Автор: Володимир Ткач
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2017-10-03 17:37:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Рідний Буже

Грайливо, привітно всміхається Буг,
Неначе люстерко блакитного неба.
Тут свято для зору, тут в радості слух,
Тут коси полощуть у затінку верби…

Який дивовид! – Рідко що не ввібрав:
В воді по коліна поважний лелека..,
А квітів!  А ягід! А скільки тут трав!..
Не березі – фіто-пахуча аптека…

Величніє скеля – то скіфське чоло,
Брати-острівці, і їх так багато,
Які притулились, й раніш так було,
До Бугу, немов би до рідного тата.

Тут свіжі повітря і думи… Молюсь,
Щоб дощик рясний дарував тобі з неба
Краплини життя!.. Я душею горнусь,
Мов той острівець, рідний Буже, до тебе!

История cоздания стихотворения:

Створений вірш після одного із краєзнавчих походів із учнями на місце Трипільського поселення. А ще там, трохи далі, у Казавчині, ходив сам атаман Сірко.
Дуже гарні місця, які стали рідними, як і береги незабутньої Малоїї Висі.