Автор: Хлеб
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-02-12 10:16:28
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Світ що у мені

                 Я бачу як живе в мені,
                 Без краю всесвіт у пітьмі,
                 Цю темряву створили люди,
                 І потім роскидали по всюди.

                      Люди бачать різний світ,
                      У когось там вічний гніт,
                      Хтось дитину поховав,
                      В середині помер, пропав.

             Злий думки свої не знав,
             А брехун їх заховав,
             Лицар загубив в пітьмі,
             Добре серце в бородьбі.

                 Той птах що літав,
                 До землі за нею впав,
                 А вона його забула,
                 Бо давно вже з другим була.

                      Плинув час, точився камінь,
                      Не люблять бога в тому храмі,
                      Злі монахи воювали
                      Жінок "невірних" повбивали.

              А потім народилося дитя,
              З жагою помсти до кінця,
              Він буде вічно пам'ятати,
              І не зможе тихо спати.

                  Дві сторони - добро і зло,
                  В душі відбувається воно,
                  Майстер мудрий і великий,
                  Впав до долу перебитий.

                      Тільки він битися не став,
                      Бо силу свою добре знав,
                      Пожалів дурних людей,
                      Вони зібрали палачей.

              Згубили майстра тай кінець,
              Наділи радісний вінець,
              А син його прийшов до них,
              І більш ніхто не бачив їх.

                 Люди, люди хто ви є?
                 І навіщо вам своє?
                 Щоб за це все воювати?
                 Одне одного вбивати?

                      Я добре чую як в мені,
                      Кричить той світ що у вогні,
                      Це я його так запалив,
                      Щоб кожен темний там згорів.

              Я добре знаю що в мені,
              Заквітне всесвіт по весні,
              Там добро віднині буде,
              Його також створили люди.

                  Не відвернулися від мене,
                  Коли на дворі було темно,
                  Просто так нагодували,
                  А також світло дарували.

                       І вона мене чекала,
                       Нікого іншого не знала,
                       Птахи додому прилітали,
                       Для неї слова мої співали.

               Батько сина обійняв,
               Чарку більш не хиляв,
               Ніхто ні в кого і ніколи,
               Нічого не забрав, не вкрав.

                  Добрий знав свої думки,
                  Чесний дойде до мети,
                  Лицар нічого не згубив,
                  Він також когось любив.

                       Майстер думками говорив,
                       Сидів, мовчав і закурив,
                       Люди думали про те,
                       Хто його коли знайде.

               Гарний сон, весела казка,
               Пісня лине, щезне маска,
               В цьому храмі бога люблять,
               Монаха тут нічим не куплять.

                   Зло не мало сили зовсім,
                   І головне - перед усім,
                   Люди розуміли, пробачали,
                   Людьми нарешті люди стали.

                       Таким є світ що у мені,
                       Колись живе він у пітьмі,
                       А потім весь горить в вогні,
                       Щоб знову жити у весні.

История cоздания стихотворения:

10.02.2017

на доработке