Автор: Владимир Басов
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2020-03-18 16:09:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Лопань

Нагадую. Читаючи мої біографічні нариси, я попереджаю, що це тільки  спогади про моє життя і ті враження, які
залишилися в пам'яті. Це просто «балаканина» з незнайомцем в вагоні поїзда, що мчить через простір і час
довжиною в життя.

Мені пощастило. Я все життя мріяв жити на березі річки. І ця річка була за парканом нашого будинку. Уже в 10
метрах від паркану текла річка Лопань. Річка невелика. Коли я був маленький, в деяких місцях, влітку, її можна
було легко перейти вбрід. Недалеко від нашого будинку на річці в той час був півострів. Тут був невеликий пляж,
вірніше, зелена галявина, на якій народ міг посидіти, і залишити свої речі, коли хотілося скупатися. До 1963 року
річка було шириною метрів 10. На дні бруду і мула по-коліно. А коли нижче за течією відкривали греблю, то
відкривалося дно, а річка перетворювалася в струмок. Влітку ми завжди раділи, коли спускали воду. У чорному мулі
ми з задоволенням ловили в'юнів. Часто, вже перед тим, як річку почистили, я з Віталіком Забаренко, моїм сусідом,
любив тягати бредень і намагався ловити рибу. Разів  три нам вдалося з цієї каламутної води виловити пару карасів і
язя.

Навесні Лопань розливалася. Вона затоплювала частину Іванівки та Павлівки. Це була біда. Дорослі загороджували
канави і струмочки, які впадали в річку, але нічого не допомагало. Ситуація змінилася тільки після того, як
збудували водосховище: Олексіївський гідропарк. Ми його називали «Сортування». Водосховище було в трьох
кілометрах від нашого будинку. Тут я ловив рибу. Ловив не тільки уклейки, червоноперки, плотву, але і лінков.
Після того, як закінчили рити водосховище, земснаряд перебрався в річку і прочистив ще три кілометри до нашого
будинку. Річка стала глибока, чиста, ширина збільшилася до 30 метрів, а глибина була до 3-4 метрів. Тоді влада
міста погрожували, що по річці пустять кораблі. Думаю, що це був Манілівський проект. Хоча, на річці біля нашого
будинку мені один раз вдалося побачити харківське судно «Ластівка», як вона дісталася до нас, я не розумів, так як
в центрі міста річку Лопань ніхто не чистив.

Чистка дна річки привела до того, що чудові маленькі озера, які були на території Іванівки, були засипані піском. А
там чого тільки не водилося! Особливо, мені подобалося спостерігати за тритонами.

На Іванівці був завод з виробництва якихось ємностей. Там хлопчаки крали чани, спускали їх на воду і плавали по
річці. За відсутності човнів ці чани і автомобільні камери були улюбленим засобом пересування по річці.

Після того, як річку прочистили, в ній з'явилося дуже багато риби. Уклейок мені доводилося ловити по чотири штуки
за один закид вудочки. Траплялися піскарі, горчаки, плотва, окунь. Одного разу ми з братом зловили навіть коропа.
А сусідські мужики любили під час повені ловити щук. Були й катастрофічні події. Разів три я був свідком мору риби.
У воду надходила якась отрута. Хто її спускав, мені не було ясно. Але вище за течією перебував танкоремонтний
завод і завод харчових кислот. В цей час боляче було дивитися, коли по річці пливла дохла риба.

Прямо за нашим парканом люди зробили пляж. Три рока на нього збиралися любителі купуватися з усією Павлівки.
Поступово річка замулюється, заростала очеретом і вже не приваблювала людей. Так, і я після того, як закінчив
інститут, вже не купався в ній. Але ж під час навчання в інституті річка була моїм улюбленим місцем проведення
вільного часу. Особливо, залучав Олексіївський гідропарк. Тут я навіть готувався до іспитів.

Хоча, мені весь час не вистачало того, щоб поплавати по річці. Біля нашого будинку була човнова станція ХДУ. Мій
брат навіть займався веслуванням на байдарці. Але, мені не довелося. Тільки, через п'ятдесят років, мені тепер
щорічно вдається поплавати на човні, але це вже не Лопань, а Сіверський Донець.

История cоздания стихотворения: