Автор: Вячеслав1
Тема:Переводы
Опубликовано: 2018-08-30 03:23:01
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

HIDALGO

Duok man ranka, Sancho. Broli mano,
As pakilsiu. Negaliu. Tuojau.
Stai, as cia. Is pamirsto romano
I nelugia kova isejau.

Koks apsunkes ir bejegis kunas!
Niekad nesuvoksime, uz ka
Mudviem skirtos aikstes ir tribunos,
Tanku bokstai, virve ir kulka.

Visas turtas - zodziai neatsargus,
Visas menas - mirti ir mulet,
Visas atpildas - po didzio vargo
Purvina planetos pakele.

Riteris, kalbetojas, zaidikas,
Zenklintas kulkosvaidzio svinu,
Nebe pirma karta nuzudytas,
Nebe pirma karta gyvenu.


ІДАЛЬГО

Санчо, брате, руку дай з екрану -
важко встати в нинішній добі.
Лицарем забутого роману
я виходжу на нерівний бій.

Тіло ще важке і безпорадне...
Ми не зрозуміємо - чому
доля нас розстрілює нещадно,
давить танками майданів брук.

Знаю - зловживали пустослів'ям,
за любов померти  кожен міг...
Нагороду вітер нам розвіяв
порохом уздовж земних доріг.

Лицар, вмію грати й говорити,
знаю кулеметів мову злу.
Я не вперше знову буду вбитий,
і не вперше знову оживу.

ВІРШІ ПРО ПАМ'ЯТЬ

Не дочекаєшся - вони пішли
у глибочінь. Згадати вже не в силі
годинники,  дощі, тумани сиві,
картини, стіни в самоті тужливій,
безсмертя і відплати біль страшний.

Вже не згадаєш сам - хто прав із них.
Розлуки час сумний і урочистий.
Ти цілісність втрачаєш безкорисну
помежи чуйних голосів і злих.

На книжній шафі - пил, на склі - сліди.
Здається є вірші  і є свобода.
Та долі власній знову недогода,
ще й правда щира - це ілюзій дим.

Два голоси ще чути на порі
в напрузі скритій цих кімнат вечірніх...
Ти пам'яті хотів лишитись вірним,
все те, що всі забули - ти зберіг.

Вона, позбавлена свого гнізда,
сліпою ластівкою метушиться.
Як спогад, нам сьогодні залишився
твій класицизм - Пегасові вузда.

Не полишає дивне відчуття -
часи спадають, як з плеча хустина
на все знайоме, знане і родинне,
на ту, покручену  життям, стежину
поміж минулим днем та майбуттям.

ЯКОБІНЕЦЬ

Рептилією, ставшою сторчма,
для Франції знайома і рутинна,
похмура, пильна, жовта і сумна,
чекає непорушна гільйотина.

Париж заліза дзвін важкий зазнав,
ховає Сена ліхтарі в глибинах...
Кому сказав чого, чи не сказав,
нема різниці - винен, чи не винен.

Час революцій і безглуздих страт.
Ні в клубах, де таємна гра,
ні на великих зібраннях в Конвенті
не зазвучить цей голос відтепер,
він онімів - шалений Робесп'єр.
...Від термідору чути сморід смерті.

История cоздания стихотворения:

Давно цікавився творчістю цього незвичого поета - борця за незалежність Литви.