UA
|
Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-05-11 18:55:47
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Руда ( містична повість ) продовження 4
Похмурий ранок, що зазирнув у вікно квартири, не засмутив радісний настрій Марата. Через годину, що пішла на
зарядку, душ і сніданок, він, вже трохи напружений напередодні побачення, сидів у своїй мазді. Як тільки авто
рушило, напруга спала - передстартовий мандраж випарувався сам собою.
Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як авто тихесенько підкотило до корпусу клініки. Марат вийшов з машини і
завмер у захопленні. Але було чим захоплюватися – комплекс Центру матері та дитини був гордістю Дніпра.
Не минуло й п'яти хвилин, як у дверях замайоріла копиця рудого волосся, що бачилося здалеку.
Ще б пак, ранкові хмарки розбіглися і сліпучі струмки сонячного проміння так відбилися від красно-рудих хвиль,
які спадали на плечі Марго, що Марат навіть замружився. Він помахав рукою. Марго покрутивши головою в різні
боки і побачила цю махаючу руку. Якоїсь миті вони завмерли і кинулися назустріч один одному.
Підбігши до Марата, Марго підстрибнула, той підхопив її, і вони закружляли на місці.
Через хвилину він опустив її на землю, і вони ще хвилину стояли мовчки, вдивляючись один одному у щасливі очі.
Через мить Марат узяв у долоні обличчя Марго і обсипав його поцілунками, поки цей розсип не перейшов
у пристрасний поцілунок. Сторонній спостерігач навряд чи повірив би, що ця парочка зустрічалася лише вдруге
в житті, не знаючи про їхні довгі розмови по телефону вечорами протягом останнього тижня.
Але сивуватий чоловік з борідкою клином, що проходив повз, мабуть не повірив, бо посміхнувся і промовив,
- Маргарито Семенівно, як я заздрю цьому молодому чоловікові, але після нічного чергування треба відпочивати,
матінко. Молода людина, бережіть бо її, вона дуже цінний наш кадр. Щасти вам.
І, вклонившись, зник у дверях клініки. Побачивши обличчя Марго, що покрилося від збентеження рожевими плямами,
Марат запитав,
– Туся, хто це?
- Це завідувач відділення кардіохірургії, мій хрещений за професією, професор Олександр Гургенович Барсегьянц. І
треба зізнатися, що це саме такі є.
Через місяць у мене закінчується інтернатура, і я вступлю до ординатури, куди він мене й засватав.
А це було так. І відбулося красномовне оповідання в обличчях. По закінченню десяти місяців її роботи у
відділенні інтенсивної терапії трапилося так, що той самий професор, що їм зустрівся , у робочому порядку
проводив там не повсякденну консультацію, яка проводилась десь раз у десять днів. Саме в цей час у відділення
потрапив маленький пацієнт, який невідкладно підлягав діагностиці. Дитина, десь дворічного віку, лежала на
оглядовому столі і розривалася від крику, а медсестра протягом кількох
хвилин ніяк не могла її заспокоїти. Коли професор попросив дати дитині заспокійливе, Марго вийшла вперед і
вимовила,
- Будь ласка, не треба,- і взяла малюка на руки, примовляючи, - ну що, малюк, що тебе турбує, любий.
Буквально через півхвилини малюк почав заспокоюватися, і небавом, хвилини зо дві, затих зовсім, навіть
намагався розглядати присутніх. Професор здивовано глянув на зав. відділенням, ординатора і несподівано
звернувся до Марго,
- А ви хто, власне кажучи?
– Я, Маргарита Семенівна Раушенбах, інтерн, Олександре Гургеновичу.
- Ну, якщо мені представлятися, як я зрозумію, немає потреби, то… чи не виявить, шановний інтерн,
мені люб'язність поставити діагноз пацієнтові.
Ця тирада змусила підняти брови вгору всіх присутніх, бо не зрозуміли, чи іронізує професор, чи він невдоволен
нахабством інтерна.
- Будь ласка, професоре.
Марго поклала на стіл малюка та акуратними рухами швидко його роздягла.
Поки інтерн ніжно його обмацувала, малюк спокійно лежав і не рухався, тільки не зводив з неї оченятка.
Потім одягла стетоскоп і за п'ять хвилин уважно прослухала пацієнта з усіх боків. Після того, як вона,
з усмішкою на обличчі, одягла малюка і передала того медсестрі, звернулася до професора,
- Олександре Гургеновичу, у цього пацієнта добре виражений порок серця, а саме – я підозрюю порушення
м'язової частини міжшлуночкової перегородки, в якій швидше за все утворилися отвори у мембранозній її
частині. Більш за все, захоплена і нижня частина м'язової перегородки. Але у нього є ще якийсь дефект жовчної
протоки.
Всі присутні отетеріло дивилися на інтерна, ординатори зі щирою недовірою, а зав. відділенням вражений її
нахабною зарозумілістю. Та всі мовчали, чекаючи на реакцію професора. Той мабуть хвилину уважно придивлявся
до Марго і, одягнувши стетоскоп, сам прослухав пацієнта, та після паузи повернувшись до Марго, спитав,
- Маргарито Семенівно, голубонько, а ви впевнені в поставленому вами діагнозі, -промовив професор,
та по обличчю було помітно, що він трохи шокований, але додав, -цікаво, цікаво.
- Щодо серця, впевнена, це ваш пацієнт, Олександре Гургеновичу, і оперативного втручання не уникнути.
Що ж до жовчних каналів, то необхідний весь пакет аналізів, хоча ймовірність мого діагнозу дуже висока.
- Ви мене зацікавили, докторе Маргарита. Беріть пацієнта, оскільки ви з ним вже навели контакт, пройдемося до
кабінету УЗД, - посміхнувшись він додав, - де я з вашого дозволу вам поасистую.
До кабінету УЗД увійшли четверо: інтерн, професор, зав. відділення та ординатор, що займається інтерном.
Хвилин десять Марго водила приладом у районі серця, і вони обидва уважно вивчали картинку дисплея.
Відірвавши погляд від екрану, професор звернувся вже до всіх,
- Так, так, дуже схоже. Дмитре Олександровичу, підготуйте на завтра малюка для зондування, подивимося на його
серце зсередини, і тоді остаточно вирішимо, - він глянув у бік Марго, посміхнувся їй і закінчив свою думку,
- чи вірний діагноз Маргарити Семенівни.
Та продовжувала пересувати приладом вже в області печінки, і за кілька хвилин запросила професора до екрану,
- Будь ласка, Олександре Гургеновичу, подивиться, жовчні шляхи перекручені, начебто їх навмисно вузлом
зав'язали. Я думаю, що зараз саме це найбільше змушує малюка вередувати. Я мабуть сама вередувала би.
- Ну, з цієї частини треба запросити гастроентеролога. Хоча, схоже ви і тут маєте рацію, знімаю капелюх,
голубонько. Дмитре Олександровичу, що ж це ви, батечку, таїли від медичної громадськості такий талант.
- Я й сам у шоці, маскувалася, партизанка. Ми тепер її саму досліджуватимемо.
- Авжеж, - додала Марго, - моя бабуся мабуть була циганкою, бо тепер я наскрізь всіх бачу.
Всі голосно засміялися. А небавом, десь через тиждень, Марго викликав до себе зав. відділенням. Увійшовши до
кабінету шефа, побачила там його, що розмовляв з професором Барсег'янцем. Той усміхнувся і вказав на стілець,
- Сідайте, вундеркінд ви наш, Маргарита Семенівно, ваш діагноз повністю підтвердився. Малюк поміщений у
кардіохірургію готуватиметься до операції. А перед нею необхідно було виправити жовчні шляхи, що вчора було
зроблено. Але ця процедура зараз проводиться легко, за допомогою зонда, що вводиться в порожнину очеревини
через маленький отвір, який потім ніхто не помітить. Ви поставили діагноз, не вдаючись до допомоги УЗД,
але яким чином, хоча я здогадуюсь.
- За ці десять місяців, що я працюю у вашому відділенні, Дмитре Олександровичу, через мої руки пройшла велика
кількість дітей. Я дуже люблю цих маленьких, але вже чоловічків, та вони мало чого можуть розповісти про свої
прикрощі, до того ж більшість із них ще не можуть розмовляти, і тому намагалася налагодити контакт, розмовляючи
з ними, не отримуючи словесної відповіді. При цьому, відчуваю їх і вухами, прикладаючи до маленьких тільця, і
долоньками, проводячи ними по всій поверхні. Я не знаю, як це відбувається, але згодом почала відчувати їх хворі
органи, і навіть впливати на них, щоб малюкові хоч якось полегшити страждання. Навіть помітила, що вони реагують
на мене, навіть коли звертаюся до них подумки. Потім мої почуття звіряла з результатами аналізів та обстежень
приладами. До того ж, я перелопатила гору літератури по захвоюванням внутрішніх органів, і вашу монографію
по дефектам сердця у тому числі,професоре. Всі ці знання я зіставляла зі своїми почуттями при дослідженні
пацієнтів. Тепер, за десять місяців, я рідко помиляюся у своїх прогнозах.
Обидва, зава,, слухали її затамувавши подих. Після закінчення визнання вони хвилину іншу розглядали
вундеркінда мовчки, а порушив тишу Барсег'янц,
- Я заінтригований вашою сповіддю, в яку не повірив би, не переконавшись на власні очі у ваших здібностях.
Але ми вас викликали не за цим, а щоб зробити пропозицію. Ваш термін, як інтерна, закінчується, а тому пропоную
вам дворічну ординатуру у відділенні кардіології хірургічного центру в нашій клініці.
- Олександре Гургеновичу, мені дуже втішна ваша пропозиція. Але я бачу себе в іншій якості, мені цікавить
організм всієї дитинки, всі її органи , і тому є величезне бажання робити їх здоровими всі, як єдине ціле.
У зв'язку з цим хотіла б провести ординатуру у вашому відділенні, відділенні інтенсивної терапії, Дмитре
Олександровичу.
На обличчі Олександра Гургеновича виявився відбиток досади, а в очах Дмитра Олександровича виблискував
відвертий блиск марнославства.
- Доктор Раушенбах, проте, я сподіваюся, ви не відмовитеся час від часу, при нагоді, мене консультувати, - він
розплився посмішкою і попрощався, - колеги, я радий, що ми працюємо в одній клініці.
- А ми з вами, Маргарито Олександрівно, працюватимемо ще й в одному відділенні, - додав зав.відділенням.
Марат прослухав цю розповідь з широко розплющеними очима і підбив підсумок,
- Ну, що ж, наказ начальника треба виконувати, тож буду тебе берегти, навіть на руках носити.
І підхопивши на руки, підніс її до машини,
- Шановна пані, карета, яка була ще вночі гарбузом, до ваших послуг.
Марго обхопила Марата за шию, поцілувала і заперечила,
- А мені на ваших руках комфортніше, сер кучере.
- Якщо пані лікар буде вередувати, то, як тільки годинник проб'є 12 годин дня, її кучер перетворитися на щура,
а його карета знову в гарбуз.
Марго засміялася і награним скривдженим тоном прошкабарчала,
- Ну, ні, цілуватися з щуром, яким б він не був симпатичним і котитися в гарбузі по всьому місту на втіху роззяв,
я не готова. Тому можеш посадити мене в карету до її перетворення.
Вони подивилися один на одного і провуркотіли одночасно,
- Моє ти кохання, моє ти сонечко!
І закріпили цю декларацію поцілунком. Ну, що тут і казати – верифікація у дії. Насилу відірвавшись від губ Марго,
Марат відкрив двері авто і акуратно посадив її. Краєм ока він встиг помітити, як дві дівчини у білих халатах
фотографують смартфоном цю сценку. Але Марго теж це помітила та прокоментувала,
- Ну, все, у понеділок не буде відбою від питань. Одна з цих дівчат моя однокурсниця, також інтерном тут працює.
- Так, докторе Маргарито Семенівно, на найближчу годину план у нас такий: їдемо до Міст Сіті, залишаємо на
стоянці машину, заходимо в кафе і годуємо вас. Не лякайтеся, не з ложечки, їсти будете самі, а я дивитимусь
на вас і отримуватиму задоволення… Туся, я так скучив за тобою.
Марат сів і поклав їй голову на коліна. Марго нахилилася, поцілувала його і прошепотіла,
- Якщо ми не встигнемо до дванадцятої потрапити до кафе, то я залишуся голодною.
Кучер підвівся і здивовано глянув на пасажирку, і за мить розсміялися обоє.
Але ось карета рушила і через двадцять хвилин вони вже сиділи в кафе Міст Сіті.
Кафе кипіло повними жаги перехопити щось смачненького відвідувачами. Ця різнокаліберна публіка: і худенькі,
яким можна було наполегливо запропонувати побільше смачненького, і товстенькі, яким взагалі треба було
поститися, і напівхуденькі та напівтовстенькі, на всі голоси теревенила, бубоніла, бурчала, герготіла, начебто
це було не кафе, а сорочинський ярмарок. Якщо прислухатися, то половина з них просто тринділа,
але робила це, нібито сокотала. Що стосується малечі, то Марго чисто автоматично помічала їх поведінку.
В це кипіння вносила і свої бульбашки дівчинка років з чотири, так ж руденька, як сама Марго, тільки з дуже
кумедним личком, усіяним суцільно дрібним ластовинням. Ця дзиґа крутилася на всі боки – все потрапляло до
її уваги, при цьому, своїми діями вона явно намагалася залучити до своєї видатної персони увагу.
Але ані її матуся, ані її співрозмовниця не звертали ніякої уваги на таку привабливу дитину. Марго співчувала
дівчинці, та голод взяв своє, і вона вже свою увагу перенесла на їжу. Марат не був голодним, тому їжа
поглиналася тільки Марго, він же підперши голову долонькою, розчулено розглядав її обличчя, яке стало для
нього більш за все важливішим на світі, та зрідка попиваючи кави. Вираз цього обличчя постійно змінювався - було
таке враження, що вона розмовляє з їжею.
,,Напевно, Туся вибачається перед їжею за доставлені їй незручності під час пережовування,, - споглядач
кулінарної вистави ледве стримався, щоб не розсміятися від цієї думки, навіть поперхнувся рідиною.
Обличчя Марата при цьому розпливлося в такій посмішці, що питання не могло не напроситися,
- Марате, що це тебе так розсмішило?
- Тусечка, я сидів і милувався тобою, при цьому мене почало мучити питання… зізнайся, ти розмовляєш подумки
з тим, що поглинаєш?
Марго на мить замислилася, і з серйозним обличчям пояснила,
- Маратику, це ж природно. Кожна вихована людина, спілкуючись з їжею, повинна подякувати їй, а в деякої і
вибачитися. Ну, у смаженого антрекота
і картоплі фрі просити вибачення вже пізно, а ось у свіжої зелені, яка ще не встигла померти, це зробити
є Всесвітнім законом жертовності і відплати. Але судячи з усміхненої фізіономії, товаришу доцент, ви цього ще не
усвідомили. Але обіцяю, спілкуючись зі мною, ви ще й не те зрозумієте.
Марат підвівся, приклався до губ Марго, на хвилину затримався на них і, відірвавшись, голосно прошепотів,
- Лікаре Раушенбах, навіть не уявляєте, наскільки я готовий усвідомлювати все, що пов'язано з вами і що буде
вилітати з ваших вуст, які вже встиг усвідомити… ось тільки но що. Але присягаюся, буду їх усвідомлювати
кожен день... якщо ви не проти.
Марго обвила руками його шию і, у свою чергу, почала усвідомлювати губи Марата, правда на секунду відірвалася,
з наміром прошепотіти,
– І зовсім навіть не проти.
Це взаємне усвідомлення тривало б ще кілька хвилин, якби непосидюча дівчинка, що сиділа із матусею за сусіднім
столом, та сама, яку дошкуляла
цікавість, не видала версію того, що відбувається - несподівано пролунав вигук, який примусив всіх навколо
зосередити погляд на винуватиці вигуку,
- Мамо,мутусю, дивись, - і через паузу, - тьотя застрягла в губах у дядька,
Усі, хто сидів за сусідніми столами, вибухнули сміхом. Вибухнули їм і винуватці дитячої реакції, хоча збентежена
Марго відразу ж рукою потягла Марата геть із кафе.
Далі буде.
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 149
Рецензии
Я конечно люблю приврать, но пишу подобное, когда это крайне тяжело проверить
| Історія, сповнена болю... Скільки ж горя принесли нам кляті сусіди! |
| Рецензия от: Раиса Татаркова 2024-04-28 23:32:29 |
| Что-то Вы наворожили Красок много наложили. Ноту слышу!.. пальцы рук.. В сон кидает!... - Спи мой друг) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-28 23:30:18 |
| Опасен снайпер стрелой от
сердца, Весна в разгаре, открыта дверца. |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-28 23:22:57 |
| Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |
| Most Popular Rock Songs
On YouTube 1 Passenger | Let Her Go 3.7B 2 Imagine Dragons – Believer 2.6B 3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...) |
| Рецензия от: Серж Песецкий 2024-04-23 23:49:15 |