Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-05-31 13:05:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Руда ( містична повість ) продовження 6

- Марате, це сталося цілковито спонтанно. Коли я лише парубкував, то подарував коханій дружині кільчики з
перлинами. У пологовому будинку, коли ми чекали на появу до світа божого нашої дитини, то увага розслабилася
від сум’яття, от  одна з лівого вуха і загубилася. Тоді я і запропонував, якщо народиться дівчинка, то надамо
їй  ім’я – Маргарита, щоб  у моєї улюбленої дружини були знову  дві перлинки. Маргарита — жіноче ім'я в
перекладі з грецької означає «перлина», Мало того, перша літера «М» в імені надає м'якість, велику внутрішню
силу, філософський настрій. А остання літера «А» в імені - це символ прояву самостійної сутності, ясності, чистоти,
кристального розуміння якогось початку. У цій літері сила та стійкість, яскравість, лідерство. Тим паче її в імені
аж три. Коли Марго стала вже дорослою людиною, то з’явилося переконання, що ми не помилилися з ім’ям.
- От ще що, - втрутилася Степаніда Тарасівна, - нікому ніколи цього не говорила,боялася що засміють. Коли мені
вперше поклали до грудей Марго, то побачила  над її головонькою білу-білу маленьку хмарку, ну точнісінько як
перлинка. Ця перлинка покружляла покружляла, сіла на тім’ячко та через мить розчинилася. У той час думала,
що мені примарилося, хоча спочатку налякалася. Зараз я міркую, що це було не мариво.
Марат підійшов до Марго нахилився, приклав вухо до її голови нібито прислухаючись до чогось і вдумливим  
тоном промовив, мов поставив діагноз,
- Так-так, і ви,батьки, не помилилися – перлина зробила свою справу, бо Туся така і є.
Батьки посміхнулися, а Марго ж з награним незадоволенням у голосі заперечила,
- Отакої, виходить мої особисті зусилля тут зовсім ні до чого.
На що всі жартома кинулися її  заспокоювати та хором вигукнули,
- Ні-ні,Тусечко, ти повністю до чого, - а Марат посміхаючись додав, - просто перлина розчищала тернистий шлях.
Батьки розвели руками, мовляв ще б пак, і свято почалося.
  Спочатку Марат трохи ніяковів, але небавом опанував собою і до нього прийшло вчування родинної атмосфери.
Тільки-но вони підняли перший келих, як раптом пролунав дзвінок мобілки Марго. Коли вона подивилася на
дисплей, то брови поповзли вгору і пролунав вигук,
- О! бабуся намалювалася, - а, хвилину мовчки потримав мобілку біля вуха, радісно добавила, -  чекаємо
несподіваного гостя, бабуся вже піднімається ліфтом,  - і, трохи поміркував, добавила, - тато, а хто це так
наінтригував, чи мені так здаєься?
- О, а я тут до чого, - обурився Семен Натанович, але очі соромливо відвернув.
Несподівано пролунав дзвоник, і Марго стрімко порхнула до дверей. Через хвилину винуватиця родинного свята
війшла у супроводі такої ж рудої, як вона, літньої жінки. Вища на зріст ніж Марго вона зовсім не виглядала за
своїм віком бабусею, хіба що трохи зворушеним сивиною  волоссям, проте яка не кидалася в очі. Якщо ретельно
не приглядатися, то і зморшки на обличчі зовсім не були помітні, і виглядала бабуся ровесницею своє невістки,
Степаніди Тарасовни, бо чисті світлі очі на ластовистому обличчі блищали молодим запалом. Шати на бабусі теж
підкреслювали цей запал: маринарка, у червону з  синім шотландську клітинку, закінчувалась на стегнах та
розкішно контрастувала з темно синіми брюками. Туфлі на високих підборах робили бабусю ще більш стрункою.
Вона обдарувала всіх шикарною посмішкою і процвікала російською мовою, але з відвертим акцентом,  що
трохи здивувало Марата,
- Так-так, вы думали, что старейшина семьи потеряла  чуйку, да я аромат шампанского учую и находясь в
другом конце Днепра, а мой дом, слава богу, намного ближе. Хороши  же, родственнички! Ба, да  у вас стол
ломится от  La Reserve de Malartic Blanс  что подтверждает вашу… нет, невольно выводит на чистую воду ваше
лицемерскую жадность, - при цьому брови її театрально грізно зійшлися в переніссі.
- Ну, що ти, бабусю, це все вони, - і Марго вказала на батьків.
- Ну, що ти , матусю, це всё вона, - і батьки вказали на Марго.
Оскільки ці вигуки пролунали одночасно, то виглядало це так кумедно, що мимоволі викликало у всіх на
обличчях усмішку, та в першу чергу у бабусі.
- Так, детки, я прощаю вас за ту оплошность, которую позволили в мой адрес, и милостиво разрешаю меня
поцеловать, только не все сразу, поочереди.
После поцелуя Марго, бабушка обняла её и, поцеловав  в свою очередь прожебоніла,
- Тусечка, фейгела моя, представь родную бабушку единственному в нашем дружном  родственном коллективе
незнакомому мне мужчине.
-Та залюбки, бабусю, познайомтесь, Марате, це старійшина нашої родини, моя бабуся  - Роза Савельївна
Раушенбах, а це,
- і Марго простягнула руку у бік Марата, але той її випередив,
- Туся, дозволь я сам.
Витягнувшись у струнку, Марат підійшов до бабусі, клацнув підборами, і, кивнувши підборіддям, наче
викарбував,
- Честь маю рекомендувати себе Марат Христофорович Венедиктов, власною персоною.
Марго пірснула зі сміху, а бабуся, ледве стримуючи посмішку, окинула того поглядом з голови до ніг та
з  серйозним виразом на обличчі прогаркавила,
- Батюшки мои, та никак к нам свататься пришли. Юноша, вы часом не цирульник, а то нашей семье
банкрот-паликмахтер совсем без надобности, мы же не как-либо что, а что-либо как!
Десь з півхвилини була німа сцена, після якої всі засміялися, але  Марго і Марат відчували себе трохи ніяково,
бо обидва почервоніли. Бабуся краєм ока це побачила і миролюбно проворкотіла,
- Ладно, ладно, бабушка пошутила.  Марат, я оценила вашу иронию, а посему… рада знакомству, - і
простягнула руку.
Марат нахилився и поцілував руку, а бабуся у свою чергу поцілувала того у тім’ячко. Мама и тато с задоволенням
посміхалися.
Марго ж була на сьомому небі від щастя, і це було написано на її обличчі. ,,Марат безперечно глянувся бабусі,
інакше не гуморила так з ним,, - оцінила цей випадок вона.
Так, Марат подобався жінкам, ту нічого вже не вдієш, бо шляхи природи-матінки несповідні, вона наділяє чим
завгодно, де завгодно і кого завгодно, іноді оближно. Але на Мараті вона відтягнулася по повній. Нарешті всі
опинилися за столом і свято почалося.
  Після першого келиха на честь винуватиці урочистості  Марго і Марат, перебиваючи один до одного, розповіли
про  подробиці свого знайомство. Після переліку подробиць в їх розповідь втрутилася Роза Савельївна,
- А ну ка, предъявите, пожалуйста, виновника вашого знакомства.
Марго зразу ж  підскочила і покликала,
- Майстре, Майстрику, кіс-кіс - та через хвилину пошуків вигукнула, - Майстре, шибеник такий, нуж бо вилазь.
Трохи згодом з під великого крісла голосно пролунало, - Ня-я-в!. А через кілька секунд з’явилася руда хутрова
кулька. Марго радісно підхопила Майстра і сіла поруч з бабусею. Сталося так, що за столом у рядок сиділи
рудий Семен Натанович, руда Роза Савельївна, руда Марго, у якої на руках сиділа руда кицька. Марат подивився,
подивився на цей рудий  живопис, посміхнувся,  і зразу ж його думка злетіла з язика,
- Стільки рудих в одному місті я ще ніколи не бачив. Картина олією, одним словом, спілка рудих – Конан Дойль
відпочиває.
Над столом вибухнув сміх, а коли він затих пролунав тост за долю, ім’я якої  – Майстер. Після цього тосту,
вже Марат розповідавпро всілякі кумедні випадки у спілкуванні не тільки зі студентами, а і зі своїми науковими  
керівниками, та раз за разом ненароком торкався руки Марго і дивився закоханими очима на неї. Вона
посміхалася Марату у відповідь та іноді торкалася головою його плеча. А коли батьки Марго і бабуся почали
розповідати про кумедні випадки, пов’язані з вихованням доньки, то Марат зовсім відчув себе, як у своїй родині, бо  
спілкування проходило  у такій гуторній атмосфері. Минуло десь с дві години, коли  батько Марго запропонував
Марату зробити перекур. На лоджії, обмінявшись черговими питаннями про роботу, Семен Натанович, трохи
замислившись, запитав,
- Марате,  яку рису характеру ви  вважаєте  у собі головною?
- Я намагаюсь бути асертивним, тобто -   здатним не залежати від зовнішніх впливів і оцінок, відстоювати свою
точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини та самостійно регулювати власну поведінку, а головне,
відповідати за неї.  Був би радий, що це прищепилося і моїм студентам. Але відстоювати свою точку зору не так
вже й легко, як з науковими колами,  так і зі студентами, - тут він трохи зупинився, на кшталт  щось згадав, і
попровадив, - а у середовищі останніх багато нігілістів. От їм завжди нагадую, що із усіх явищ  найдивнішим
явищем повинно бути існування, існуванням у звуках і запахах їх особистого всесвіту. Але так само  і  у
навколишніх. Я часто їм нагодую, що зі всіх живих істот, здатність до рефлексії властива виключно людині, і треба
постійно собі  про це нагадувати.
-  Тепер я розумію, чому  вас  і Ритулю потягло один до одного. Ви - два чоботи пара, тому так швидко і
зблизилися, та це мене дещо хвилює - чи не занадто швидко вас затягнуло чорторий чуттєвих подій.
- Семене Натановичу, вам не варто хвилюватися, я задля Тусі  здатен небо прихилити.
Батько Марго лагідним поглядом подивився в очі Марата, обійняв його за плечі и мовив,
- Горазд, легень, пішли мерщій до столу.
Але у дверях з’явилася Роза Савельївна і прогуторила,
- Минутку, сынок, я чуток, задержу молодого человека.
Та як тільки Семен Натанович залишив лоджію, Роза Савельївна навіть не взяла, а схопила бика за роги,
- Марат, мальчик  мой, я опытный физиономист и по тому, как ты и Туся смотрите друг на друга, вправе
предположить, что между вами пробежала искра каких-то чувств, поэтому буду рада, если она зажгёт в ваших
сердцах  огонь любви. Но рассей мои сомнения, будь добр, просвети старуху, что самое  главное должно быть
в жизни у настоящего мужчины. И не переживай, я не общаюсь на украинском, но очень хорошо всё понимаю –
влияние моей невестки сказалось.
Роза Савельївна була дуже освіченою людиною в амурних справах. У молоді роки вона, хоча і кохала свого
чоловіка, діда Марго, та у деяких випадках попадала під чари сподобавшихся їй джигунам тому і наставляла роги
своєму коханому Натану. Зараз, відверто кажучи, вона бачила в цьому легені, в усякому разі їй так здалося,
дон жуана. Це питання застало Марата зненацька, проте він не довго замислювався, бо мабуть воно вже
вирішувалося в його підсвідомості,
- Розо Савельївно, звичаєві меркантильні цінності пересічного обивателя мене мало хвилюють. Раніше це була
моя робота, кар’єра дослідника, університецька атмосфера, якою дихав, бо до цього мій мозок був дуже
вимогливим. Буду відвертим, у мене було багато жінок, до яких ставився легковажно, але після знайомства з
Маргаритою, яка викликала у мене таку непересічну гаму почуттів - після згадки ім’я коханої жінки очі у нього
заблищали, - що, навдивовижу для мене самого, прийшла усвідомленість, що головне для чоловіка – це родина.
Буде щаслива родина, то решта буде похідною від цього щастя.  
Відверто кажучи, я не бачу свого життя без Тусі, і хоча з рештою її родина мені мало знайома,  то відчуваю,
що доля мене  і тут не обдурила.
- Вот, что я тебе скажу, дорогой, береги её, моя внучка  - необыкновенный человек. Уповаю на то, что ты
будешь ей надёжной опорой, тогда этот аленький цветочек расцветёт во всю свою мощь. Но смотри,
Туся обладает потрясающей интуицией, что даже для меня является загадкой, потому
любую твою ложь вмиг почувствует. Эх-хе-хе, ты уж прости меня старую, если поставила в какую-то неловкость.
Марата ця відвертість трохи засмутила і він зреагував словами, яких сам від себе не очікував, хоча у нього аж ніяк
не було намагання сподобатися, навіть підсвідомо,
- Моє шанування, пані Розо, - при цьому взяв її руку і трохи доторкнувся губами, -  дякую за відвертість і у
свою чергу теж не буду ховати своїх почуттів, ваша хатня атмосфера змусила мене знову відчути у колі рідної
родини, батьків моїх вже кілька років як немає.
Брови Рози Савельївни піднялися вгору – вона вочевидь не очікувала такої галантної поштивості,
- Ладно, кавалер, проехали, идём за стол допивать французское пойло.
Свято ще протривало деякий час. Та от і прийшов час прощатися, чого всім зовсім не хотілося, та на дворі було
вже десь близько опівночі. Як не вмовляли бабусю залишитися, та вона була непохитною,
- Нет, нет, я на ваши уговоры не поддамся, поскольку умиротворённо сплю  только в своей привычной и любимой
постели.
Так что, вызывайте мне вертолёт, хотя, наверно, обойдусь такси, и я отчалю восвояси. А внучка с кавалеом  
проводят и водрузят мои мощи в транспортное средство.
Сказано-зроблено. Та Роза Савельївна не захотіла чекати повідомлення про прибуття таксі, і побажала почекати
його на свіжому повітрі. На вулиці вони було стали біля дерева, але Марго запротестувала,
- Ні, ні, от тільки не оце, ще одного кота за два тижні мені буде забагато.
- Оце твоя правда Туся, бо іншого котячого рятівника вже я не потерплю, - мовив Марат.
- А то, у мене вже є один рятівник!
- Ну уж нет, хватит нам  и одного спасателя!
Одночасно вигукнули Марго і бабуся, від чого всі зареготали.
Заспокоївшись стали мовчки чекати таксі, але пауза трималась зовсім не довго, бо бабусю кортіло від тиші,
- Марат, ты рассказал много интересного из твоей жизни, но вот каково твоё увлечение, не связанное с
профессиональными
интересами?
Не довго розміркоуючи, він видав,
- Після народження мій репетливий час плавно перейшов у писально-мовчазне  в візуальному аспекті, тому,
і без будь-якого меркантильного наміру, або з ним, заблаговолів в друковано-писальному варіанті зафіксувати
своє, як людина, безумовно заслужене право на володіння всіма літерами алфавіту, що бажають веселитися
у всіляких комбінаціях, тобто в поетичних викрутасах.
- Понятно, понятно, в этой вычурной словесной арабеске явно прослеживается твоё увлечение поэзией.
- Якось на лекції  я наполегливо порекомендував студентам, щоб у своїх рефератах вони висвітлювали  не суто
сухим жорстким словом, навіть технічну, тему, використовуючи своє особисте  бачення її суті. Тому і використав
для  наочності таку химерність у висловлюванні Так,  захоплююсь поезією, навіть трохи намагаюсь сам писати,
але роблю тільки перші кроки на цьому шляху.

Станеться те хай, що статися має,
роби те, що має, а там хай що буде,
слу’шне і грі’шне сидять у розмаї!
Хто ж вірно та праведно все це осудить?

Марат трохи зніяковів від свого визнання, і тому зробив крок до проїжджої частини дороги, нібито  виглядає
таксі. Бабуся скористалася цим і прошепотіла онуці,
- Тусечка, внученька, ты не ошиблась в своём выборе? Умный, красивый, галантный, и поверь моему слову,
  может быть сейчас и без ума от тебя, но надолго ли? Такие как он постоянно будут под прицелом  ,,охотниц,,
Хотя, с твоим то даром да ошибиться!
Марго обійняла бабусю, поцілувала її і теж прошепотіла,
- Бабусечко, це не я вибрала, це доля вибрала мене, і я не можу бути невдячною до неї. Часом я почала відчувати,
що думки людей стають для мене більш відкритими, бо  удосконалюю свої здібності в цьому сенсі. Бабуся зараз я
впевнена в його почуттях, та відверто скажу, що намагаюсь не читати  його думки, а тільки відчувати.

Далі буде.

История cоздания стихотворения: