плавнях.
По Iвках…
Марево…
Знову – марево…
Не може тут бути а нi Iвок, а нi вiльх столiтнiх, а нi щебетання
пташиного – волi, ВОЛI тут не може бути.

Ой гай, Мати, ой гай, Мати,
Ой гай зелененький…
Ой поїхав з України
Козак молоденький…
Дiд мiй, Iван Гриценко, пiшов з дому – воювати, а мати його, моя
прабабця Марфа Олексiївна, прикута хворобою назавжди до лiжка,
просила онуку улюблену свою Нiночку (мою майбутню матусю) спiвати:
Ой гай, Мати, ой гай, Мати,
Ой гай зелененький…
Ой поїхав з України
Козак молоденький…
Текли сльози по щоках старенької, за плечима якої – революцiї клятi,
втрати, громадянська вiйна, втрати, Голодомор, втрати, красный Сталiн,
втрати… Сльози… Сльози… Сльози… А тоненький дитячий голосок високо
виводив:
Ой гай, Мати, ой гай, Мати,
Ой гай зелененький…
Ой поїхав з України
Козак молоденький…
Як метроном крантик вiдбиває краплями по льоду плин часу:  так… так…
так… так…
Грiм на тлi глобальної нiчної тишi – це Зелёный, там, за дверима, в
iншому, недосяжному для мене життi, iдучи коридором, грюкає ключами
по усьому залiзному, що зустрiчає на своему шляху – ГРIМ гримить.
Скоро прийдуть…
Хто сьогоднi – Злой Красный? Добрый Красный?
А яка рiзниця? Все одно… Адже ключове слово - красный.
Але ж не йдуть. Не йдуть. Ось i Зелёный назад прогримiв своїм
залiзяччам. Не йдуть… Може й не прийдуть сьогоднi? По мене? Не
прийдуть – щастя.
Хоча… У кабiнетi тЕпло.
ТеплО розслаблює…
Може, нехай би таки прийшли? По мене…

- Я тебя сгною здесь, сука бендеровская. Сгною. Ты полночь кукарекать
будешь на воровской хате, сука. Маскаля, говоришь, переехал?
Це отруйно шипить у самiсiньке лице Добрый Красный. Шипить
безслинно, сухо. Вiн дуже небезпечний. Дуже…
Чомусь вiн iз усього, що я написав, вчепився у цi, як на мене, майже
невиннi чотири рядочки:

В автiвцi їду, та спiваю,
Тремтливо пестячи руля!
Я маю настрiй, я – лiтаю,
Бо переїхав москаля!

Як на мене – гумор. Просто гумор. Iз напливом чорноти, але ж – гумор!
Зачепили цi рядочки Доброго Красного. Сильно зачепили. Шипить
безслинно:
- Ты молодой ешщё, тебе жить да жить. Бери бумагу, пишши:  кто
тиражшировал твою писанину здесь, кто и как переправлял её за
границу. Пишши и я сразу подниму тебя на обшщую. Там пайка
полноценная, книги, чай. Там тепло. Пишши. Пишши! Пшши… Ши…
Шши… Шшшш…
Шипить сухо, безслинно, змiїно шипить…
Вiн небезпечний.
Дуже небезпечний.
Гебiст. Iдейний. Красный.
…над столом висить бровастий генсек… Потртрет.
А я не знаю. Дiйсно – не знаю, ХТО переписував те, що я писав, не знаю
– як воно розходилося сотнями примiрникiв по людях, не знаю – як
написане попадало на Захiд.
Писав. Показував близьким. Далi – не знаю.
А й знав би – не сказав.
Не сказав.
Кумеднi вони. Обидва. I Злой Красный. I Добрый Красный.
Обидва – кумеднi.
Залякують.
Кого?
Мене?
Нащадка не найгiршого славетних лицарiв чубатих, якi, висячi за ребро
на гаку – пiсень веселих та глузливих катам своїм спiвали!
Не розумiють, недолугi, що ми генетично запрограмованi на любов до
України, до Матусi. Що ми генетично зарядженi на особисту пожертву
заради Землi рiдної, заради товариша свого.
Вiє вiтер, вiє буйний,
Дуби нагинає,
Сидить козак на могилi
Та й вiтра питає:
«Скажи, вiтре, скажи, буйний,
Де козацька доля?
Де Фортуна, де Надiя,
Де Слава i Воля?»
Йому вiтер вiдповiдає:
«Знаю, - каже, - знаю,
Твоя Доля козацькая
В далекому краю.
Твоя Доля козацькая
В далекому краю…»
Гримить знов своїм залiзяччам Зелёный за дверима – до мене. Пристiбує
до стiни нари. Не прийшли по мене… Не прийшли. Минула нiч. Ще одна
з нескiнченно довгих ночей у в^язницi.
У в^язницi, де тримають без вини.

Гей нум, хлопцi, до зброї -
На герць погуляти!
Слави добувати!
А чи пан, а чи пропав –
Двiчи не вмирати!

*******************************************

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 932

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Мудро!
Рецензия от: Люся Лагутина
2020-08-11 18:16:39
Шуршит настроение листьми,
не красками, с помощью фраз,
рябину с багряными кистями
Наташа рисует для нас...

И мне нравится как она это делает)))
Рецензия от: Малашенко Любовь
2020-08-11 18:12:25
Нехай Ваші пророцтва збуваються! Читала з задоволенням!
Рецензия от: Тетяна Котельник
2020-08-11 18:07:29
На форуме обсуждают
Helgi Sharp
БЕЛАРУСЬ. СУБЪЕКТИВНО.
Я несколько дней молчал, наблюдая за комментариями в ФБ, большую часть из которых можно свести к:

- Тихановск(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-11 17:19:38
"Сьогодні у цьому магазині мені сказали, щоб я «убиралась вон отсюда – с румынской территории, коими являются Черновцы и Буковина». А почалось вс(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-11 14:21:41
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.