Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-07-03 11:13:48
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Руда ( містична повість ) продовження 10

- Марате, рідний, хоча за сьогодні і трохи втомилася, та це ніщо  в порівнянні з радісною новиною  для мене.
В журналах ,,ПСИХІАТРІЯ, НЕВРОЛОГІЯ ТА МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ,,  і ,,Актуальні питання педіатрії, акушерства
та гінекології,,  надруковані дві мої статті. Професор Барсег’янц висловився так, що це потужний фундамент
до моєї майбутньої дисертації. Ще він і пожартував, і дещо порадив,
- Вельмишановна лікар Раушенбах, 600 років тому вас за таку працю спалили би як відьму, сорок років тому вам
би більш пощастило, бо вважали подібні дослідження просто звичайним шахрайством, з наслідками якогось
переслідування. Зараз же мануальна терапія і мануальна діагностика має сенс на існування. Але повинен вас
застерегтити, свои екстрасенсорні здібності ви  можете використовувати і викорисовувайте задля здоров’я малюків,
та не висвітлюйте ваш досвід у наукових публікаціях  - науковий світ ще не готовий це серйозно сприймати, дуже
лякаєься науковий світ містики.  Навіть  більше скажу, ваш досвід екстрасенса може перекреслити праці багатьох
науковців, за які вони отримали і великі наукові званя та багато привілеїв. Цих привілеїв вони можуть позбутися,
за що вам на пробачать та будуватимуть різні підступи. От коли ви самі отримуєте наукову ступень за праці,
де ваші екстрасенсорні здібності підтвердяться великою кількістью лікувальних успіхів, тоді можете з ними і
посперечатися.
Але після останнього слова посмішку з обличчя Марго зникла і з неї начебто виплеснувся сум,
- Марате, ми з тобою так мало бачимося, і мене це засмучує. Але я нічого не можу подіяти, бо те, що повинна
реалізувати… тобто, я багато чого хочу зробити в медицині, але це потребує багато знань, яких ще бракує.
Останнім часом мене поїдом їсть думка, що повинна ділити себе між тобою і моїю професією  – справою всього
мого життя, як це я відчуваю. Іноді навіть сльози виступають від цих думок, бо відчуваю також, що ти – моє
натхнення у всіх моїх звершеннях.
Та ні своєму науковому керівнику, ні зараз, коли розчулилася, вона не наважилася зізнатися, що останнім часом
після питань самої собі, які викликають сумніви, десь  із глибини її суті з’являються  чітко сфомульовані відповіді
голосом не схожім на її, хоча свій голос будь-якої людині важко впізнати. Мало того, перед очима все частіше
почали з’являтися пророчі картини того,що мало бути статися після дотримання цим відповідям.
Але Марат і без цього зізання  був зворушений її одкровенням, що сам трохи не не устив сльозу, та стримався,  
взяв  в долоні обличча Марго і цілуючи промовив,
- Тусечко, кохана, ми с тобою два чоботи пара, як казав твій батько, бо я  у полоні саме таких  думок.
Я теж відданий своїй справі і теж повинен ділити себе. Ту частину  тебе, яка залишиться для мене, я буду так
міцно тримати, щоб вона відчувалася  всієї тобою.
Вони стояли, дивилися один одному в очі,  посміхался, а сльози мимоволі текли з очей у обох. Що це були за
сльози, ніхто з них, мабуть, сам собі не відпов би зараз. Нарешті Марат поставив крапку,
- Туся, ми кохаємо один одного і не бачимо свого життя нарізно. Та головне у нас все-таки справи, яким ми
хотіли присвятити себе. Я дуже радий, що наші світогляди в цоьму сенсі однакові.
Марго чомусь відвела погляд до стелі, на мить зупинлася на ній і, посміхнувшись, задоволено промовила,
- Так, Маратику, ти мій муз, а я буду тобі музинею.
Марат засмівся, підхопив свою музу  на руки і відніс у спальню.  Вони кохалися, начебто  вже почали відчувати,
що перед ,,смертю не надихаєшся,, Але вечеря, що була забута, серед ночі нагадала про  себе устами Марго,
- Маратику, ти не будеш сміятися, якщо я запропоную піти на кухню і що-небудь вкинити  в себе? Вона вже знала,
що того ж саме жадав і Марат, хоча просканувала його думки мимоволі,
- Тусечко, яка ж ти розумниця бо озвучила моє бажання, - хоча зовсім не мав на увазі її здібності читати
думки,  -  пішли, будемо годувати один одного… з дзьобів.
Ця ідея їм так сподобалася, що майже так і зробили.
Вранці, за сніданком, Марат передав у всіх подробицях розмову у ректора. Поки він з захопленням розповідав,
Марго дивилася на нього розчуленими очями, а думка мимоволі крутилася:  ,,Як мені поталанило на цей раз,
як поталанило, - тут вона посміхнулася сама до себе, - цеж треба, тільки зараз звернула увагу на те, як він час
відчасу  смішно чухає двома пальцями носа, але це йому так пасує,,
Та  ці думки спроектувалася у мозок розповідача, що спонукало його здивовано підніти вгору брови і в свою
чергу теж  помислити:  ,,Так, ми воістину два чоботи пара, бо таке враження, що теж розумію думки Тусі,,
Хоча з його боку це була звичайнісінька, наївність, бо Марго так досі і не зізналася, що вміє читати думки у
співрозмовника, а іноді і транслювати свої, хоча завжди намагалася не практикувати це на Маратові.
Наступного понеділка Марат вилетів у Харков, де вкрай захопився розробками і їх іспитами.
І так захопився, що ні для його улюбленої Марго, ні для улюбленої поезії не залишалося міста в голові. Марат
Христофорович Венедиктов надивившись на вогняну дію зброї залпового вогню, створеної за його участі, як
розробника, прийшов у таке захоплене збудження від прояви вогняної стихії, що в нього відразу ж вчувалися
звукові асоціації з ,,Аллегро з вогнем,, Бетховена, які раніше занотовувалися в мозку, а після приїзду додому  
спонукали  до створення  вже його власного ,,Вогняного алегро,, Саме там, на полігоні, побачивши приборкану
вже вогняну стихію, він уявив себе диригентом вогняного оркестру. Цей  стан був звичайним породженням стихії
вогню, до якої належило все  його єство.
  З Харкова він прилетів увечері, і не через тиждень, як планував,  а місяць по тому, і то – тільки на два-три дні.
Та оскільки Марго мала нічне чергування, чому був певною мірою радий, бо довго тліло і тепер розгорілося
жадання побути наодинці з Паркер, бо поетична жага була нестерпною.   І ось воно - відчулося довгоочікуване
потепління  від Паркер у пальцях. Для неї ж час усвідомлювався тільки коли її обіймали чиїсь пальці. Паркер зразу  
інтуїтивно відчула емоційний стан, і не тільки через пальці Марата, навіть вогонь, палаючий в очях. Таке за весь
час їх спілкування буле вперше, що її здивувало і трохи спантеличило. Але вона була профі, тому рядки швидко
побіжали по аркушу,

По силам ль звуку  передать
в саду цветка благоуханье,
его способность порождать
в душе одно очарованье?
А вид опавших лепестков,
подарит разочарованье?
А взгляд Луны из облаков,
пробудит ли воспоминанье?
Аллегро… огненная страсть
в высоком звуке прорастает,
его я  ощущаю  власть,
но кто и кем овладевает?
В ней истый  огненный закат,
его пожар так очевиден,
где волны яркие манят
навстречу пламенной планиде.
О! Этот жар… так теребит,
его не передать словами.
Как образ огненный творит
своими пылкими штрихами,
как пламенны’е языки
рисуют контур саламандры,
как жест протянутой руки
огнём выписывает мантры?

Пробігшись по щойно написаному, він задоволено відкинувся на спинку крісла. Марнославне почуття, розвинене
вдало проведеними випробуваннями вогняного виробу,  тепер посилилося і поетичним, на його думку, шедевром.
Марат з посмішкою на вустах пробігся рядками ще один раз, потім другий, і, прочитавши втретє, жахнувся:
,,Як  мій мозок, мозок чуйної людини, що любить людей, міг опоетизувати дію його смертоносного винаходу,
що знищує цих людей,, Несподівано в голові з'явився тихий дзвін, сила якого поступово збільшувалася, ніби
цей дзвін наближався здалеку. Коли голова від брязкітливого дзвону готова була вже ось-ось луснути, то він
взагалі зник, але замість нього з'явився тонкий голосок  ,,Си,, - м'який, трохи дзвінкий, з якимось жіночим
докором в інтонації,
- А ти думав, що твій мозок може працювати тільки для творіння. Та у більшості людей він взагалі працює більше
для руйнування. Апофеозом такої руйнації є вбивство любові, незалежно від того, чи вона твоя, чи невідомої
тобі людини, чи за злим наміром, чи з легковажності. Ось що я тобі надзвінькаю, нічого паритися, філософська
думка тисячоліттями не може дійти до єдиної думки – чи є вбивцею зброя, яка несе смерть у результаті захисту.
І чи тотожні почуття людини, яка несе смерть і при нападі, і при захисті. Всі ваші філософи містики  
стверджували, - ,,Вогонь — це первинний элемент, перший з пятьох світових стихій. Вогонь - стихія змін,
бажання і пристрасті. У якомусь сенсі ця стихія містить в собі всю магію, тому що сенс всієї магії в змінах.
Магія вогню  стала захоплюючою для тебе, це вочевидь , бо вогонь - царство пристрасті. Він одночасно і сама
духовна, і сама фізична стихія – це твоя натура безперечно. Вогонь – це стихія, стихія нерозумна,
і вона не має моралі,,
Мета виправдовує кошти, тому стихія вогню то і творить, і руйнує залежно від плану того, хто може нею управляти.
Для творця зброї, що використовує вогненну стихію, звук роботи завжди музикальний. І всі творці зброї такі,
тому що у  творчому запалу вони не керуються принципами моралі. Ти краще хвилюйся з приводу того, що ти,
саме ти, будеш спроможнім стати причиною вбивства свого кохання і не тільки свого.
Свого… свого… свого-о-о, начибто  відлуння розчукувалося по звивинам, і нечемо все стихло, та раптом пролунав
голос До.
Перед цим, Марат сидів, а в голові і справді було пусто, жодної думки. Так тривало допевно хвилин з десять,
коли перед очима виник образ Марго, обличчя якої було смурне, а очі дивилися так пронизливо, начебто хотіли
щось сказати. Ще мить і воно настільки наблизилося, що от-от і поцілує його. Але ні, обличчя замерехтіло , як
відображення на воді і зникло. Та святе місце порожнє не буває, тому в  такій  голові тихо через деякий часі
пролунала  пісня голосом До, що чомусь зовсім не здивувало. Оскільки Паркер досі залишалася в руці, їй не
складало праці примусити  цю руку почати  бігати з нею по аркушу, на якому залишалися рядки цієї пісні.


Хворію  звуками оркестру,
кудись він прагне у небесне.
Його стрункий чарівний звук,
що є творінням владних рук,
що ділиться  не всім святим,
та все ж - божественним земним.
Він може в сумний час розлук
позбавити болісних мук
єдиним  рухом вольовим…
Йому завдячен  бозна-чим.
І почуття мої  тодішні
тиндитні, може і амбітні,
прилинуть знову у видінні.

- Фантастика, - загомоніла Паркер, - такого з нами ще не траплялося, щоб два вірша за один вечір,
та  ще різними мовами.
Але ще більш фантастичним  було те, що Марат  голосно повторив майже точнісінько те саме,
- Фантастика, що це зі мною, такого ще не траплялося у моїй поетичної кар’єрі - два вірші за один вечір,
та ще різними мовами!
Несподівано, начебто у повітрі, намалювався тембр До,
- Тому що у тебе фізика спотворюється лірикою, можливо і навпаки. Так, Любов не просто фізика,
а і термодинаміка, що охоплює різні галузі фізики, хімії, біології, що дає фізичні уявлення про теплоту,
хаос і порядок у системі людина + людина. Вогонь Любові – стійка ланцюгова реакція, що включає горіння,
яке єекзотермічну реакцію, в якій окислювач ( Почуття ), окислює пальне ( Тіло ), внаслідок чого виникають
продукти згоряння, такі як і саме почуття Любові та бажання, у палаючій пристрасті.
Вогонь Любові є основною фазою процесу горіння і має властивість до саморозповсюдження по зачепленим ним
різним частинам тіла, і навіть інших тіл і душ. Хоча серед таких процесів горіння бувають і винятки, коли вони
спалюються без полум'я. Так, Вогонь Кохання – це термодинамічний процес.
Зненацька це скрипуче голосіння вкрай змінилося і тембром Шаляпіна пролунали рядки,


- Язык огня во тьме любя,
как мне  понять его причины?
Дрова уже дымят в камине,
Бетховен, к стати, был повинен
в Аллегро, может быть, Огня!
Его ж, наверно, донимал
дрожащий в пламени мотив -
к утру совсем испепелив,
но, боже, как он был игрив,
когда светильник  догорал.
Земля телам  всего родней,
где им подвластна энтальпия
мозгов, увы, всё ж   аллергийных.
Душа ж всегда в своей стихии -
палящих солнечных лучей.
В противоречьях  бурных чувств,
огонь стремится к энтропии.
Они порою ледяные,
но только в хаосе - живые,
купаясь в радости безумств.

Але з останнім словом знову став скрипіти голос ,,До,,
- Людина з людиною не повинна перебувати у відносинах з постійною температурою цих відносин, з постійним
тиском один на одного, з постійними електричними імпульсами між ними, з постійною магнітною напруженістю
їх душ та інтелектів, можна сказати – між ними світ у непостійності, бо інтерес, що виник  один до одного,  почне
слабшати і врешті-решт зникне. Зникне й відчуття щастя. Але за такого стану збалансованої пульсуючої системи
має існувати невидимий бар'єр, межа, яку перетинати не можна. Фантазії – це завжди хаос думки.
- Тпру! Не гони коней. Виходить наше кохання… гаразд, моє кохання – це лише фантазії, -мало не підняв
ґвалт Марат.
- Ги! Щеб пак, - втрутився голос ,,Си,, - ви, люди, по-справжньому щасливі лише тоді, коли мрієте про те,
що станеться у майбутньому. Тому фантастични картини майбутнього повині бути нереальними, бо у саму  мить,
коли ви досягаєте того, про що мріяли, то це, нібито, життєве необхідне бажання кудись зникає. У коханні
ентропія має бути збалансована, але не прагнути спокою. Хоча ентропія якісно відрізняється від інших
термодинамічних величин, таких як тиск, об'єм або внутрішня енергія, але є властивістю не системи, а того,
як ми розглядаємо цю систему. Тому треба виключно обережно обговорювати систему двох сердець, що хаотично
вібрують, і вкрай небезпечно намагатися вплинути на цю систему. Химерне відчуття щастя одного з них може
стати хибним впливом на систему обох. Так, день, коли ти відчуєш, що по-справжньому щасливий – знаменний
день, але не великий.Та за великим рахунком, у кожного з вас тільки два великі дні в житті – це день, коли ти
народився, і день, коли ти зрозумієш - для чого народився, чому маєш померти, і що відбувається в цей момент
із твоєю термодинамічною системою, бо прийде усвідомлення, що ти не просто термодинамічна система…
Твій, Марате, інтелектуальний аспект – фізичний, але аспект душі – ліричний. Це твоя особиста система,
з якою тобі жити, та жити вкупі з іншою системою, яка може бути і іншою.
Міркуй, Марате, міркуй…

Далі буде.

История cоздания стихотворения: