Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-06-14 12:45:29
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Руда ( містична повість ) продовження 8

  - Людина припускає, а доля - має в своєму розпорядженні.
У поезії припущення є темою творів, які мають у своєму розпорядженні експресію, характер, навіть
ірраціональність поета. І форма, і гра слів у хитромудрому ритмі можуть домогтися того, що веселе дійство
викличе сльози, релігійна оголеність виявить сексуальні мотиви, а в невинній тупості майне трепет
інтелектуальності. Це може вилитися в феєрверк безумства, що виявляє паростки геніальності, при певному
настрої розуму або його приструненні, і збиває розум з проторених доріжок, що найчастіше ведуть у глухий кут,
ніж до просвіту. Ось де підстерігає небезпека - світ ідолопоклонно шанованих думок. Легко впізнаваним образам
і символам ви,люди,  радієте, але вони не змусять вас радикально змінюватися, як це може зробити, нісенітниця.
Може, ця нісенітниця з претензіями або без них, задоволена, що вона просто є - це просто ви самі, і у своєї
самодостатності, і у своїй самості не граєте якусь роль, а намагаєтесь діяти наодинці, кидаючи люциферський
виклик божої благодаті.
Та несподівано  хекнув, Паркер підстрибнула, зробивши  потрійний пірует, знову опустилася на аркуш і почала
виписувати  під турецький марш Бетховена рядки  шрифтом Fortuna Gothic FlorishC.  Рухи при цьому були різкими
та готично кутастими,

Я стал придирчивым и строгим
ко снам своим, что на  закате
омоются пурпурным цветом,
разрушив истинность пророчеств
последним импульсом сознанья.
Оно внедрится мягко в  темень,
где нет усмешек сновидений
но где-то след свой и оставит
мне поутру… не для смятенья ль?

Прочитав останнє слово, Марат приголомшено подивився на золоте перо Паркер, яке почало майже сліпити очі,
та одразу ж відчув, що свідомість  почала потрохи розмиватися і у якусь мить загубив її зовсім. Та настав час
коли очі самі розплющилися, що віщувало наступ ранку і сон згадався сам по собі,
- Що за  маячня, - помізкував він, - що це було, сон чи що?
Так згадаємо, с чого все почалося. У мене почалися слухові галюцинації, після чого очманіло сів у кресло… сів у
кресло… сів у кресло…от дідько, - і він тріснув собі по лобі, бо крісло застрягло в голові, - о, я сів у крісло,  
заснув і мені наснилася оця нісенітниця. Тут Марат підскочив і став бігати поглядом по столу. Коли погляд
зупинився на аркуші, то  відчув,як холодний піт побіг по спині – на аркуші були записані вірші, які уві сні, нібито,
малювала Паркер на цьому аркуші шрифтом, яким він  зазвичай не  користувався, коли щось писав.
- Це я так запрацювався, що не пам’ятаю, як і що роблю. А втім дивно те, що я ніколи не писав вірші вночі та
ще таким шрифтом.
Тут знову згадався сон з усіма подробицями,
- Це ж треба мозку вигадати таке: Паркер бігає по аркушу і черевичком пише вірші. Треба буде розповісти цей
сон Тусі, - і, набрав повні легені повітря, видихнув, -   господи, її кохання мене бентежить все більше і більше.
Але і надає наснаги, щоб не існувати звичайним життям звичайної людини, бо як же існувати  в інший спосіб
поруч з такою… такою  чарівною жінкою.
Ім’я коханої жінки Марат вимовив  вголос, тому перед очима зразу намалювався її портрет. Від цього видіння
його психологічний стан частково згармонізувався. Він  кинув погляд на аркуш з віршами і зупинив його на
останніх двох рядках: но где-то след свой и оставитмне поутру… не для смятенья ль?
- Оце вірно,залишив слід для сум’яття. Проте, Марате, вірші то зовсім непогані склалися,- і він сам собі посміхнувся,
та і взагалі, який ж це цікавий вибрик Всесвіту – життя, особливо коли підкладає несподівані приємності, от як
ця, - він подивився на аркуш з віршами  і додав, - ні,
Туся  - це всім приєностям приємність.
Не прибираючи  посмішку з обличчя коханець поезії простягнув було руку до Паркер та відразу відсмикнув,
згадав її танці під Баха та Шопена і звернувся нібито до неї,
-О, мій віщий напівсон напіввідкритий. Ні-ні, годі,треба мабуть відпочити, принаймні від віршів з  нею.
Але несамохіть згадавши Тусіне обличчя і побачення з нею у неділю, поквапився,  бо часу залишилося
замало,збиратися до інституту жадно вбирати тамтешні радощі буття.
Пройшли три тижні з дня їхнього знайомства, а близькість у їхніх стосунках так і не настала. І хоча Марат кілька
разів проводжав Марго, але далі парадних дверей він не наважувався піти. Раніше всі стосунки Марата з жінками,
що йому сподобалися, тривали не більше двох місяців,хоча близькість з ними ставала майже на другий день
знайомства. Так, були жінки, які йому дуже подобалися, але не так, щоб закохатися.
Були спроби прив'язати його до себе, але він одразу давав зрозуміти, що претендентка може розраховувати
тільки на його тіло, але ніяк не на душу, а між ними, крім сексу, і бути нічого не може. Деяких такий стан речей
влаштовував, і вони були готові на таке тривале ставлення. Інші самі швидко припиняли зв'язок. Доживши до
тридцяти років, Марат вперше закохався в життя, закохався остаточно і безповоротно, пристрасно бажаючи
Марго, але підсвідомо  навіть натякнути їй на своє бажання не наважувався, навіть натяком. Марго, незважаючи
на те, що відповіла Марату такими ж сильними почуттями, лякалася форсувати події,  одного разу сильно
опалившись Але вирішилося все само собою, хоча не виключено, що втрутилися містичні сили провидіння.
Вони облюбували відкритий майданчик одного з кафе на Катеринославському бульварі та обговорювали
виставку живопису, на якій вони щойно побували. Був теплий вечір, і ніщо не віщувало якихось неприємностей.
Але раптом налетів шквалистий вітер, і синє небо почало темніти – його заволокло чорною хмарою, під’южувану
вітром, що нависла самісінько  над бульваром. Це їх налякало та змусило покинути кафе. Але не встигла, трохи
пригнічена таким викрутасом подій,   парочка зробити й десять кроків, як налетів шквалистий дощ.
Так що, поки вони добігли до дому Марата, благо це було зовсім поруч, то вимокли до останньої нитки. Сміючись,
вони забігли до квартири і зупинились, бо вода текла з них у три струмка.
- Туся, скидаємо швидко одяг, бо завтра вода буде текти вже з носа.
Не відчуваючи  на собі хвиль соромливості своїх хазяїв, одежі швидко стекли, інакше і не можливо було сказати,
на підлогу. Дві закохані людини дивились один на одного, а погляди  були такими промовистими, одне слово –
,,розпитуй обличчя, не слухаючи язика,, Раптом Марат усвідомив,
що він зовсім забув свої навички поводження с жінками, а тіло живе своїм життям, окремо від розуму. Це тіло
підхопило Марго на руки, тіло якої в свою чергу зовсім не чинило опір, а навпаки, міцно припало до коханого.
Наснажені небесним жаром кохання, їх тіла трохи тремтіли.
Потім ніхто з них не пам’ятав, як  опинилися у ліжку – інстинкт кохання зробив все сам, замість розуму. До тями
вони прийшли тільки під ранок. Марго подивилася закоханими очима з поволокою і прошепотіла,
-  Кохаю тебе до безтями, - і, примостив свою голову на груди Марата, безтурботно заснула.
Була неділя,тому поспішати було нікуди. Марат ще хвилин з десять з невимушеною посмішкою прислухався
до сопіння Марго поки сам не заснув. Прокинувся він від того, що у носі лоскотало пахтіння кави.
Він розплющив очі і… і побачив, що Марго немає поруч.
,,Невже дощ, що до речі полився, і все, що було потім - це вигадка моєї,  захворілої від кохання, свідомості,,
- ця гадка було налякала, але почутий дзвін посуду на кухні, звідки тягнувся запах кави, змусив посміхнутися,
підскочити з ліжка і тихо навшпиньки підкрастися до кухні.
Те, що Марат побачив, спровокувало до радісного міркування: ,,Ні, це був не сон, це моя фантастична мрія,
яка стала реальністю,,
Ця реальність, в одній маратовій сорочці, господарювала біля газової плити, на якої щось шкварчало. Ця
реальність не просто-таки пересувалася вздовж робочого стола кухні, ні - вона пурхала  мов балерина, весело
мурмочучи якусь мелодію, і повиваючи під неї стегнами. Він заворожено споглядав, боячись навіть зітхнути, щоб
коливання повітря у ніякому разі не порушило цю невимушену виставу. Але не витримав, бажання обійняти
кохану перемогло,
- М-м-м, - голосно замикав Марат, - які божественні пахощі!
Марго обернулася. Від її, трохи зворушеного усмішкою, обличчя віяло такою божественною жіночністю, що
перехопило подих. Тільки-но він зробив рух до неї, як почув найніжніший наказ,
- Пане Марате, сідайте, будь ласка, ще хвилина і ваша хатня служниця, смію зауважити - добровільна, буде
пригощати сніданком.
- Тусечко, ти… ти…  Я тебе підвищую – будеш домоправителькою. Чи не дозволить мені пані домоуправителька
у якості закуски отримати від неї поцілунок, інакше решта їжі піде господарю не на користь.
- Дозволяю, - неприховано зарозумілим тоном процідила крізь зуби Марго, та простягла не губи, а руку.
Марат поцілував руку,  невдоволено скрививши фізіономію, але миттю підскочив і губами намацав губи Марго.
Вона не опиралася, а обвила руками його шию. Та через мить схаменулася, відсторонилася і, стримуючи
посмішку, прошепотіла,
- Досить, досить, пане, ця закуска тобі переб’є апетит. А якщо переборщиш із закускою, то решта сніданку
і загубить смак, і охолоне.
- Повинен зауважити, що це зовсім не вагомий аргумент, так що… так що, - Марат трохи завагався, - ні, справді,
  твоє кулінарне мистецтво треба оцінити.
Вони сіли за стіл напроти один одному і віддали належне рукотворінням Марго. Їли,але дивились не на  їжу, а в
поблискуючі очі, що сидів напроти.
Так-так,  відчувалася якась напруга, яка ось-ось повинна була зрелаксувати. Як її так і його їство так прагнули
один одного, що ліжко знову покликало і прихильно розчахувало свої обійми.  Що стосується ліжкових ігрищ,
то Марат був досвідченим  майстром цієї справи, і Марго повинна була оцінити. Але вона оцінила не розумом,
бо сексуального досвіду було мало, майже ніякого -  Марат був всього другим партнером у житті.
Це оцінила її жіноча природа, яка жадала великого тілесного кохання, і отримала його від людини, яку до
бестіями кохала.
Ця близькість ще більш їх об’єднала. Марго часто залишалась у Марата на день, на два, а то і на тиждень,
потім була перерва на кілька днів. Скориш за все вони підспудно відчували необхідність цього – все-таки вони
обидва були профі у своїй справі, яка потребувало теж любові до себе.
Так тривало десь біля року. Було таке враження,що ні у Марата, ні у Марго на було особливого бажання
узаконювати їх стосунки. Їм було добре разом решта було таким неважливим. Так, вони відчували своє тяжіння
один до одного, що потрібні один одному, що зі дня знайомства вони працюють більш продуктивно, тобто
присутність їх кохання сприяє творчому натхненню, але і почали усвідомлювати, що  вільні відносини їх цілком
влаштовують, бо останнім часом і Марат, і Марго багато часу приділяли  праці у своїх закладах. До того ж у Марго
з’явилося бажання прослухати курс психології у медичному університеті , зокрема,  дитячої. Рішення пройти  
такий  курс прийшло після одного випадку. Одного разу вона  звернулася до професора Барсег’янца  за порадою,
- Олександре Гургеновичу, у мене виникли  думки з оцінки, поведінки дитини під час серцево-судинних
захворювань, її психологічного стану з метою поліпшення діагностики. Мені хотілось поділитися цими думками у  
медичному журналі. Так от, не могли б ви  подивитися чернетку цієї статті і дати їй оцінку.
- Маргарито Семенівно, голубонько, с задоволенням це зроблю. Я беру  чернетку, а ви Зайдіть до мого кабінету
завтра, ні – післязавтра о 14-й годині.
Через день рівно о 14-й Марго постукала у двері кабінету  професора і війшла.Зазвичай професор при зустрічах
посміхався Марго, але в цей раз обличчя його було розважливим,
- Маргарито Семнівно, дуже цікава  праця, у мене сталося враження, що це не перша ваша стаття, настільки вона
чітко структурирована. Я навіть дам рецензію і пораджу журнал, де її опублікувати.  У вас закінчується ординатура
і у зв’язку з цим у мене для вас пропозиція – бути у мене аспірантом.  Але, звертая увагу на ваші екстрасенсні
здібності, вам потрібно залишитися практикуючим лікарем, і поступити в заочну аспірантуру. Мені хотілося б,
щоб тема дисертації була зв’язана з серцево-судинними захворюваннями, але у вас є право вибору  з яким я
погоджусь. Що стосується психології, то раджу прослухати курс лекцій професора Баха. Ми з ним у дуже добрих
стосунках, тому за моїм проханням він може і консультувати вас, якщо виникне необхідність. Я думаю, що йому
буде теж цікаво спілкуватися з таким рідким явищем, як лікар Раушенбах, до того ж, ви з ним майже тезки за
прізвищем, - після цих слів обличчя професора пом’якшало і стало усміхненим.
Марго ця пропозиція спочатку приголомшила, але  не ввела у ступор, бо через мить прийшле почуття захвату
від неї, тому вона не довго розмірковувала,
- Звісна річ, згодна, Олександре Гургеновичу, мені дуже втішна ваша пропозиція,бо все більш усвідомлюю,
що лікар  повинен накопичувати статистичні дані з свого досвіду, як практика, та оформлювати у висновки,  і,
зрозуміло, ділитися їми.
- От і добре! Людина – це симбіоз раціонального та ірраціонального. Наш мозок та його похідна, розум – це
явище раціональне, і воно локально визначає наше місто у суспільстві, зокрема в її фахової діяльності,
що в більшої ступені залежить від конкретної особи. Душа людини – це явище ірраціональне, яке поки що
усвідомлюється в дуже маленькій ступені, тому визначити своє місце у Всесвіті  від людини, поки що, взагалі
не залежить. Але це у пересічній людині, від якої ви, Маргарито Семенівно, вже на сходинку вище, бо в симбіозі
раціонального та ірраціонального у вас частка останнього значно  більша, що для діагноста дуже важливо.
До вашого закінчення ординатури ще два місяці. За цей час ми обидва поміркуємо над своїми пропозиціями щодо
теми наукової праці, хоча тема, яка порушена в  вашій статті дуже цікава, та повинен підкреслити, що насправді
психологічна тема може супроводжувати будь-яку тему.
Минули два місяці. Марго закінчила ординатуру  і почала працювати штатним лікарем  в відділенні інтенсивної
терапії. Також вона стала аспірантом заочником під керівництвом професора Барсег’янца. А після того, як
професор Барсег’янц познайомив її з професором Бахом, почала відвідувати лекції останнього. Так що часу для
амурного життя у неї залишалося зовсім мало, хоч рятувало те, що Марат і Марго мешкували здебільш разом,
у Марата.
   
Далі буде.

История cоздания стихотворения: