Автор: Тюрин Андрей
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2017-02-10 09:22:39
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

СТАРИЙ ХАРАКТЕРНИК

Останній характерник сліпо
Дніпровим схилом прошкував,
Нема в старого дочки, сина,
Ані хлібини скуштувать.

Можливо, діду років двісті,
А може, триста, хтозна це –
У чаклуна катма обійстя,
І дух святий йому отець.

А пам’ятаєш, було время,
Коли вино лилось рікой,
І Січ була немов той кремінь,
Що ворогу за упокой.

Козацька рать долала ляхів,
Злих московитів, татарву.
І хмари миттю відливали
Із неба ясного труну.

Під ворогом горіли трави,
Нишпорив люто буревій,
Тремтів їх дух, Ісусе правий,
Наш прапор – гордо майорів.

Гойдалось небо під ногами,
І кров текла немов вода,
Сказились миттю бусурмани,
Отримав, ірод, відкоша.

А в час короткого спочинку
Мудрець духовним гуру був.
Та козаки не знали чину,
Для братства він – найліпший друг.

… Схилив дід голову сідую,
І шепотів у смертний час:
– Про Русь святую не забуду,
Ти ж, пам’ятатимеш про нас!

История cоздания стихотворения:

Характерники - доволі містичні, легендарні герої України.