Автор: Владимир Роберта
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-03-13 10:42:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

"Наглухо укутаний у чорну шаль ночі..."

                     Авторський переклад з російської

* * *

Наглухо укутаний у чорну шаль ночі,
я лежав із широко розкритими очима.
Підняв руку…
і не побачив її –
я став таким самим, як ніч.
Розчинився в ній.
Зник.
Став невидимий навіть собі самому.
І серце моє
немов захлинулося чорною кров’ю,
чорною, як ця ніч.
Потім захникало…
І боляче завило,
занурившись у холодну чорну тугу.
В очах у мене занудило.
Я закрив їх.
І одразу ж побачив маленьку яскраву крапку.
Збільшуючись,
Вона вогненною кулею вдарила мені в очі.
Я здригнувся.
Ніколи ще не бачив такого справжнього сонця.
Воно вже не було кулею, як раніше,
зараз воно було все:
земля,
небо –
весь світ.
І серце моє теж стало сонцем.
Воно засміялося,
і кров
сонячними променями побігла по моїх венах.
І я засміявся,
повний світла і щастя.
І раптом,
не знаю звідки,
жіночий голос –
м’який і теплий, як сонячний промінь,
ніжний, як крапля роси,
запашний, як пелюстка квітки, –
сказав:
«З добрим ранком, сонечко!
Пора вставати».

Я розплющив очі.
Ранок був справді дуже добрим.
Вставало сонце.
Я ще ніколи не бачив такого справжнього сонця.

-----------------------------------------------------------

* * *

Наглухо укутанный в чёрную шаль ночи,
я лежал с широко раскрытыми глазами.
Поднял руку...
и не увидел её –
я стал таким же, как ночь.
Растворился в ней.
Исчез.
Стал невидим даже себе самому.
И сердце моё
словно захлебнулось чёрной кровью,
чёрной, как эта ночь.
Потом захныкало...
И больно завыло,
погрузившись в холодную чёрную тоску.
В глазах у меня затошнило.
Я закрыл их.
И тотчас же увидел маленькую яркую точку.
Увеличиваясь,
она огненным шаром ударила мне в глаза.
Я вздрогнул.
Никогда ещё не видел такого настоящего солнца.
Оно уже не было шаром, как раньше,
сейчас оно было всё:
земля,
небо –
весь мир.
И сердце моё тоже стало солнцем.
Оно засмеялось,
и кровь
солнечными лучами побежала по моим венам.
И я засмеялся,
полный света и счастья.
И вдруг,
не знаю откуда,
женский голос –
мягкий и тёплый, как солнечный луч,
нежный, как капля росы,
душистый, как лепесток цветка, –
сказал:
«С добрым утром, солнышко!
Пора вставать».

Я открыл глаза.
Утро было действительно очень добрым.
Вставало солнце.
Я ещё никогда не видел такого настоящего солнца.

История cоздания стихотворения: