Автор: Марина Мартюшева
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-05-14 08:07:05
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Давня осінь

Я повертаюсь в давню осінь
та бачу тільки самоту...
Гойдає вітер у волоссі
забуту мрію золоту.

І колискову про надію
мені співає вітерець.
Я стрепенутися не смію:
іду до щастя навпростець.

І про свої земні тривоги
шепоче листя не мені.
Німі одвічно, край дороги
дерева темні і сумні.

А на душі говорить стиха
про щось одвічне білий сум.
У теплу ніч спокійно дихав
незнаний настрій світлих дум.

І я мовчала, вся у чарах,
і тишу випила до дна...
Короткий подих – наче спалах!
Зникає тьмяна сивина.

І знов вертаюся у літо,
де поруч щастя, поруч – ти.
Не треба більшого! Я сита
осіннім сумом самоти.

История cоздания стихотворения:

2007