Це в тебе все, що є - погляд застиг на дзеркалі раптом. В ньому і осуд, і лестощі, а язик мій - то і ворог, і друг

Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-06-06 11:13:57
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Магія поезії ( Продовження повісті ,,Руда,, 7 )

Опинившись у рідних пенатах, Марат зупинився біля вікна, підвіконня якого виблискувало місячним сяйвом.
Придивляючись у глубочинь  піднебесся час від часу йому здавалося, що кілька зірочок  у якомусь
чудернацькому русі кружляють навколо рогатого місяця та весело мерехтять йому, а той відповідав їм,
погойдуючись та  ворушачи рогами.  В якусь мить ці зіркові цяточки завмерли нібито до чогось прислухаючись…
і дослухалися  - із глибочіні безкрайнього купала Всесвіту пригнало золотисто-сріблясти хвильки, які вібрували,
видаючи, в якійсь  космічній метаморфозі,  другу сюіту І.С. Баха. Спочатку зірки під її мелодії стацювали  
,,Полонез,, потім більш веселий  ,,Менует,, який перейшов у зовсім легковажну ,,Шутку,,
Затамувавши подих, Марат, не вірячі своїм очам, насолоджувався видовищем. Раптом  рух танцівниць почав
сповільнюватися доки зовсім не зупинився. Потім   зірки трохи набрякли і сталося враження, що вони
придивляються до нього, нібито їх стурбувала  їх же переляканість, а можливо  і цікавість,
- А що ж воно там таке у вікні, та й ще дивиться на нас.
Марату бодай здалося, що ці слова сріблястим , як бенгальський вогонь, влетіли у ліве вухо, а вилетіли із
правого та полетіли назад до зірок. Але  сенс  то їх - залишився у голові, мало того, пролунали галасливі
нерозбірливі голоси мовою, яку досі ніколи не чув,та вони поступово ставали зрозумілими. Один голос
скрипучою вібрацією  з сумом проворкотів,
- Так,так, кепські його справи, дах то від почуттів  зовсім поїхав, так що можливо і сам не розуміє, що від себе
чекати.
Цю тріскотню  перехопив дзвінкий веселий голос, схожий на жіночий,
- Тю на тебе, ти завжди був песимістом, і бачиш у темних кольорах те, що не тільки біле, а і яскраво сонячне.
Проте, що я триндю, це ж все природньо, ти – поплічник нічний темряви, я – поплічниця сонячного проміння.
Ти тільки подивись, який цей чолов’яга чулий до  кохання.
- Отож-бо, та що тут гадати, пропоную  парі - якщо ця парочка  скористується їх, таким великим, шансом
зоряного кохання, бо їх гороскопи такі тотожні, наче створени один для одного,то я буду винен тобі бажання,
якщо ні, і вони розбіжуться, то – винна  мені будеш вже ти. Тільки не втручатися, дивись мені.
В голові Марата пролунало як відлуня,
– Згода… згода… згода… згода…
Це відлуння віддалялося і супроводжилось чи то дзюркотінням, чи то шумранням сріблястого дощіка і… і настала
тиша. Він так міцно тримався руками за підвіконня, що ледь-ледь відірвався від нього і позадкував, мов
приворожений дивлячись на прямокутник вікна у місячному сяйві, на фоні якого блимнули дві тіні,
одна - срібляста, а друга – чорна, як вугілля, с блискітками,
- Що це – ніяк я божеволію.
Ця думка пришпиліла його до крісла. Хвилин п’ять Марат сидів взагалі без усяких думок. Потім він струснувся
і почав медитувати.  Так він робив завжди, коли дошкуляли нав’язливі думки. Через хвилин двадцять роздрайливі
думки прокволо почали  вчухати, так що він став до розумової тями і сказав сам собі,
- Щоб ото не було,та більш за все схоже на те, що це мої власні суперечливі думки, які так яскраво
метаморфозувалися та зворушливо озвучилися.
Та ця думка не охолодила його палаючі від збудження щоки, та проявилася інша:
,,Невже  Авіцена мав рацію,,  -  ,, Коли бажання предмета, сприйманого почуттями, стає надто сильним, тоді й
ушкоджується здатність до судження і наш розум починає харчуватися фантастичними поняттями про улюблену
особу; тоді відбувається запалення всієї душі і тіла, сум перемежується із захопленням, тому що жар
(який у безнадійні моменти йде в найглибші відділи тіла і охолоджує всі шкірні покриви) у митях захоплення
притягується до поверхні тіла і нагріває обличчя до палаючого рум'янцю,,
Це  припущення Марату здалося цікавим і він заплющив очі. Скільки часу він так просидів не було відчутно,
але раптом в очі крізь повіки вдарило світло. Він їх розплющив і здивувався – сонячне світло через вікно
освітлювало кімнату.
,, Невже я так довго проспав,, - майнула думка і Марат подивився на годинник. Той своїми римськими цифірьками
наполегливо радив з вітром навздогін збиратися та на всіх вітрилах мчати до інституту, бо цифірька ,,X,,  нічого
іншого і не мала на увазі.
Перевівши погляд з годинника на письмовий стіл, на якому повинен  був бути чистий білий аркуш та поруч з ним
його улюблена Паркер. Так повинна  була бути, але те, що він побачив, примусило майже  впасти з крісла.
Так, біля аркуша була Паркер, але вона не лежала, а стояла на коротеньких крівеньких ніжках у маленьких
золотих черевичках, а от рук у неї не було зовсім.  І вона не просто стояла, а уважно дивилася на нього своїми
поросячими оченятами з золотими зіницями. І хоча рота Паркер теж не мала, проте від неї відокремлювалися
достатньо чарівні звуки, тобто черевомовила, і Марат їх доволі виразно почув,
- Ну що, ледащо,ти гадаєш, що вірші я буду за тебе писати. Запам’ятай, я буду тільки твоєю музою, а творити ти
повинен сам.
Букви – це ті ж самі тваринки, тільки кожна зі своїми звичками, тобто – бздиками. А всі разом – лишень зграя.
Будь вожаком їх зграї, приручи їх, опираючись на їх звички. Вони для тебе зроблять все, що забажаєш, коли
будеш використовувати в спілкуванні  з ними і батіг, і пряник.  Ось подивись на цей плац.
На плацу, тобто на аркуші, був весь алфавіт. Букви на ньому  хаотично розташувалися, якась лежала, якась
сиділа, якась стояла, а якась і ховалась за інші.  Паркер грюкнула ногою і перед нею на аркуші струнко вишукався,
не ворухнувшись, увесь алфавіт від А до Я, кожна літера на своєму місті і тільки у свою чергу. Марат навіть рота
розкрив від подиву, настільки це видовище виглядало по-військовому чітко і лагідно.
- Бачиш, це звичайна вервечка абстрактних символів, відтворених у вигляді чи то пасмо, чи то плетениці окремих
ліній. Ці лінії можуть бути дуже прості, навіть неестетичні. А то такі, вичурні, як у східних арабесках, що їми можна
насолоджуватися, бодай вони самі по собі і не мають сенсу. До того ж людство понавигадувало стільки шрифтів…
на будь-який смак. Та все про все літера – це символ якогось звука, покликаний характеризувати цей звук,
показати чи то його силу, чи то кволість, знесилення. Ці характеристики спроможні проявитися в слові і навіть
у всьому реченні вочевидь.
А - перша літера в алфавіті, мабуть наймогутніша літера з всього алфавіту, це початок і кінець часу, об’єднаних
горизонтальною поперечиною, бо кінець – завжди початок чогось іншого. Ця літера  - безсумнівний лідер.
Є і одна з найцікавіших літерів це – Ь, дуже суперечлива літера. Це - лік жіночої іпостасі. Це - одна з прояв зеро
і має можливість давати суміш Бога і Диявола. Імовірно через цей привід, її дзеркальне перевернуте відображення  
-літера Р,  вона і проява рока, і неминучості, і магічності та проповідництва.
Я – остання літера і покликана задля пом’якшення напруги та усвідомлення  внутрішньої гармонії свого ЕГО.
Та можна багато що порозповідати про цю зграю… але в інший час. Так  от,  коли  літери об’єднуються у слова,
то тут тримай вуха гостро. Коли губиш контроль над ними, то вони починають зачаровувати тебе, навіть
навіювовати, примушуючи  вважати себе головнішими . А вони лишень ноти - ані музика, лишень меню – ані їжа.
- Либонь ти і маєш рацію, - вставив свої п’ять копійок Марат, -  іноді перш ніж насолоджуватися сенсом  речення, я
насолоджуюся ажуровим  мереживом і кожної окремої літери, і в’язью всього речення. Твоя правда, іноді
просто-таки  не звертаєш увагу на їх сенс, бо отримуєш велике задоволення від цих  викрутасинок.
- Ще б пак, от дивись, Марате,  - проте Паркер звернулася і до стрія друкованих за виглядом  літер, - а ви теж
зверніть увагу на те, якою  може стати літера, тобто - це ви в змозі будите стати. Хоча, це вже більш від мене
залежить, головне щоб не сперечатися і зі мною, і між собою.
Ось де вона поспіхом обійшла  їх і стала на аркуш. Як тільки її черевичок опинився на ньому, крівенькі ніжки
одразу стали довгими та стрункими, а в повітрі залунав ноктюрн Шопена. Паркер почала ковзати, виконуючи танок ,
що був більш схожий на балет на льоду, бо  її золоті черевики залишали на білій царині аркуша вишукований
золотистий слід, як від ковзаночків, шрифтом Carmen. Після деяких рядків, написаних розгонистим кроком,  
виписувався рядок від наріжного кроку з літерами трохи меншого розміру:


РАСПАХНУЛОСЬ ОКНО,
(к небесам, к небесам
ШЕПОТ НОЧИ ПЛЫВЁТ НЕАВЯЗЧИВО,                                                                                                
ЗАПОЛНЯЯ СОБОЙ,
(не спеша, не спеша)                                                                                                                                       
МОЙ КУДА-ТО СТРЕМЯЩИЙСЯ УМ,                                                                                                      
ИЛЛЮЗОРНАЯ ЦЕЛЬ
(наяву, наяву)
ПРОЯВИЛАСЬ ОТ ЧУВСТВА ТВОРЯЩЕГО -                                                                           
ВСТРЕПЕНУЛАСЬ ДУША
( раззудясь, раззудясь )                                                                                                                  
ТРЕПЕТАНЬЕМ СЕРЕБРЯНЫХ СТРУН!
МЛЕЧНЫЙ ПУТЬ СЕРЕБРИТ,
(вдалеке, вдалеке)                                                                                   ,                                                                                                                      
ШЕЛЕСТ ЗВЁЗДНЫЙ В НОКТЮРН ПРЕВРАЩАЕТСЯ                                                                                
ДИВНЫМ ВЗМАХОМ РУКИ,
( налегке, налегке)
ПОМОГАЕТ ИМ В ЭТОМ РОЯЛЬ.                                                                                                            
В ЭТИХ ЗВУКАХ ШОПЕН
(как всегда, как всегда)                                                                                                                            
В ЧУВСТВАХ НЕЖНОСТЬЮ ВЕСЬ ПРОЯВЛЯЕТСЯ,
РАСТВОРЯЯ В ДУШЕ
( хоть на миг, хоть на миг)                                                                                                                       
БЕСПРИЧИННУЮ ГРУСТЬ И ПЕЧАЛЬ.

Написав останнє слово ,,фігуристка,, зіскочила з аркуша і перейшла на черевовіщаня,
- Людина припускає, а доля - має в своєму розпорядженні.

Далі буде.

История cоздания стихотворения:

2

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 141

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.

Николай Ничипорук

Владимир, тут Вы полностью перешли в магию. Вашими действующими лицами стали Луна, звёзды, авторучка и буквы. Надо полагать, что каждому из этих предметов в мыслях Марата соответствует элемент образа. Марат манипулирует ими, как живыми существами и они для него – реальность. Возможно, он даже завладел уникальной способностью своей Туси.

2022-06-14 19:59:49

Володимир Шатровський

Николай мы все мыслим образами, а не словами. Если бы люди умели общаться мыслями, то необходимость в словах отпала бы. Я полагаю, что на определённом этапе эволюции так и произойдёт. Поэзия будет выглядеть неимоверно красочнее и завораживающе. Вероятно что-то похожее происходит и с Маратом. Если Земля, Луна и другие космические объекты - это живые организмы, если их так можно назвать, то почему не предположить, что у них, на их уровне происходят какие-то мысленные процессы, которые каким-то образом влияют на мысленные процессы человека. Спасибо, рад Вам, как читателю

2022-06-18 22:11:10

Николай Ничипорук

Конечно, Владимир, мы мыслим образами, но образы, какими бы они ни были – это информация, а информацию можно представить только комбинацией символов (букв, слов). Даже природа прибегает к этому способу представления и передачи наследственной информации (ДНК и РНК, состоящие из комбинации символов – нуклеотидов). Белки, которые руководят сложнейшими процессами в организме, тоже состоят из комбинаций символов – аминокислот. Животные не могут содержательно передавать свои мысленные образы потому, что не нашли способа их кодирования. Разумные существа – люди нашли способ передавать некоторые образы посредством видеозаписей и фотографий, а непосредственно вряд ли смогут.

2022-06-19 09:54:51

Володимир Шатровський

Я полагаю, что мысль, как информация, кодируется числами. Информационное поле, в котором мы все находимся, это волновые вибрации чисел а не букв. Телепат читает мысли даже не зная языка её индуктора. Значит у человека мысль формируется, как числовая волна. Нам слова выраженные буквами необходимы для общения лишь только по необходимости, поскольку не можем читать мысли друг у друга. Понаблюдайте за собой и Вы убедитесь, что часто для совершения действия нет необходимости заключение его в словесную форму - в мозгу уже сформировался соответствующий образ, выраженный не словами, а числами. Наш мозг - это биокомпьютер. Все компьютеры оперируют цифровыми комбинациями.

2022-06-19 17:31:05

Николай Ничипорук

Числа и цифры, это тоже символы, как и буквы. Образы, которые мы воспринимаем глазами, кодируются в нашем мозге комбинацией возбуждённых и заторможенных нейронов. Но этот способ фиксации образов удобен для манипулирования ими в нашей нервной системе. Если это может излучаться за пределы организма, а у кого-то есть органы чувств принимающие это излучение, то телепатия возможна.

2022-06-19 18:00:56

Володимир Шатровський

Полагаю, что числа, как символы, уже существовали в момент большого взрыва, для проведения информационных операций космического масштаба, и были не придуманы человеком, а просто открыты им, для проведения таких же информационных операций

2022-06-19 18:13:44

Николай Ничипорук

Количество энергии, масса, импульс, момент импульса и всё прочее, чем обладает физическое тело, имеет количественную меру и в зависимости от совокупности вех этих количеств тело по разному взаимодействует с другими телами и, соответственно обладает разными свойствами.

Я пишу трактат под названием "информация". Когда-то я его опубликую.

2022-06-19 19:35:54

Володимир Шатровський

С удовольствием почитаю

2022-06-19 21:04:43

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений