Це в тебе все, що є - погляд застиг на дзеркалі раптом. В ньому і осуд, і лестощі, а язик мій - то і ворог, і друг

Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-05-07 18:00:06
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Руда ( містична повість ) продовження 3

- Туся, я тільки-но звільнився. Був маленький сабантуйчик щодо успішного завершення чергового етапу договору
нашого дослідницького центру з інститутом Патона. У мене вже терпець зірвався тебе побачити, так що моє
побачення з тобою не відсуне навіть стихійне лихо.
Я у Дніпрі буду завтра. До 17 години пробуду в інституті, а годин о 19-й можемо зустрітися.
- Марате, мені теж він зірвався тебе побачити, але завтра - дохлий номер, у мене чергування у лікарні.
- Не питання, тоді я зустріну тебе у суботу вранці на виході з лікарні. Хоча, пробач мені ідіота, Тусю, ти ж будеш
стомлена, та й очі будуть злипатися.
А ось ввечері… а ось вже ввечері, чекатиму тебе, бадьору дівчинку, що не буде триматися за сон, на набережній -
навпроти готелю,, Дніпропетровськ,,
Або вибирай місце, яке тобі більше до душі.
- Ні, є заперечення, Марате, мені, - тут вона запнулась, але проковтнувши слину продовжила, - мені з тобою буде
комфортно де завгодно,
коли завгодно і в будь-якому стані, так що зупинимося на ранку в суботу. Ти увірвався в моє життя так раптово,
вірніше впав з дерева, - з цими словами вони обоє засміялися, - але так міцно влаштувався в ньому, та бодай не
віриться, що це сталося  в такий короткий проміжок часу з дня нашого знайомства.
- Туся, Тусечко, мені навіть хочеться поділитися з тобою деякими дивностями, які раніше, до зустрічі з тобою,
за собою не помічав. Але ти не лякайся, схоже, це якійсь пророчі дива. Ну, та дідько з ними, що потраплю до
Дніпра, подзвоню. На добраніч, моя руда сонячна дивина.
- На добраніч, Марате, вдалого приземлення в Дніпрі.
Марго посміхнулася, заплющила очі і приклала смартфон до грудей, навпроти серця, що радісно билося.
Відчувши на собі погляд, вона обернулася – у дверях спальні стояли батьки з німими запитаннями на обличчях.
Вони були міцним союзом двох народів. Якщо опуститися по  їхньому родовідному дереву на початок стовбурів, то
можна було б побачити дуже неприємну картину. У 17-му столітті батьки тата нещадно експлуатували і обирали
предків мами, ті ж у свою чергу, вбивали, грабували і спалювали маєтки своїх кривдників.
Тепер же, в 21-му столітті, їхні нащадки жили щасливо один з одним, виховували спільних дітей, і їм на думку
не спадало згадувати те зло, яке завдавали один одному їхні далекі пращури. іронія долі. Семен Натанович
Раушенбах, єврей у чорт знає якомусь поколінні, папа Марго, голова юридичної служби великого будівельного
концерну, а тому, природно, був досить забезпеченою людиною. Він душі не чув у своїй єдиній дочці,для якої
нічого не шкодував. Але його улюблене чадо зовсім нещодавно переселилося в куплену ним двокімнатну
квартиру в ЖК Салют на Бульварі Слави, тому його схвилювали її щоденні, за останній тиждень, перемовини
з якимсь Маратом. Тому він першим озвучив своє питання,
- Ритулю, доню, ти досить розумна доросла людина, для того щоб здіснювати легковажні вчинки. За останні
дні ти так часто стала вимовляти одне й теж чоловіче ім'я, що і мене, і маму це схвилювало.
Степанида Тарасівна Раушенбах, у дівочості Рахно, мама Марго: огрядна жінка, чорноброва, з чорною косою,
заплетеною в корону, з обличчям, ну просто явно вираженої української породи, що підкреслювалося її
спілкуванням виключно українською мовою, була дуже доброю, але, що стосується побуту -  владною главою
сім'ї, загалом, справжньою хранителькою домівки. Тому між дочкою та мамою встановилися довірчі стосунки
із самого дитинства. Такими вони збереглися, коли дочка стала дорослою жінкою. Але чомусь дочка досі не
поділилася таємницею на ім'я Марат, і це для неї виявилося несподіванкою, що лякало і інтригувало. Ось тому,
в таку пізню годину, вони обидва стояли перед своєю улюбленою дитиною, чекаючи заспокійливого пояснення.
- Мамо і тато, ви пом'ятаєте, у мене вже був невдалий досвід, що мабуть м'яко звучить, зі своїми почуттями,
на які… навіть і згадувати не хочу про це. Гадала, що щире почуття – це примара. Але я помилилася, воно
реально прийшло, і прийшло за дивовижних обставин. Мамочко, тато, я закохалася, причому закохалася зразу
ж після п'яти хвилин знайомства. І я відчуваю, що мої почуття не нерозділені.
У родині Раушенбахів вдома розмовляли виключно українською мовою, навіть коли у них були гості. Сяюче
обличчя дочки було таким, що батьки переглянулися і побачили на обличчях один у одного і радість, і
занепокоєння. Розчулена мама підійшла до Марго, взяла обличчя тій у долоні, уважно подивилася в очі,
поцілувала в лоб і прокашлявшись мовила,
- Донечко, у нас таке велике бажання, щоб ти створила своє сімейне вогнище і була щаслива в ньому, що
будемо тільки раді твоєму вибору.
- Так, так, Ритулю, ти завжди можеш розраховувати на наші могутні плечі, - усміхнувся Семен Натанович,
доторкнувшись до крутого плеча дружини, - добре, але вже пізно, а від завтра розповіси подробиці, або от  що ,
запроси бо ти свого обранця до нас. Було б цікаво почути обставини вашого знайомства від обох.
- Мамо, тато, я вас так люблю. Вона обняла їх і уткнулася в їхні плечі, що зімкнулися, головою. Батьки гладили
дочку по голові і по черзі цілували її в тім'ячко, яке навряд чи доходило кожному з них до підборіддя.
Через п'ять хвилин вони залишили доньку віч-на-віч зі своїми радісними думками.
З такими думками Марго й заснула.
Прокинулася від гучного зумера смартфона і глянула на годинник – було 11-14.
- Оце я продрихла! Добре, що зміна моя з 15-00.
Побачивши на дисплеї ім'я ,,Марат, швидко натиснула на зелененьку трубочку, і з прихованою втіхою по ефіру
понеслись слова,
- Привіт, ти вже у Дніпрі?
- Ну слава богу, Тусю, я вже втретє дзвоню,
- Маратику, мені соромно, я щойно прокинулася.
На тому кінці електромагнітної хвилі пролунав сміх,
- Тусечко, я радий, що ти виспалася. Але ще більше радий, що тепер у Дніпрі є кому мене зустрічати, - і,
затамувавши подих, випалив, -  я кохаю тебе, Тусю.
У трубці повисла тиша, навіть дихання не було чути.
-Туся, ти мене чуєш, я кохаю тебе, вже ледь не прокричав Марат.
- Марате, рідний, я останні дні так чекала почути від тебе ці слова, що трохи зніяковіла. Може, ти й не повіриш,
але мені наснилося, що я прокидаюся від твого дзвінка, і ти шепочеш мені на вухо:

Ваш милый лик воображенье
не утомляется чертить.
Вам нравиться и вас любить,
вот сердца вечное стремленье…

А через мить ти закричав: ,, Я кохаю тебе, Тусю,, Зараз же майже точно повторився мій сон.
Марат розгубився, і майнула думка: ,, Але ж це вірш Поля Верлена, написаний мною машинально напередодні.
Ні, наші доленосні траєкторії перетнулися невипадково,,
Ця думка мимоволі і зірвалася з язика,
- Господи, Тусю, наша зустріч – це підступи долі, в яку я ніколи не вірив, але якій тепер такий вдячний. Мені
так хочеться якнайшвидше тебе побачити. Коли в суботу в тебе закінчується чергування, я за тобою заїду?
- О 9-00 буду вже вільна.
- Замітано, до цього часу карета вас, міледі, чекатиме біля входу до лікарні. Я тебе мільйон разів цілую, поки
поїхав до інституту, мене там вже зачекалися.
- І я цілую, чекатиму тебе з нетерпінням, бувай здоров.
Приїхавши до інституту, Марату з великими труднощами вдалося переключити свої мізки на робочу хвилю,
бо він привіз дуже багато новин, які необхідно було обговорити з колективом галузевої лабораторії робототехніки,
якою він керував. Та й із дипломниками треба зустрітися. Загалом, додому він потрапив аж у 20-40, попередньо
повечерявши у кафе. Освіжившись під душем, Марат сів у крісло за письмовим столом, любовно
обійняв поглядом все, що на ньому було розташоване, лівою рукою погладив чистий аркуш паперу, а правою
взяв свій заповітний Паркер, бо поетична сверблячка закликала виплеснути на папір свої емоції.
Прокинувшись, у пальцях Марата, золотопірка  Паркер відразу ж почала будувати плани, з чого розпочати
створення своєї Галатеї – чайника від поезії, Марата Христофоровича Венедиктова. Золоте перо блиснуло і
будь-який містик, шкода не Марат, міг би почути муркотіння його володарки;

,,Я ручка, которая взята рукой,
О ужас, могла быть  взята и ногой…
И лист бы спокоен был и целомудр,
А так я нарушила девственность букв,
что в муках и болях рождения слов,
являли на свет массу дивных стихов
и без повитух, даже без  докторов,,

Йох! Є ще порох у порохівницях, тьху, що це я – чорнило в ампулах. Я вже вся у нетерпінні, але доведеться
почекати вібрації душі чайника, інакше мені не дізнатися, що у нього на думці - я можу творити, якщо тільки
опиняюся в пристрасних обіймах пальців поета, відчуваючи при цьому трепіт його душі.
З останнім словом ручки, зайчик на пері ще більше заграв, і в тонкому ефірі квартири запанувала гармонія
поетичних вібрацій, що почалися з бурмотання володарки золотого атрибуту,
- Почнемо з чогось легенького, ну, наприклад, ось із цього:
Ручка вже не палила пальці, а трохи потепліла, і кисть руки Марата за допомогою золотого пера стала акуратно і
повільно виводити чорною звивистою лінією літери, які чіпляючись своїми хвостиками, одна за одну,
вишиковувалися в рядки.

Да, все мы - сумасшедшие, свихнулись от банальности,
С мозгами набекрень бежим, от визга тривиальности.
Но мозг то должен выдержать - нет никакой фатальности!   
Быть может, мир сошёл с ума, а я - в своей реальности

  - Ну, що ж, для першого разу навіть дуже непогано, Марате, але яка дивина, - думки Паркер навіть почали
танути від захоплення , - вперше я відчула на собі радість не за себе, а за веденого на золотому повідку поета.
Ведений же майже точнісінько повторив думку ведучої, але вголос,
- Марате, адже дуже файненько вийшло! Так! Зустріч із Тусею явно має сприятливий наслідок. Так, верифікація
у наявності.
Тут у голові щось йойкнуло, але він не надав цьому уваги,  відклав убік ручку і залюбувався в'язком рядків.
Через п'ять хвилин, а може і більше, такого споглядання творець цього шедевра переключився на вигляд  його
чуттєвої зацікавленості, який став таким бальзамічним ковтком для його душі.
- Ну ось, здоровенькі були вам, тільки розлютилася, а він вже пустив слини і впав у чуттєвий транс. Ні, з цим
проявом поетичної лінощів треба якось борюкатися. Але як? Відчуваю, що в його душі відбувається якесь сум'яття,
за яке можна вхопитися. Знати б тепер конкретніше… От, що ще, треба мабуть його долучати до української мови
у віршах. А то - неподобство, розмовляє українською мовою, а вірші пише, ні, ми пишемо – російською,
краще вже французькою, як Поль Варлен.
Але, пальці Марата її вже не обіймали, ось чому енергія, що рухається, вичерпалася і думки Паркер затихли.
Хвилин десять він ще ширяв у хмарах почуттів любові, потім ці хмари перенесли його в ліжко, а за півгодини
чари Морфея напустили на нього солодкий сон, у якому вже правили бал примари мозку.

Далі буде.

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 100

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Николай Ничипорук

Владимир, я с удовольствием читаю Вашу прозу. Хоть Ваш рассказ и большой и у меня мало свободного времени, но я всё равно постепенно прочту все его продолжения. В Ваших прозаических рассказах подробно, логично и правдоподобно описываются все взаимоотношения и диалоги героев произведения.

2022-06-12 18:35:43

Володимир Шатровський

Добрый вечер, Николай, рад снова Вас слышать. Спасибо, что читаете

2022-06-12 21:46:18

Василь Гаценко

Прочитав з цікавістю. Чекаю на продовження. Дякую, Володимире.

2022-05-08 13:22:05

Володимир Шатровський

Дякую, Василю. Все ж почалося з цікавого випадку у першій публікації

2022-05-08 17:29:21

Лариса Гараган

Початок не читала, а це продовження прочитала з цікавістю. Ой, здається мені, що Марго розчарується в Маратові. Чекаю.

2022-05-07 19:10:47

Володимир Шатровський

Дякую, Ларисо. Треба читати спочатку, може і зміните своюдумку

2022-05-08 17:27:18

Лариса Гараган

Постараюся.

2022-05-08 18:20:15

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений