Автор: Владимир Басов
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2023-03-17 12:27:18
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Дощове літо 2022 року Нотатки обивателя.

Цього року літо видалося дощовим та прохолодним. Незважаючи на
війну, вже останніми днями травня двірники вийшли до парку косити
косарками траву. Дуже незвично й тривожно було чути шум цих
косарів. Однак саме цей шум давав надію, що все буде добре, і війна
скоро закінчиться. Але обстріли тривали. Чи не через день у Харкові
росіяни обстрілювали школи, навчальні заклади та житлові будинки.
Випускники шкіл все-таки змогли здати ЗНО і «відгуляти» свій
випускний. Весь Інтернет був заповнений фотографіями випускників
на руїнах своїх шкіл. Ще в березні обстріляли і гімназію, де навчався
мій син. Щоправда, керівництво змогло, попри все, організувати для
випускників останній дзвінок.
В Україну пішли постачання 155-міліметрових гармат, а міністерство
оборони стало просити високоточні системи залпового вогню.
Побачили ми і свою артилерійську зброю «Богдана», коли вона
стріляла островом Зміїний. Казали, що ці обстріли змусили росіян
покинути острів. Це дало змогу надалі організувати зерновий коридор
з Одеси до Босфору. Україна з Туреччиною та ООН все ж таки змогла
«дотиснути» росію і шлях українському зерну на світовий ринок було
відкрито.
Усі чекали наш наступ. Найбільш вірогідним здавався наступ наших
військ на правому березі Дніпра та визволення Херсона. Президент
Зеленський навіть опублікував Указ про початок наступу на Херсон та
звільнення півдня України. Однак, як виявилося, це був лише прийом
нашого командування ввести в оману російські війська. І цей прийом
спрацював. Найкращі військові частини ворога були перекинуті з
Донбасу на правий берег Дніпра. А там їх почали обстрілювати наші
високоточні артилерійські системи, знищуючи супротивника сотнями.
Слід зазначити, що у перші місяці війни ми мало не щотижня чули про
загибель російських генералів та полковників. Писали, що в Ізюмі під
обстріл потрапив навіть начальник генерального штабу РВС
Герасимов. До літа росіяни вже боялися розміщувати поблизу лінії
фронту свої штаби. Йшла напружена позиційна війна. Нам довелося
здатися у Маріуполі. Героїчна оборона міста не могла продовжуватися
без постачання озброєння та боєприпасів. Близько двох тисяч наших
бійців потрапили до полону. Росіяни «дотиснули» нас у
Сєвєродонецьку та Лисичанську. Але загалом на фронті була
стратегічна рівновага. Противник намагався наступати – ми успішно
боронилися. Було зірвано план росіян оточити Слов'янськ і
Краматорськ ударом на Барвінкове. Його наступальна операція в Ізюмі
провалилася.
А ми все чекали на нові поставки зброї від наших західних партнерів і
майбутнього наступу. Але йому так і не судилося розпочатися влітку.
А літо видалося дощовим. Дощі були майже щотижня. В останні роки я
влітку завжди відпочивав на річці, на березі Сіверського Дінця.
Рибалка, гриби, ягоди, свіже повітря та парне молоко…. Цього року
про це можна було лише мріяти. Весь Сіверський Донець був
окупований. Тому я почав їздити до лісу у Нововодолазькому районі
Харківської області. Рибалку цього року було заборонено, а от про
заборону збирати гриби я не читав. Ходив лісом щотижня. Людей у лісі
не було взагалі нікого, зате білих грибів було стільки, скільки я ніколи
не бачив у своєму житті. В умовах обмежених можливостей для
придбання продуктів мені вдалося назбирати стільки грибів, що
вистачить до наступного грибного сезону. Друзі весь час попереджали
про небезпеку нарватися на міни, але той ліс, де я тинявся не був в
окупації, а лінія фронту була за 30 км. від лісу.
Загалом літо було тривожним своєю неясністю подальшого розвитку
подій на фронті. Ми не рухалися, окупанти втратили свій
наступальний ресурс. Наближалася осінь з її холодними дощами та
поганими дорогами.

История cоздания стихотворения: