Це в тебе все, що є - погляд застиг на дзеркалі раптом. В ньому і осуд, і лестощі, а язик мій - то і ворог, і друг

Автор: Володимир Шатровський
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-01-22 11:31:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Натхнення ( есе )

Картина автора ,, Натхнення,,


Продовження теми, зі спробою її розкити у https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=50355&poem=440367




Шаленством палає натхнення,
- Ідеї, ви де, семидольні,
літають думки кураженні,
і з наміром, і мимоволі.
Бо звідки вони,  невідомо,
заявляються, ще й незбагненні,
яких дошкулятимуть сенси
у постатях світу дзвінкого…

Похеревши досвід життєвий
ідеї думки перевершать,
віршованим словом химерним,
насущне у душах затвердять.
Насущне ж можливо сміється
від тіла, що гине в потребах.



«Любите ли вы театр так, как люблю его я, то есть всеми силами души вашей...»

Це початковий рядок освідчення в коханні мистецтву сцени В. Бєлінського.
Чи любите ви настільки поезію, щоб зробити їй таке зізнання, повторюючи його слова.
.... Чи люблю я поезію? Але як можуть висловити словами всі сили душі моєї, з усім шаленством, від запалу, до якого тільки здатний
розум, жадібний і пристрасний до вражень витонченого, яке може, у свою чергу, бути витонченою реакцією мого розуму, на споглядання
як прекрасного, так і потворного, наділеного бозна-чим моєї суб'єктивністю. Але чи самовладна вона, чи може бути власницею моїх
почуттів, чи готова у будь-який час і за будь-яких обставин збуджувати і хвилювати їх, як ураган, що нізвідки взявся, збиваючи океанську
гладь. Хоча може бути і навпаки.  Чи може бути вона  справжнім храмом мистецтва, при вході до якого я миттєво відокремлююсь від землі,
звільняючись від життєвих відносин, висловлюючи в ній своє особисте ставлення до життя, до свого місця в ньому, що не узгоджується  з
громадською думкою. Повинен висловлювати, але чи це так насправді,  адже я можу жити в ній не своїм життям, страждати не своїми
скорботами, тішитися не своїм блаженством, тремтіти не за свою небезпеку… Мало того,  моє холодне я може зникнути, як у полум'яному
ефірі кохання, так і в полум'яній ненависті до уявного образу. Але чи можливо описати всі чари поезії, всю її магічну силу над людською
душею? Ні не можливо. Вона може бути відображенням почуттів на поетичному образі. Лише відображенням, оскільки поезія – це
виражене словами надчутливе сприйняття. Та, на жаль, слова – це примітивний спосіб опису думки. Яким  би не було вигостреним
мистецтво слова, воно залишатиметься ремеслом у порівнянні з мистецтвом думки. І тут виникає дилема, що первинне, поезія чи почуття.
Що кого генерує, до того ж при цьому  відчуття і сприйняття повинні вібрувати на одній частоті.
Поезія оперує не абстракціями, а образами, бо інакше неможливо передати словами почуття до будь-чого або будь-кого. І цей образ без
натхнення неможливо створити.
Натхнення - особливий стан, який характеризується, величезним  концентрацією душевних і фізичних сил людини. Без наявності цього
стану неможлива ніяка творча діяльність. Зчаста воно сприймається як явище, яке існує окремо від свого носія, яке приходить йому
ззовні. Як дар вищих сил, його унікальність пояснює рідкість і короткочасність натхнення, яке є доступним  далеко не всім, і залишається
таємницею навіть для тих, кому воно приходить, бо вогнище, де воно виникає, зовсім не у корі головного мозку, бо слово,
як його продукт,  не може містити в собі внутрішню істину, бо воно лише її символ. Тому поезія – це не слово, яке воно не було б
химерним, заворожуючи своєю красою, а те що виблискує між ними.  Так, натхнення для поезії – це кисень  для її існування, коли
з’являється  спроможність не так бачити, як відчувати мерехтіння блискавок між словами. Але виникає питання, натхнення приходить
до того , хто у пошуку істини, засобу її знайти, чи спрага  до самоствердження? І хто скаже, що для цього поезія вибирає нас, чи ми
поезію?
Мистецтво взагалі і поезія зокрема стає засобом насолоджувати око і дратувати розум, а не насолоджувати чи хвилювати душу.
На жаль, поезія стає досвідом розуму, а  не душевним досвідом. Інтернет допомагає їй стати ремеслом – повірити алгеброю гармонію.
Суворе дотримання правил віршування – це ще не поезія, як і два притопи-три прихлопи зі збоєм ритму та кострубатими римами,
а то й зовсім без них, але на злобу дня, з намаганням видавити  з читача сльозу або співчуття. Хоча, якщо це зможе стати  дієвим
засобом виховання читача, а разом з ним і усе суспільство, то чому  б і ні… якщо зможе!

История cоздания стихотворения:

2

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 104

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Омельницька Ірина

Дуже сподобалися ваші думки, Володимире. І я повністю з вами згодна. 

Поезія оперує не абстракціями, а образами(с)

Є читачи, які сприймають вірші, як газетну статтю і вимагають точності в кожному рядку. Але це Поезія! В поезії небо може бути рожевим, а веселка сходинкою)

Погоджуюся, що правила віршування - це чудово, але повинна бути краса, яка закладається в кожен рядок. І читачу треба давати можливість додумати сюжет. Один і той же вірш кожен сприймає по-своєму. 

Вдячна Вам за цю роботу. 

2024-01-27 13:37:40

Володимир Шатровський

Дякую, Ірино. Так, будь-який авангард, у мистецтві, і зокрема у поезії, є аспектом розвитку, засіб гасіння інерції мислення в ньому.
Успіхів Вам

2024-01-28 16:51:01

Михайло Вечера

Володю, не треба опускатися до долу - краще все-таки буде "Відкинувши досвід життєвий"

2024-01-23 11:50:55

Володимир Шатровський

Рад, что загляннул, Миша, но я уровня плинтуса не вижу.

У И. С. Тургенева в повести «Клара Милич»: «Наконец, это ему все надоело — и он решился, как говорится, ”взять на себя“ и похерить всю эту историю, так как она несомненно мешала его занятиям и нарушала его покой» (гл. 8). У Н. С. Лескова в очерке «В Москве»: «Какая свиньища однако же этот Розанов: его тоже непременно нужно будет похерить».
У А. Толстого в «Дон-Жуане» (в речи Сатаны):

Беда все отрицать! В иное надо верить,
Не то пришлось бы, чорт возьми,
Мне самого себя похерить!

Если следовать логике ханжества, то из обходной речи надобно убрать и слова: кончить, конец, трахать и т.д.
Да и:
свої роки я ледь рахую
за добомогою зозулі

2024-01-24 17:29:13

Михайло Вечера

Володю, ну чому надо весь час на когось посилатися? Чи свого розуму у нас не вистачає. Один дурень написав, а ми йому повинні наслідувати? Вибач, але я проти такого підходу до поезії.

2024-01-24 18:04:19

Володимир Шатровський

похерить — производное от херить «зачеркивать», суф. образования от хер, старого названия буквы х, сокращения сущ. херувим. Средство поставить крест на чем-либо

2024-01-24 18:09:05

Михайло Вечера

Володю, та коли ж це було, воно давно вже сплило, і інший смисл набуло. Роби як хочеш - це діло твоє, але мене, навіть, не намагайся переконувати. Не марнуй ні свій час, ні мій. Добре?

2024-01-24 18:25:55

Александра Мошкович

Сподобалось. Дуже гарні вислови. Всього найкращого. Шура.

2024-01-22 13:40:51

Володимир Шатровський

Дякую, Шуро, щасти Вам з натхненням

2024-01-22 21:25:43

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений