Автор: Владимир Басов
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2023-03-07 20:31:48
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Квітень надії. 2022 рік. Нотатки обивателя.

Виведення російських військ з-під Києва давало надію, що той
кошмар, в якому опинилася Україна, закінчиться незабаром. Окупанти
почали звільняти Чернігівську, Сумську та Харківську області. Однак
наступ на Миколаїв не припинявся. Російські війська рвалися через
Ізюм до Слов'янська та Барвінкового, намагаючись взяти у кліщі
угруповання наших військ на Донбасі.
Російські війська методично обстрілювали Харків. Щодня прильоти
житловими будинками, школами, адміністративними будівлями,
інфраструктурою. Зруйновано весь центральний район міста. Північна
Салтівка спорожніла. У місті не ходить транспорт. Усі селища навколо
Харкова з північної частини знаходяться в окупації, і з них артилерія
обстрілює місто. Горять газопроводи. Ворог обстрілює навіть міста-
супутники: Люботин, Мерефу, Чугуєв, Мерчик. Під один із таких
обстрілів потрапив і будинок мого племінника у Люботині.
Треба віддати належне владі міста. Комунальні служби працювали
безперервно. У нас було світло, газ, тепло, вода, працював зв'язок.
Причому міська влада надавала комунальні послуги безкоштовно для
харків'ян. Втім, перші два місяці війни  зв'язок теж був безкоштовним.
Особливо дивувало те, що у місті було налагоджено вивезення сміття, і
це незважаючи на те, що Дергачівський полігон був на окупованій
території. Якби місто не забезпечило комунальні послуги, нам
довелося б покинути Харків.
Обстріли велися цілодобово. Спочатку важко було відрізнити, де
стріляють наші, а де росіяни. Наше бомбосховище не пустувало
ніколи. Волонтери намагалися допомогти тим, хто залишався у місті.
Ініціативні групи збирали списки надання гуманітарної допомоги, біля
будинків роздавали безкоштовні обіди, відкрили кімнату, де можна
було отримати гуманітарку за попереднім записом. До кінця місяця
почали відкриватися торгові кіоски. Можна було купити
найнеобхідніші продукти.
З радістю дізнався, що наші військові затопили крейсер "Москва". Це
була чудова подія. Але російські війська, вийшовши з-під Києва,
почали перекидатися на Донбас. До кінця місяця нашим хлопцям
вдалося вибити росин з Російської Лозової, потіснити їх з Кутузівки та
Дергачів. Стало помітно спокійніше. Стовбурна артилерія вже не
діставала до житлових районів міста, але РСЗВ продовжували
обстрілювати місто. Особливо викликали страх Калібри, Іскандери та
інші ракети. До кінця місяця росіяни вирішили вийти до російського
кордону, практично звільнивши зону, на північ від Харкова. Один із
моїх знайомих навіть з'їздив до матері в Козачу Лопань, і ніде не було
російських військ. Росіяни до 1 травня вийшли з Липців. По телевізору
можна було бачити, що російські війська та частини т.зв. ЛНР стояли
на кордоні, але з російської сторони їх не пропускали до РФ. Так
тривало тиждень. Вже за тиждень росіяни знову зайшли на нашу
територію і зайняли блокпости. Повертаючись із Козачої Лопані, мій
знайомий змушений був дати хабар росіянам, щоб ті пропустили його
на підконтрольну Україні територію. Чому наші військові не зайняли
залишені росіянами селища ще у квітні, я не знаю.
А ми все чекали, коли Захід допоможе із озброєнням та військовою
технікою. Пройшов Рамштайн, і нам пообіцяли надати 155 мм гармати.
З'явилася надія, що ці знаряддя допоможуть нам переламати хід війни.
У квітні вперше нам показали по телевізору Харкова, що гуляє на
харківській набережній мер Ігор Терехов. Відчувалося, що місто
починає оживати. Заговорили про те, що можуть відновити рух
трамваїв, тролейбусів та автобусів. Ну, а поки що в інший район міста
можна було дістатися тільки на таксі, або пішки.
Загалом, з'являлася надія, що все налагодиться і війна закінчиться в
найближчому майбутньому.

История cоздания стихотворения: