Автор: Владимир Басов
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2020-03-28 18:22:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Моя сім'я

Нагадую. Читаючи мої біографічні нариси, я попереджаю, що це тільки  спогади про моє життя і ті враження, які
залишилися в пам'яті. Це просто «балаканина» з незнайомцем в вагоні поїзда, що мчить через простір і час
довжиною в життя.

Я не збираюся щось писати про свою родину. Моє сімейне життя поділена на два абсолютно різних періоду. До 50
років, і після.
Я одружився в 24 роки. Першою дружиною була Наталя. Ми жили в сусідніх будинках. Тому знали один одного з
дитинства. У неї були чудові батьки - Семен Ульянович Манойло, і Людмила Іванівна Манойло (Дородько). Щоб ми
могли нормально жити, вони віддали нам свою квартиру в Покотилівці. Мабуть, тільки тому, ми змогли прожити
більше 25 років і виростити двох прекрасних дітей. Сина Дмитра і дочку Машеньку. Сьогодні їм вже за сорок, і вони
живуть своїм самостійним життям. До сих пір вдячний мамі, і батькові Наташі. Семен Ульянович все життя працював
на залізниці помічником машиніста електровоза в депо "Жовтень". Семен Ульянович постійно пишався своїм
земляком і далеким родичем, народним артистом, депутатом і директором харківської опери, Миколою Манойло.
Весь час казав, що треба у нього що-небудь попросити, але так, по-моєму, нічого і ніколи не просив. Людмила
Іванівна все життя пропрацювала на заводі ім. Малишева в заводському радіовузлі. Так склалися життєві
обставини, що після закінчення дітьми інститутів, не було сенсу продовжувати подальше спільне життя. Гризца
через дрібниці мені не хотілося, та й то, що по відношенню до мене було порушено кримінальну справу, послужило
приводом розлучитися. Я наполіг, щоб ми роз'їхалися. Так ми стали жити в різних будинках. Як Наташа сказала
пізніше: «Я поступила, як завжди, а ти вчинив, по-іншому». В даний час, я не спілкуюся з Наташею, так як вона
зустрічає мої дзвінки з неприязню. Дітей я люблю і завжди радий нашому спілкуванню. На жаль, його дуже мало. А
онуків (дітей Діми), я взагалі не знаю. Андрійко бачив тільки в рік, а з Веронікою знаком тільки по телефону.

Через три роки після розлучення в харківському нічному клубі «Болеро», я познайомився зі своєю нинішньою
дружиною, Валерією. Ми в клубі виявилися випадково. Було захід, присвячений дню журналіста, на яке запросили
Валерію, а я пообіцяв своєму бухгалтеру, що візьму квиток в нічний клуб на один з новорічних свят. Ось, так і
відбулася наша зустріч, абсолютно випадково. Потім була поїздка на роботу в Киргизію, народження двох чудових
дітей, Івана і Дар'ї. Сьогодні ми добре живемо, в Харкові. У Валерії чудові батьки: Олександр Васильович Зябченко і
Людмила Петрівна Зябченко, з якими у мене чудові стосунки. До захоплення Криму росіянами ми з дітьми щороку
їздили відпочивати в Штормове. Останні роки їздимо на дачу в В.Пісаревку до нашого знайомого. А ту дачу, яку я
побудував, прихватизувала Наташа. Я вже навіть не знаю, лаяти мені її за це, або хвалити. Думаю, що, з віком,
займатися своєю дачею мені було б вже важко.

Писати про дітей і дружин - нерозумно. Дітей я просто люблю, і вони мають право на повагу до її особистого життя.
Дружини також мають всі підстави на своє життя і своє розуміння наших відносин. Всі відносини в сім'ях будуються
не на позиції одного з членів сім'ї, а на повазі до поглядів і бажань кожної людини.

История cоздания стихотворения: