Автор: Владимир Басов
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2020-04-01 21:18:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Трохи про мій спорт

Нагадую. Читаючи мої біографічні нариси, я попереджаю, що це тільки  спогади про моє життя і ті враження, які
залишилися в пам'яті. Це просто «балаканина» з незнайомцем в вагоні поїзда, що мчить через простір і час
довжиною в життя.

Чому я написав «трохи»? Тому, що писати, власне, і нічого. За все життя я отримав тільки одну спортивну нагороду
- грамоту за третє місце в змаганнях з шахів в школі №106 в 1964 році. Я тоді навчався в 7 класі, і домогтися
третього місця серед всієї школи було почесно. Для вручення нагороди мене навіть запросили на новорічний вечір
старшокласників. Я був дуже гордий цим. Посісти третє місце по школі мені дозволило те, що я займався шахами в
міському Палаці піонерів. Але, вище 4 розряду я так і не піднявся. Уже у восьмому класі шахи мені набридли, і я
переключився на радіоелектроніку. У той час заняття в гуртках проходили в один час, і мені пройшлося вибирати,
куди приходити на заняття. Надалі вміння грати в шахи мені в пригоді. Я навіть виступав за команду свого
факультету в ХИРЕ.

У дитинстві і юнацтві я бачив, що мені дуже важко бігати. Після забігу на 60 метрів я повинен був півгодини сидіти
під деревом і переводити дух. Мені не подобалося бігати ні в школі, ні тоді, коли я виходив на ранкову зарядку з
Володею Матвієнко. Мені це робити було дуже важко. Як тоді говорили, «не працювала дихалка». В інституті мені
довелося один раз «бігти» на 10 кілометрів. Це був кошмар. Більшу частину шляху я пройшов, а не пробіг. Але,
залік отримав. Був ще один випадок, коли мені довелося бігти крос на 3 км. Це було тоді, коли я працював другим
секретарем райкому комсомолу. На змаганнях між районами міста трапився конфуз. Не прийшов спортсмен, який
повинен був виступати на цій дистанції, і мені довелося підмінити його, щоб нас не зняли зі змагань. Бігти треба
було три кола по кілометру. Перше коло я пробіг, але вже розпочавши друге я відчув, що не можу бігти. Добре, що
паралельно з нами бігли спортсмени. Один з них запитав мене: - Допомогти? Я сказав, - Так. Він підхопив мене
ззаду і буквально проніс друге коло. Третє коло я плентався, як міг. Але нас не дискваліфікували. Правда, який був
загальний результат, я вже не пам'ятаю.

Чому я не міг бігати я зрозумів тільки в 37 років, коли прийшов в лікарню перевірятися на «занепад сил».
Виявилося, що у мене проблеми з лівим шлуночком серця. Воно просто погано перекачує кров, а мені здавалося, що
немає чим дихати. Цього мені не говорив ніхто. Ось така у нас була медицина. Навіть в армії на це ніхто не звертав
уваги.

А ще в дев'ятому класі я намагався займатися класичною боротьбою. Сьогодні її називають греко-римської. У
змаганнях виступив один раз, і програв. На першому курсі інституту намагався ходити на тренування з боротьби,
але там я був тільки чимось на зразок груші в боксерському залі. Загалом, я кинув це заняття.

Моя любов до гри в футбол полягала в тому, щоб постояти на воротах, або трохи побігати в залі. А ще мені
подобаються гірські лижі. Хоча грошей на поїздки на гірськолижні курорти у мене завжди було мало. Але вдалося
покататися на Домбай, на Кольському півострові в Мончегорськ, в Карпатах в Славську.

Ось і весь мій спорт. Залишається тільки пишатися тими успіхами, які роблять мої діти.

История cоздания стихотворения: