Автор: Владимир Басов
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2020-03-29 13:25:50
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Фатеж

Нагадую. Читаючи мої біографічні нариси, я попереджаю, що це тільки  
спогади про моє життя і ті враження, які залишилися в пам'яті. Це
просто «балаканина» з незнайомцем в вагоні поїзда, що мчить через
простір і час довжиною в життя.

Фатеж - рідне місто моїх батьків. Скільки себе пам'ятаю, з народження
і до вступу до інституту, ми всією сім'єю щороку приїжджали сюди. Ми
з Сашком на відпочинок, а батьки для того, щоб побачити рідних, ось
допомогти їм по господарству.

В енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона від 1902 року про
Фатеже написано наступне: Це повітове місто Курської губ., у високій
(792 фт.), відкритої місцевості, при впаданні річки. Фатежик в Усожу
(системи Дніпра), за 44 верст на північний захід від м. Курська.
Заснований у XVII ст. і до зведення його до повітового міста (1779)
був багатим селом, населеним однорідцями, нащадками служивих
людей української лінії. Жителів (1897) 4959 (2506 мжч. та 2453
жнщ.). Церков кам'яних православних 2, жіноча прогімназія, 2
початкові училища, земська лікарня на 50 ліжок. Фабрик і заводів
(1899) 29, з 219 робітниками та виробництвом на 100 тис. руб.; з них
2 горілчані заводи, 4 маслоробні, 1 завод штучних мінеральних вод і
21 пенькопрядильня.

В Фатеж жили батько і мама моєї мами, її сестри Віра і Катя зі своєю
сім'єю, дядько Сергій і Ніна, дружина Миколи, який загинув під час
війни, а також Валентина, дочка Ніни та Миколи разом зі своєю сім'єю.
З боку батька в Фатежі жила його мама і моя бабуся Таня з тіткою
Валею. Уже пізніше в Фатеж з Чіти переїхав жити дядько Боря з
дружиною, тіткою Томою і зі своїм онуком, Олександром.

Фатеж - маленьке містечко в середній частині Росії. Його можна було
за десять хвилин пройти з боку в бік. Але це був районний центр, де
було все. І церква, і базар, і райком партії, і лікарня, і універмаг і,
звичайно, танцювальний майданчик. Але, на мій погляд, він більше
скидався на велике село. У всякому разі, мені так здавалося.

Найбільше нам з братом подобалося ходити в ліс. Ми мало не щодня
ходили в Довгий ліс. Він був поруч, буквально в 10 хвилинах ходу по
лузі. По дорозі можна було бачити безліч ховрахів, які ми з братом
намагалися ловити. Шкурки ховрашків брали в місцевій заготконторі
по 8-12 копійок. Ось ми і відловлювали їх, сушили шкурки і здавали
їх. У лісі ми з задоволенням збирали гриби. Це були білі, синяви,
корбани, сироїжки, підберезники та інші. Після дощів ми бігом бігли в
ліс, де вже причаїлися такі бажані грибочки. А ще, в червні, завжди ми
збирали суницю. Одного разу ми пішли в Банінскій ліс, де назбирали її
цілий бідон. Тоді мама зварила з неї варення.

Поруч, на самому початку вул. Микитинської текла річечка, Фатежік.
На цьому струмочку було кілька ставків. Риболовля в ставках була
погана, а ось купання прекрасне. В хороші дні ми не вилизали з води.
Поряд зі ставком в напрямку Борисової балки був колодязь. Ми часто
ходили набирати в ньому воду, так як вважалося, що вона дуже гарна.

Ми іноді в Фатежіке ловили рибу, перегороджуючи його, або
використовуючи кошик. Але, щоб зловити щось побільше, ходили на
річку Усожа. Правда, нічого, крім уклейок, і там не траплялося. Щоб
зловити рибку побільше ми ходили в Міленіно, їздили в Халчі і Верхній
Любаж.

Треба сказати, що в 60-х роках минулого століття в Фатежі
електроенергія була тільки вдень. На ніч її відключали. Тому в
будинках не було навіть холодильників. (Правда, в той час
холодильника і в нашому домі не було. Це була розкіш. Першим
холодильник купив додому дядько Сєва. Втім, як і телевізор,
програвач пластинок і т.п.) Однак, до 80-х років положення сильно
змінилося. Вулицю Микитинську, де жили мої рідні, заасфальтували,
провели воду, газ, провели телефон. За цій час в моєму районі та
будинку в Харкові не було зроблено нічого.

Мені подобалося ночувати не в маминій хаті, а в татовому. Я часто
відпрошувався, щоб переночувати у татової мами. Тут у дворі стояла
велика ванна для збору дощової води. Нам з братом подобалося в ній
грати корабликами. А ще там було багато котів. Одного разу ми з
Сашею і Світланою влаштували для маленьких котів цілий будиночок.
Правда, тітка Валя випадково роздавила одного, який попався їй під
ноги. Тоді ми розігнали цих котів.

Я вже писав, що в міському парку була танцювальний майданчик.
Пам'ятаю, як я одягнув метелика, купленого в Ленінграді, і ходив на
танці.

Останній раз я був в Фатеж з братом в 2011 році. Зупинялися у
двоюрідній сестри, Валентини, в її новому будинку. З усієї рідні в
Фатеж залишилася тільки вона і мій двоюрідний брат, Стасик.
Зустрілися з родичами по лінії тітки Ліди, дружини дядька Сєви.
Поклонилися на могилках своїх рідних, похованих на міському
кладовищі. На жаль, коли тепер вдасться з'їздити в Фатеж мені не
зрозуміло. Все складно і сумно.

История cоздания стихотворения: