Автор: Юрий Пересичанский
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2017-02-26 14:14:09
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

КОЗАЦЬКА БАЛАДА

Мені б тільки лист передать воєводі.
Коня у галопі я ледь не загнав.
Хто ж знав, що у замку при самому вході
Зустрінусь я з нею. О Боже, хто ж знав?

Я степом летів, щоб устигнуть до ночі,
Допоки в палаці горіли вогні,
Та вдома господаря я не заскочив —
Пан граф воєвода вертався з війни,

Чекали повернення пана під ранок,
Мене ж зустрічала дружина його,
Дівча молоде, мов пташатко підранок,
Чекала на ранок мов лиха свого.

В очах тих сумних, немов небо під вечір,
Життя її я, як в листі, прочитав:
За нелюба видали, мрії про втечу,
Огида, коли старигань пригортав.

Задовгих зізнань ми не потребували,
На двох нам достало лиш декількох слів:
“Кохаю навіки”, “кохана”, “коханий” —
О ніч неймовірного здійснення снів!

Прихід воєводи під ранок сурмили,
Із пані покоїв я вислизнув ледь.
Вже вдень я на Січ знов летів, образ милий
У серці леліяв — навіки цей лет.

Зустріли заздравно мене побратими,
Піднесення пінного келих кружляв:
Брати запорожці, я в тому не винен,
Що серед бенкету хміль смутку пройняв.

О, пані графине, з тих пір я у битву,
Як в шлюбну ту ніч, наречена де — смерть,
Кидавсь — та не те, щоб у битві не згинув —
Подряпини жодної... Хто ж береже

Від куль, ятаганів мене серед бою?
Я знаю, графине, твоїх молитов
Це захист — побрались ми наче з тобою,
І не розірвати по смерть наших доль.

То що ж, коли доля вже так наказала —
Від неї нікуди, нехай буде так,
Раз не оминути — піднімем забрала:
Чи пан, чи пропав — така доля, козак!

І поряд зі мною мої побратими —
Ми викрадемо із недолі гнізда,
Тебе, моя суджена пані графине,
І буде душа в нас на двох лиш одна.

Я серед пишноти козацького степу
На березі слави й могуті Дніпра
Збудую наш дім — нехай носить лелека
У затишок наш хлопчаків і дівчат.

Не бійся, графине, ніхто не образить,
Бо в нас тут ні хлопа, ні пана нема —
Ставав кожен рівним і вільним відразу,
Хто тільки на землю козацьку ступав!

І все буде так, як нам заповідала
Та ніч, як в обіймах намріялось нам.
Побачиш, пишнот не зрівняти заграви
Із блиском оман, що судились панам.

Мені б тільки лист передать воєводі.
Коня у галопі я ледь не загнав.
Хто ж знав, що у замку при самому вході
Я з нею зустрінусь. О Боже, хто ж знав?

История cоздания стихотворения: