Автор: Владимир Басов
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2020-03-28 18:30:48
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Люди, яким я вдячний

Нагадую. Читаючи мої біографічні нариси, я попереджаю, що це тільки  спогади про моє життя і ті враження, які
залишилися в пам'яті. Це просто «балаканина» з незнайомцем в вагоні поїзда, що мчить через простір і час
довжиною в життя.

Тут я не буду перераховувати моїх рідних: батька з матір'ю, брата, дружин і їх батьків, своїх дітей, заради яких я і
жив. Це і так зрозуміло. Мені просто хочеться згадати своїх друзів і тих, хто допомагав мені в роботі і житті.

Це, перш за все, мої шкільні друзі. Льоня Юрченко, Федя Жагалкін, Сергій Мироненко, Володя Матвієнко. З ними я
проводив більшу частину вільного часу, коли навчався в 8-10 класі і перших курсах інституту. Вони допомогли мені
відчути, що таке «плече друга». В окремі місяці я просто жив у Феді Жагалкіна. З друзями ми обговорювали всі
питання, грали, ходили на концерти, їздили в походи. Пригадую триденний лижний похід в колгосп імені Крупської
в Краснокутському районі Харківської області.

Сильний вплив на мене справили мої інститутські друзі. Анатолій Сербін, Володя Панарін, Олександр Іллінський,
Олександр Рогачов. Весь свій вільний час я проводив з ними. З ними я пройшов весь інститут, колгоспи, поїздки до
Криму і на відпочинок, вилазки на природу, військові табори. Улюбленим проведенням часу у нас була гра в
преферанс. Навіть в подальшому працював і вирішував різні бізнес проблеми. До них я міг звернутися в будь-який
час і розумів, що завжди можу отримати підтримку.

Працюючи в комітеті комсомолу, я завжди рівнявся на секретаря комітеті комсомолу Вільгельма Кульчицького.
Пригадую, як він доручив мені написати текст виступу на зборах активу. Я тоді нічого написати не зміг. Він, не
лаючи мене, написав його сам, сказавши, що я ще встигну писати виступи. Це я згадував, коли писав виступи
першого секретаря райкому партії. Згадую також Ольгу Яроненко. Вона працювала першим секретарем Ленінського
райкому комсомолу. Те, як вона організовувала роботу райкому, викликало захоплення. Мені добре працювалося і в
той час, коли першим секретарем райкому була Новак Галина Костянтинівна. Я був вільний у своїй роботі, часто
займаючись не тим, що наказували, а тим, що мені було цікаво робити.

Я вдячний начальнику другого відділення КБ «Авіаконтроль», Анатолію Шехтману. Тільки його допомогу, увага і
турбота допомогли розвинутися мені як фахівцеві. А який це був поет!

Тепло згадую Бекренёва Олександра Васильовича, замполіта нашої військової частини. Потрапивши з
багатотисячного колективу, яким він керував в малесеньку частину, він всі свої зусилля зосередив над тим, щоб
створити в колективі атмосферу поваги і взаємодопомоги. І це йому вдалося. А ще, я прожив в частині два роки в
одній кімнаті з Ігорем Окуневим. Він був чудовим другом і добрим чоловіком.

Я багато чому навчився у Федора Михайловича Подберезького, який був Генеральним директором. Його вислів «не
рви постромки» я з усмішкою згадую завжди. Так він говорив, щоб ми не метушилися, коли треба було продумати і
розпланувати бізнес операцію. У нього я навчився не сумувати, якщо щось не виходить відразу і адекватно
переносити поразки. В деякі моменти він легко перекладав вирішення завдань на мене, просто «працюючи у мене
водієм».

Багато для мене зробив і мій останній директор Крамаренко Микола Іванович. З ним завжди було легко. З ним ми
проїхали майже всю Україну. Зважені, чуйний і справедливий. До нього можна було звернутися в будь-який час і за
будь-якою допомогою. Особливо я вдячний йому за допомогу в останні роки моєї роботи.

Безумовно, в моєму житті були і інші люди, які допомогли мені, і з якими мені було добре. Тут я зазначив лише тих,
кому щиро вдячний.

История cоздания стихотворения: