Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-05-19 20:11:56
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Руда ( містична повість ) продовження 5

На повітрі вони опинилися  зі швидкістю поросячого вереску,
- Уф, наїлися, нареготалися, тепер... так, що ж тепер, пане кучере?
Марат обійняв однією рукою, так нестерпно приваблюючу до себе, супутницю і вже нахилився щоб  її знову
поцілувати, але, хтозна-що йому завадило, що він тільки запропонував,
- Кучер пропонує пані Тусі залишити карету на стоянці та прогулятися набережною. Хочу відчути на собі заздрісні
погляди перехожих - яка зафайнована красуня йде зі мною.
- Ходімо, нехай мені заздрять теж, - і Марго міцно притулилася до Марата.
Ще кілька хвилин вони постояли, відчуваючи нерозривність своїх почуттів, і небавом вийшли на набережну.
Вона не гомоніла, ні – вона наповнювалася какофонією різноманітних звуків. До того ж у повітрі, крім
дніпровських запахів відчувалися інші, які пахли чим-то невловимо запашним.  Їм і мешканцям міста
пощастило, ранкове похмуре небо розвиднілося і не думало більше хмуритися, тому набережна вже вспіла
наповнитися  і дорослими, і дітьми, і старими, і торговцями різноманітних запашних смаколиків. Сонце так
проречисто поглядало на них з неба, так щиро дарувало їм свої зайчики на хвилях Дніпра, що ще більше
збільшувало радість на душі. Вони йшли найкращою набережною, можливо навіть всієїЄвропи, і ця радість
виливалася з них назовні – їм здавалося, що всі перехожі, дивлячись на їхні щасливі обличчя, починали
посміхатися та обертатися слідом. Особливо це стосувалося дітей, до яких у Марго було особливе ставлення,
хоча і тому що вона педіатр теж грало неабияку роль. Тут треба зауважити, що діти - це істоти, які радіють
і верещать взагалі без жодної причини. Яку б тему не торкалися їхні розмови, ця тема найчастіше
переходила до теми про дітей. Переходячи на неї, обличчя Марго надзвичайно пожвавлювалося, а голос
ставав ніжнішим, але повчальним, ніби умовляла свого співрозмовника любити всіх дітей світу і радіти,
що можна віддавати цю любов безкоштовно. Марат дивився на господиню свого серця захопленими очима
і несподівано впіймав себе на думці про їхніх спільних дітей. Ця думка так замиготіла і так переполошила,
що він зупинився. Зразу згадалося чиєсь висловлювання: ,,Щастя - це не результат, а процес його досягненя. Нас
триває в світі очікування щастя. Коли ми досягаємо якоїсь мети, то щасливі. Але так не може тривати вічно,
бо через деякий час нас починає діставати нудьга. Отож бо щастя - і є процессом, - але зразу прийшла
думка-поправка: ,,Ні,  ми з Тусею не зупинемося,,
Пройшовши два кроки за інерцією, Марго зупинилася, обернулася і побачила дуже серйозний вираз обличчя
Марата. Її брови поповзли вгору, а з вуст випорхнуло питання,
- Любий, що тебе схвилювало?
- Ні-ні, ти... – трохи поповільніше Марат продовжив, - ти не уявляєш, якою дорогою людиною стала для мене.
Я так кохаю тебе що… що… яким ти тільки дивом впала мені на голову.
З останнім словом він обдарував Марго усмішкою та підхопив її на руки.
Та у відповідь теж усміхнулася, але заперечила,
- Ну, перш за все це ти впав мені на голову, - і поцілувавши його в ніс, повільно, розтягуючи слова, продовжила,
а по-друге, а по-друге... завтра мої батьки влаштовують званий обід, на який ти запрошений. 20-го Червня
іменини всіх Маргарит, і вони вирішили, що це досить вагома причина, щоб побачити на власні очі чоловіка,
який сподобався їхній єдиній дочці. Скажу по секрету – це вони самі вигадали, впевнені в тому, що від такої
пропозиції ні ти, ні я не відмовимося. Ось і зізнаєшся там, як ти мене кохаеш, скажімо так, вимовиш це у вигляді
тосту. Загалом, будеш втаємничувати їх.Марго трохи зніяковіла від своїх слів, і спробувала приховати це сум’яття
усмішкою, що їй вдалося. Марат поставив свою дорогоцінну ношу на землю, взяв у долоні її обличчя, і дивлячись
у її усміхнені очі, погодився,
- Коли ваша ласка, пані, це запрошення приємне для мене … я дійсно не можу відмовитися від цієї пропозиції,
бо мені так дорого все, що пов'язано з тобою, і тим більше твої іменини. Так, мабуть ім’я багато до чого
забов’язує… мене наприклад, а  це таке приємне забов’язання, що… що так тягне поцілувати його носия, - що
Марат і зробив, доторкнувшись вустами до її чола.
Взявшись за руки вони стояли біля парапету і кілька хвилин під тихий плескіт дніпровських хвиль мовчки
насолоджувалися присутністю один одного поки слабкий голос, що пролунав збоку, не порушив їх ідилію.
- Молодий чоловіче, купіть дамі букетик, - і після паузи, - зовсім недорого, - і пролунала сума.
Марат повернув голову і побачив стареньку квіткарню, що стояла в кількох кроках та простягала букетик.
Він готовий був присягнутися, що за мить до того навколо них в радіусі десяти метрів нікого не було.
,,Що це – примара,, - мимоволі заскочила думка. Він замружився на мить та відкрив,  очі, все ж ні, примара не
зникла, а й ще простягала букетик. Поруч із нею стояв маленький кошик, у якому було ще кілька букетиків
фіалок. Його погляд з квіткарні перескочив на Марго, що спричинило появи ще однієї думки: ,,Марате,
закоханість тебе зводить з розуму,, Але ця думака як майнула,так і випарувалася. Він любив квіти, але живі,
і важко переносив вигляд зрізаних. Тому дуже рідко дарував їх комусь, але вигляд бабусі настільки зворушив
його, що вирішив її пошанувати,
- Моє шанування, бабусе, якщо ви зробите нам люб'язність і продасте разом з кошиком, то заберемо все.
Та, поминаючи бога, не розмірковуючи погодилася. Марат ретельно вклав у її зморшкувату руку купюру, за яку
можна було купити три такі кошики, узяв Марго під руку і повів її назад у бік стоянки авто. Та, не зробивши
і двох кроків, вона відчула печіння в потилиці, ніби хтось свердлив його поглядом.
Це примусило швидко обернутися і зустрітися з очима старенької, які в цей момент були зовсім не старечими.
З них йшов такий сприятливий потік енергії, що їй на душі стало легко, а втому як рукою зняло. Але при цьому
був такий самий стан, якоїсь внутрішньої наелектризованості, як і під час діагностування нею малюків.
Вона мимоволі усміхнулася, бабуся ж усміхнулася у відповідь і помахала рукою. На мить Марго здалося, що
перед нею посміхаючись стоїть зовсім молода жінка у дивовижно приголомшливих шатах. Це видіння було
настільки  реальним, що вона  мимоволі заплющила очі. Коли за мить відкрила, то все стало по своїх місцях – все
та ж бабуся з піднятою рукою посміхалася їй. Марго  підняла свою руку, але зніяковіло
відвернулась, і вони пішли далі. Бабуся перехрестила їх услід, а губи її прошепотіли,
- Тебе дитятко Господь поцілував у тім’ячко, тож будь гідна цього.  Хай Він благословить вас, щастя вам, діти.
Марго  відчула, що її мозок  пронизує якась наэлектризована тепла хвиля, яка начебто сканує, та мимоволі знов
повернулася, але бабусі вже не було, та просто-таки зникла. Ця подія чомусь не здивувала і вона тільки ще
міцніше взяла Марата під руку. Він  помітив зміни, що відбилися на обличчі Марго, бо  раніше звертав увагу на її
втомлений вигляд. Зараз же воно було таким умиротвореним, а погляд відчуженим, нібито ії свідомість плавала  
десь за захмарним обрієм, що він провиненим тоном сказав,
- Пробач, Туся, я егоїст, ти після нічного чергування, а я розпустив павиче пір'я. Зараз бігом доберемося до
стоянки, покладу тебе на сидіння, - Марат не втримався від посмішки, - пустимо в галоп нашу карету і швиденько
доставимо Тусю в люлю.
- Марате, мені так добре з тобою, що майже не відчуваю втоми. Та й скакати доведеться зовсім недалеко.
Батьки живуть у ЖК ,,Вежі,, і я зараз практично живу у них, оскільки квартиру на Перемозі ще не встигла обжити.
Дійшовши до машини, Марго плюхнулася на сидіння, полегшено зітхнувши,
– Уф! Ну, що, капітане, штурман готовий вести вас за маршрутом до ,, Веж,,
Заїхавши на тимчасову ( гостьову ) стоянку у ,, Вежах,, Марго просвітила Марата про плани,
- Марате Христофоровичу Венедиктов, прийміть від мене запрошення на завтра від моїх батьків з нагоди ... з
нагоди… загалом, - і, розсміявшись, закінчила, - з нагоди урочистого знайомства їх з тобою. Заїдеш сюди ж, і
піднімешся у ліфті на шостий поверх. Двері у квартиру праворуч від ліфта.
Піднявшись, зателефонуєш мені, а я вийду і урочисто проведу тебе до наших палат – хочу приколотися з цією
урочистістю, якщо ти не проти.
Так, початок урочистостей о 14-00.
Марат обійняв Марго, притулився щокою до її щоки і прошепотів,
- Кохана моя, я згоден на будь-які експерименти, які б ти наді мною не робила. Ну, біжи, відсипайся.
Провівши предмет своїх почуттів поглядом, Марат сів у машину, але поїхав не зразу, трохи помарив з Тусеним
обличчям в очах. Та невдовзі авто заворкотіло і через десять хвилин  він був вже вдома, а ще через півгодини
сів перед чистим аркушем паперу і приготувався озброїтися,, Паркером, бо йому так кортіло виплеснути на
аркуш гаму всіх своїх почуттів. Як тільки пальці зімкнулися, ручка почала тепліти і прокинулася,
- О! мабуть, щось сталося, бо відчуваю флюїди так і скачуть з мого нового господаря, як же його... а так,
з Марата. А ім'я нічого, не гірше, ніж Поль. Тепер би визначитися, що за думки його дошкуляють. А! Ось і перший
флюїд мене кольнув. І так…
Це ,, І так,, Паркер змусило Марата міцніше зімкнути пальці. Він  пом'яв їми ручку, потім її торцем провів по губах,
потім цим торцем пройшовся по кінчику носа, і нарешті, упер у біле полотно паперу золоте перо, з-під якого
струмком бризнули чорненькі крапельки. Коли ці крапельки опинялися набілій царині аркуша, то миттєво
перетворювалися на літери. Але Марат не встиг би цього побачити, якщо і хотів, настільки ця метаморфоза
хутко відбувалася. По правді кажучі, це і добре, бо коли б люди це помічали, то вони скоріш за все бавилися
окремими літерами, ніж  розмірковували над словами, тим паче над цілим реченням.
Так от, метаморфоза почалася:

Раскатал губу поэт,
раскатал другую
так что, взвизгнул Белый свет
и пустил скупую
разноцветную слюну
внеочередную,
- Я себе преподнесу
за наглёж – штрафную,
в ней горячую слезу,
чтобы не впустую
в белый свет пускал стихи,
помня все свои грехи,
(в них судьбу за хвост ловил)
и весенние дожди…
и любовь земную.

Марат задоволено глянув на рядки, посміхнувся і голосно прореагував,
- Стривай, стривай, Марате, ніби зовсім недурно у тебе виходить, хоча, - він почухав маківку і вигукнув, - це
найкраще, що писав досі, але трохи нісенітниця.
Та поетична сверблячка знову опустила його золоту чарівницю на папір, і це марення продовжилося,

- Так, всі ми вчилися потроху,
до всього є така снага.
прийшла бо рима, ось їй богу,
схопити суть її жага

Написав, засміявся і, подивившись лагідним поглядом на рядки, промуркотів собі,
- Що це ти, Марате, розійшовся, очам своїм не вірю,  еврика – це ж моя перша спроба українською мовою,
очманіти, - тут перед очима виникло обличчя Марго, - але зізнайся, друже, є ж привід.
В цей час втрутилася ,,Паркер,, і слава богу що Марат її не чув,
- Треба сказати, що отримала задоволення від нібито чужого успіху,  здається з нього толк буде. Але я,  яка ж я
чарівниця!
Наступного дня за п’ять хвилин до першої години Марат став на майданчик шостого поверху і, набравши номер
Марго,  після почутого слова Алло, вибухнув,

- гасне диво  Альпухарри -
в золотистім тому краї,
На призовний дзвін гітари
Вийди ти, моє кохання

  Алло, Туся, твій лицар вже стоїть під балконом і почав співати серенаду, ні, вже співає.
Двері відчинилися і випустили Марго, сяючі очі якої сяяли захватом. Вона зробила реверанс і мало не заспівала,
- Мій вірний лицаре, моє серце висушилося в очікуванні.
І не витримавши розсміялася, опинившись в обіймах  свого лицаря Та ось леді взяла за руку лицаря і вони
пліч-о-пліч увійшли в квартиру. Від цього видовища у батьків виник приємний подив на обличчях. І було з
чого: Марго була в білосніжній блузі, вишитій білими квітами, яка була заправлена
в білу спідницю з червоними декоративними квітами. Біла сорочка Марата з вирізами з боків опускалася на чорні з
іскоркою штани. Червоно-руда копиця волосся Марго стикалася з чорною шевелюрою Марата так, що вся ця
кольорова гама створювала таку ілюзію українського рушника, що Семен Натанович вигукнув,
- Ша, замріть!
Він узяв смартфон, зробив кілька знімків і запитально підняв брови, на що Марго прореагувала,
- Мамо, тато, знайомтеся, це Марат, про якого я вам розповідала.
- Так-так, знайомий нашої доньки стає знайомим і її батьків відрухово, - усміхнувся тато і простягнув руку,
- Семен Натанович, а ця надзвичайна жінка, яку я обожнюю, є головою нашої родини.
Голова родини засміялася і підійшла до Марата, простягаючи руку,
- Степаніда Тарасівна, наш батько завжди з мене жартує, дуже рада бачити вас у нашій хаті.
Дивлячись на господаря апартаментів, важко було помилитися у відповіді на питання – чия Марго донька.
Семен Натанович був такою ж стрункою людиною, як і донька, та й ще з копією її обличчя. На його голові
копицями, виходячи за рівень вух, кучерявилися червоно-руді волоси, але трохи вище скронь починалася
блискуча, як більярдна куля, лисина. Від нього віяло такою доброзичливістю, що здавалося і лисина посміхається
разом з вустами.Марат потискав руку батькові, а поцілувавши руку матері посміхнувся їй,
- Степанідо Тарасівно, сподіваюсь, що я наживо не дуже відрізняюся від мого портрета, намальованого вам
вашою донькою.
По їх обличчях можна було зрозуміти, що наживу шанувальник їхньої доньки набагато кращий за їх сподівань.
Марат відкрив коробку, і дістав ювелірний виріб, який привів усіх у захват. Це була кришталева квітка від
Сваровськи ,,Сині зірки,, що зветься у нас - блакитний пролісок. На гілочці зі спіралеподібною ніжкою
розташувалися блискучі кришталеві п'ятипелюсткові блакитні суцвіття. Він простяг подарунок господині хати
зі словами,
- Степанідо Тарасівно, я дуже люблю квіти, але які ростуть у землі. Зрізані, які наказали довго жити, викликають
у мене не дуже комфортні відчуття. Ви винуватець появи на світ ось цієї чарівної квітки, - і доторкнувшись
до Марго, продовжив, - тому прийміть, як привітання, ось це, теж чудове, творіння рук людини, що сповіщає -
жива квітка, яку створили ви, Степанідо Тарасівно незрівнянно красивіша. Семене Натановичу, для подарунка
вам моєї фантазії вистачило лише на французьке вино La Reserve de Malartic Blanc. До речі, у зв’зку з
сьогоднішнім родинним святом у мене виникло питання – як вам спало на думку назвати доньку цим ім’ям?

Далі буде

История cоздания стихотворения: