Автор: Володимир Ткач
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-09-28 17:55:42
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Остання осінь Поету-пісняру Дмитру Омельяновичу Луценку присвячуться

Багряний лист від гілки відірвала
Остання осінь… У листку відтятім –
Тривожний жест. – Було таких чимало.
Було так і в вісімдесят дев’ятім…
Час пролітав у колі вірних друзів,
Дружини, сина, милої родини.
Що день – то мить, лиш ніч страшна, у тузі:
Була Лариса – і нема дитини…
Туманить очі… Де ж ти, Божа милість?
Як можна, Господи, таке збагнути?!!
Лиш причаїлась лагідна ймовірність:
«Такого лиха все ж могло не бути…»
Всі почуття відтак – душа збагнула –
Зібрались від приємних до пригнічень.
Пора життя на зиму повернула –
У Києві їдкий холодний січень.
Навіки у хороми Танатоса
Ішов співець добра, журби, кохання.
А серце не змиряється і просить
Задовольнити марне сподівання
Пірнути в тінь Березової Рудки,
Де всі стежки збігаються до хати,
Де перший сміх і перші поцілунки,
Із поглядом надії батько й мати.
Побачить побратимів-білорусів,
Яких серед живих давно нема,
Дніпровські хвилі… Та закрити мусив
Він свої очі… Вже прийшла зима.
Сумує у любистку хата біла,
Вінчає вкотре осінь лист багряний… –
А він, як пам’ять на пісенних крилах,
Ніколи не зітліє, не зів’яне!

История cоздания стихотворения:

Читав на зібрані у м. Київ, де була присутня дружина Дмитра Луценка. Передав до музею у с.Березова Рудка. Їздив по
запрошенню ізделегацію відм. Мала Виска Кіровоградськоїї області. У Будинку Вчителя було тоді дуже цікаво, шикарно у творчому
плані. Мене запрошували і на наступні зібрання, але час розпорядився так, як є... Тоді не зі сцени, а втрапезному залі я прочитав
свого "Колобка"... Гарний вечір з гарними людьми...