Автор: Виктор Харламов
Тема:Переводы
Опубликовано: 2020-02-09 10:51:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

«Видно, так заведено навіки...» /С.Єсенін-Дункан/

«Видно, так заведено навіки,
Тридцять років… — краще, не спіши.,
Все сильніше спалені каліки,
Ми, життя шануєм… — у душі.

Мила, краща., вже мені під тридцять,
Та земля миліша з кожним днем.
Чи від того серцю стало сниться,
Що горю., рожевим я вогнем.

Як горіти, то вогнем без смуги.
Не даремно в липовім цвіту
Вийняв я обручку у папуги,
— Знак того, що маю долю ту.

Хміль — обручку., — мить дала., циганка,
Знявши з пальця, — дав його тобі.
І тепер, сумує, ні… — шарманка,
Думати не можу не в журбі.

Голову болотний вир мороче,.
А на серці… — паморозь і імла;
Може ти, комусь та ще й., — охоче,
Цю обручку з сміхом віддала.

Може, у цілунках, до світанку,
Він тебе розпитує, що мла.,
Як смішного, дурника… — слів танку.,
До чуттєвих віршів довела.

Ну і що ж! Мине колись ця рана.
Гірко бачити життя… — з образ:
Перший раз, поета — хулігана.,
Обдурив папуга клятий., — враз.»

История cоздания стихотворения:

"2 мая 1922 в загсе Хамовнического района Москвы состоялось бракосочетание Сергея
Есенина и Айседоры Дункан.
-Состоялось бракосочетание Сергея Есенина и Айседоры Дункан
Новобрачные выразили желание носить двойную фамилию Дункан–Есенин. Выходя из
ЗАГСа, Есенин радостно воскликнул: «Теперь я – Дункан». Вскоре Дункан и Есенин уехали
в Ленинград, где Дункан давала серию выступлений. Остановились они в лучшем номере
«Англетера». - https://www.calend.ru/events/5139/