Автор: Владимир Басов
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2023-03-21 13:18:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Осінь 2022 року. Передчуття перемоги. Нотатки обивателя.

Я вже писав, що літо 2022 для харків'ян видалося спокійним. Проте
багато моїх знайомих, пересидівши під бомбардуванням весну, виїхали
з міста за кордон. Діставали не самі обстріли, а очікування на них. Я
сам починав смикатися від найменшого галасу на вулиці та в хаті.
Падіння якогось предмета породжувало паніку та тривожний настрій.
Але життя йшло довкола і в цій обстановці абітурієнти успішно
проходили співбесіди, здавали свої документи до вузів і до вересня
були прийняті на навчання. Вже 1 вересня учні шкіл розпочали
навчання, а в жовтні онлайн розпочалися заняття і у вишах. Літо
закінчилося, а наші війська продовжували стояти у обороні.
Вересень на фронті розпочинався з перших наступальних дій наших
військ. Прорив оборони росіян у Балаклії по-справжньому вдався.
Зухвало, сміливо і зненацька для противника наші війська швидко
захоплювали один населений пункт за іншим, не вступаючи в прямі
зіткнення, а обминаючи супротивника і створюючи загрозу його
оточенню. Російські війська вже за кілька днів просто почали втечу з
Харківської області, звільнивши її практично повністю, без боїв. Тоді
ми говорили, що вони знову зробили акт "доброї волі", залишивши
нашу територію. Причому, залишали її зі своїм озброєнням і бойовою
технікою. Полонених ми взяли трохи, але це тільки тому, що вони
бігли не озирнувшись. Думаю, навіть наше військове керівництво не
могло по-справжньому оцінити швидкість відступу росіян. Це
спричинило те, що наших сил не вистачило для звільнення й
Луганської області. Окупанти практично залишили Сватове, але наші
знову туди не зайшли і тим дали можливість росіянам перегрупуватися
та запровадити нові частини. ЗСУ все більше потребували поповнення.
Ось і двоюрідний брат дружини був призваний на службу до ЗСУ і
пройшов підготовку в Британії. На жаль, довго повоювати йому на
Донеччині не вдалося. Завадило поранення в голову та подальша
реабілітація.
Розуміючи, що становище на фронті для росіян катастрофічне, а на
міжнародній арені партнери та співчутливі все далі відходять від росії,
путін оголошує про «часткову мобілізацію». Дедалі більше заявляє
себе чвк «вагнер», проводячи у місцях ув'язнення мобілізацію
злочинців. Пригожину вдається зібрати під свої прапори до 50 тис
таких ув'язнених і він кидає їх на те, щоб захопити Соледар і Бахмут.
До кінця осені Соледар він захопив, але Бахмут застряг кісткою у його
горлі. Кількість загиблих на Донбасі чвкшників почала вимірюватися
до тисячі на день. Практично щодня міністерство вбивства Росії
втрачало один батальйон убитими. Мобіки дозволили путіну
стабілізувати лінію фронту на Донбасі, а сам він поставив завдання
повного захоплення Донецької та Луганської областей. Піднімаючи
ставки, він проводить через Думу рішення щодо приєднання
Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України до
російської федерації. До того ж, голосуючи за це рішення, російські
парламентарі навіть не розуміли, в яких межах вони хочуть приєднати
ці галузі.
А тим часом Західна зброя надходила в українські війська дедалі
вищими темпами. Ось уже M142 HIMARS розпочали обстріли
Антонівського мосту. Від їх ударів по всій правобережній території
Херсонської області вибухають склади з боєприпасами росіян та
військова техніка. ВСУ бере під свій вогневий контроль переправи у
Херсоні та Новій Каховці. Розуміючи, що подальше перебування на
правому березі Херсонщини неможливе, російське командування
робить ще один крок «доброї волі», звільняючи Херсон. Це друга
велика перемога українських військ у цій війні. Російські війська, що
вивільнилися після відступу з Херсона, кидають на Донбас.
Починається епічна битва під Бахмутом.
Розуміючи, що реальних успіхів на фронті досягти не вдається, путін
приймає рішення обстрілювати енергетичну інфраструктуру України.
Слід зазначити, що до вересня 2022 року в моєму районі Харкова
світло взагалі не вимикалося. І це незважаючи на щоденні та
щогодинні обстріли міста. Вперше на добу світла не було лише після
обстрілу у вересні Харківської ТЕЦ-5. Потім ще один або два рази
відключили світло менше, ніж на добу. Українська енергетика
справлялася з обстрілом інфраструктури. Енергетики успішно
«пройшли» не лише осінь, а й зиму. Але у листопаді ситуація
виглядала тривожною. У Харкові цілі мікрорайони залишалися без
тепла, світла та води. Всі чекали на яку буде зима.
А харків'яни «звикали» жити в умовах, коли їх щотижня обстрілюють
ракетами С-300 та калібрами. Вони відновлювали інфраструктуру
міста, працювали, займалися волонтерством. Поступово
відновлювалося сполучення з передмістям, особливо на північ від
міста. Очищалися дороги від підбитої ворожої техніки, відновлювалися
зруйновані мости та дороги.
Зазначу, що місто активно ремонтувало й теплові мережі. Так, на
нашій вулиці ремонтні бригади за літо повністю переклали всю
теплотрасу, включно з будинковими комунікаціями. Життя тривало.
Але очікування зими було тривожним.

История cоздания стихотворения: