Бажаєте рецензії?
Объявление. Основа-Кафедра. Анализ
Мем 4 - "ЗА ВЗЯТИЕ УНИТАЗОВ"
Сейчас на сайте 1966 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Нет статуса

Автор: Рошан Али
Тема: Свободная тема
Опубликовано: 2019-10-31 17:46:39
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Осінь

                               I

          Останній спогад предосінній:
          Ще літа шелест-шепотіння.
            У ції дні, у ції ночі –
            Дівочо-парубочі,
            Сумно-веселії,
            Ясні та темнії,
                      Смертельнії.
                      Живі.
                          Й усе що є
                          Ридає
                       В отій душі.

          Я вітром буду й полечу
          На кожну вуличку оцю,
            І наче зір, і наче подих
            До їхньої до вроди
            Впізнаної усім,
            Забутої зувсім –
                      Жовтневіє –
                      В мені,
                          І все що є
                          Розтане
                       У тій душі.
                               
                               II

        Цю вулицю не знати не можливо:
        О скільки кроків сходжено по ній,
        О скільки всього збуджено із мрій.
        Вирій, душе моя, вирій!

        Бруківкою хроплять машини.
        По магазинах дзиґою усі:
        Малі й великі, добрії та злі –
        Мерщій, душо моя, мерщій!!

                               III

            Нам тут не добре.
            Тут – сьогодні.
            Нам треба в завтра –
            Поспішать
            Із того, що було учора,
            Черпати правди, та аби
            Табу на пам'ять нам убрать –
            Плекать та плакать:
            Тут! Сьогодні!
            Тут не добре – тхне:
            Тутешнє горе та біда.
            Я горебіда – це
            Мій стан, мій стон, мій стин,
            Мій страх не здатен замести
            Містки мізерії міцної,
            Отої візії святої!
            Запродані мої простори
            Простіть, ой леле, ви усі:
            І липи й кедри запашні.
            І зливи й леготи страшні.
            І осениченьки, і бджоли.
            І хризантеми, і магнолії.
            І посмішки дітей живі.
            І очі старців; а іще
            Пилок з пилинкою прости.
            Ядра́: протони та нейтрони.
            Все невагоме та вагоме,
            Усе нестримне та стрімке,
            Струмки, камінчики, травинки,
            І сонечко молю прости.
            Хмаринки, небеса ясні!
            І земле, втраченая земле...

                               IV

            Із раю в пекло повернись
            Душа окрадена й молись.
            На милість Божу уповай,
            Блукай по світу, а про рай
            Не та пора аби гадать –
            Фантазувать: о шляк ся трафив.
            Для серця мого добрий шлях:
            Його скажено розрізати,
            До крові, й наново зшивать.

                               V

            А тут... Тут наче і не горе.
            Тисячолітнії собори,
            Орнамент арочних вікон,
            Богдан тут вилитий із бронзи.
            Аквамаринів терикон –
            В його печерах як і в Лаврі
            Шукає кожен свій закон.

            Над ним завмерла Берегиня.
            Їй страшно глянути униз,
            Бо з тої крові, що пролито,
            Украла золотавий хмиз.
            А звідти купол із Софії
            Овив "McDonald’s" логотип,
            Й сильніше у рази жевріє.

            І чудернацькії потвори
            Укрили сірий замок вщент,
            Так ніби всії барви з нього
            Всосали до своїх пащек.
            П'яний Андріївський узвіз
            Несе додолу мої ноги
            Мелодією скрипалів.

            Та, звісно, він – парк Маріїнський,
            Де на долоні видно все.
            Реве там Дніпр споконвічно
            Й трибуна весело гуде.
            І рік за роком, крок за кроком
            Хтось ходить, бродить і несе
            Свойого горенька недопал.

                               VI

            Зайду у дворик: Клен червоний
            Декоративний там зроста.
            Сховаюсь я в його листках
            Од шуму вічниїх заторів.
            Низенька лавочка, на ній
            Так добре й затишно мені –
            Я чую гарячні розмови,
            Обійми теплі, спечні взори
            Наївних душ, що в них кипить
            Отеє першеє кохання;
            Зітхання довге до зізнання,
            І щира мить – прекрасна мить.
            Ох... тож і я колись був чистим.
            Я міг невинно, ненавмисно
            Любити... а тепер не маю
            Нічого, та у снах дрімаю:

                               VII

            Припав я до землі, бо чую
            Щось загуло, не розберу я:
            Щось тарахкоче та кряхче,
            А я стаю маліш усе.
            Та у мені усе стискає,
            А цеє щось не теє щоб
            Лякає, лає, а лигає
            Мене од голови до п'ят.
            Не страхом. Ні... я був би рад,
            А наче наскрізь вивертає,
            А наче в душу заглядає –
            Зжирає все... до всіх чеснот
            І лиш для мене залишає
            Найнижче із усіх низот.
            І в цеє падаю й втопаю...

                               VIII

            Я непорушно вже лежу.
            Я знаю, ось воно – настало:
            Поприповзали хробаки,
            Гидкії тії дощовії,
            Що гидко й чоботом ступить.
            А зараз по зажитих ранах,
            Обсмалених душі пожаром,
            Давай мене, зі всіх боків,
            Сполизувать, смоктать, скользить.
            І сього слизу я в сльозах
            Насьорбав через носоглотку.
            У розбій... шкуру деручи,
            Тікають хутко – боячись,
            Щось іншеє повзе неквапно.
            Велике, чорне та незграбне.
            Й таке потворне, наче ніч –
            На вісім ніг й вісім очей:
            В одному ляк, в одному посміх,
            В одному жах, в одному докір,
            Одне сліпе, одне червоне,
            Одне рида, одне холоне.
            Й давай же щупальцями бить,
            Мов блискавка мене цідить,
            Силком у сонячне сплетіння.

                               IX

            Де опинився, я не знаю,
            Нема ні пекла, ані Раю.
            Як там одним написано,
            Прочитано... й залистано.
            Все кришталевіє, бринить
            В очах моїх іще сльозою.
            І проясняється поволі.
            І я всміхаюсь попри мить
            Ту попереднюю, те горе –
            Його не збудуся ніколи,
            Але у цей момент мій зір
            Прикуто до небесних лір.
            За ними слідую я кволо,
            Бо скрегіт стратять обо страх:
            І маю силу Аполлона,
            І сам пливу по небесах.

                               X

          Аж ось я знову вітром стану.
          Літать навколо не устану
          У стані Перуна!
          Розіб'ю смертоносну хвилю,
          Та як проклятий я завию,
          Хоч виямку міняє виям –
          А ще прийде весна.

          Я стріли рознести повинен
          Для горстки люду, що і нині –
          Їх кличе булава.
          Тож, хай вам не мусолить очі,
          Його, що народився в осінь –
          (Ми схожі й, заразом, ворожі)
          Ровесника строфа.

                               XI

            Моя Украйна золотая!
                   Ти моє диво, моя діва.
            Любов'ю й вірою плекаю –
                                     Надію.

            Не милий світ без того раю.
                   Без мого дому, але диму
            Замість багаття ти шукаєш,
                                     Й не дієш.

            О, моє вічнеє кохання,
                   За що тебе смертельно морять?
            А ти ридаєш та не бачиш...
                                     O tempora, o mores!

                               XII

            Упадаю до ями із пам'яті літ.
            В чорно-білім я бачу усе полотні:
            Се є мати імперій, що пали як гній –
            Тільки Київ стояв, і донині стоїть.
            І стоятиме він Українським вовік.

            Тії чистії землі топтали чужі,
            Тії синії води текли – багряні,
            Твоя цнота – це зась для традицій гидких.
            Твоя врода – на заздрість чужинцям їдким.
            І допоки ти є – я залишусь живим.

            Убачаю я в тобі наближення сліз.
            Скільки болю і горя окрайок цей зніс:
            Золотої орди ті дари золоті,
            Посполити та німців посли провідні,
            І Кремлівської падалі мрії смішні.

            Моя вічна любове, розквітни мерщій!
            Й загорися же полум'ям сих пелюстків,
            Що із тебе! Із тебе!! Ростуть, а не тих
            Що нанесені вітром полей ялових;
            Я люблю тебе, чуєш – я гину! Живи!!

                               XIII

            Впав до землі, немов прибитий
                      І тіло маю вже і тінь.
            Та з перебитими кістами
                      І черепом, завмер побитий,
               Бо крила мати бач схотів.

            А ти й не глянеш, що там дрихне –
                      Знайшовся теж бо Єремій...
            Коли од сліз немає тями,
                      Бо мертвим ліку вже не видно,
                Увагу тягне до тих слів!

                               XIV

       Кличу тебе, дівчино, із темними очима:
       Поглядом, та подихом, та проявом душі.
       Все моє буття розпалось на клітини
       Мікроелементами із гами кольорів.

       Уособила в собі все особливе:
       Зване та незванеє й узнанеє у снах.
       Б'є екстазом в небо з екзосфери
       Зоряная злива, зоре-листопад.

       Кличу тебе дівчино, оквітчанеє диво!
       Осінь не обагрить пе́люсток твоїх.
       Я гадав, що в цім житті вже не любити,
       Прецінь – все загадане згадати не зумів.

       У свободи всі кордони змила
       З несвободою та вродою в зав'яз.
       У сильце моє схопила серце
       Й лиш з тобою зможу я літать.
  
                               XV

              Не літаком, не парапланом,
              Не кулею й аеростатом,
              Не дирижаблем, не зондом,
              Не феєрверком канонадним,
              Не гвинтокрилом й парашутом,
              Не голубом, і не орлом,
              І не Ікаром, не Дедалом,
              Не карою Богів дедалі,
              А духом предків позабутих.

                               XVI

            Я падаю навколішки, й ридаю –
Перестріляні трупи. Перевішані трупи. Перемішані трупи.
            Я правди не шукаю, я ридаю:
Перетиснуті трупи. Перекинуті трупи. Переминуті трупи.
            Я плакати – не плачу! Я ридаю!!
Перетруджені трупи. Передушені трупи. Перемучені трупи.
            Я прошу, не пускайте нас до раю
Перелічені трупи. Пересвідчені трупи. Перетішені трупи.

                               XVII

             І так от: од землі до неба –
                               То тут, то там –
                                    Одне оддам
                                Життя нажите.
                                  Аж до труни:
                            Ви міри за війну,
                             Я виміри за мир.
                          Тягнутиму ту тугу,
                            Уміти не навчусь
                              Не чуть наругу.
                                     Та терпіти,
                                       Тріпотіти,
                                      Тарахтіти,
                     І тішитися за тирана;
                     І моя тиша, мої рани,
                      Мораль нескорена –
                           Ти скорбна мара!
                             Ускорьте хмари
                                         Смерть,
                            У мене ж бо усе
                            Не так як треба.

                               XVIII

                Замість чогось – нічого.
                Замість когось – нікого.
                Замість долі – недоля.
                Замість волі – неволя.
                Замість ладу – неладно.
                Замість правди – неправда.
                Замість віри – повір'я.
                Замість двору – подвір'я.
                Замість зору – позірка.
                Замість хліба – похлібка.
                Замість мови – говірка.
                Замість горя – горілка.
                Замість суму – заснули.
                Замість болю – забули.
                Замість опору – сором.
                Замість кожного – ворог.
                Замість сонечка – морок.
                Замість донечки – спогад.
                Замість Бога – знемога.
                Замість серця –
                           Порубаний шма́ток!!

                               XIX

       Я ненавиджу осінь – це стражденна пора.
       Для поранених душ не розрада вона,
       А навпроти – посилення болю.

       І листопад, і жовтень, і той вересень, як
       Особовая трійка, що судить в Гулаг
       На роботи, без сну і покою.

       Що ховаю у собі й позабути обрав
       Вивертає назовні із самого дна,
       Загортаючи гарь ту нагору.

       А коли уже чорна оскорузне душа,
       Й бозна-звідки спалахує іскра тепла –
       Оберта льодяною зимою.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 96

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.
Довга подорож. Не в тім річ, через які місця, а з якім відчуттям. Переплелось багато чого...я розумію, Ви спробували своєю мовою виразити стан душі, але осінь, люби її або ні, така якою ми надихаємось , або навпаки...)
2019-10-31 20:55:58
Дякую, за відгук! Так, ви праві - це цикл, який треба пройти!
2019-11-02 18:25:43
Рошан! З повагою до Вас! Спробуйте сконцентрувати свої думки
і писати більш сконцентровано. Ваша писана здебільшого тяжко
зрозуміла. Є гарні , як народні вислови і рядки. Але це .....


Всього Вам хорошого!
2019-10-31 20:38:59
Писана - це писанина, наскільки я розумію? Сконцентрований ви наш, Миколо!) Втім, дякую, я радий будь-якому відгуку!)
2019-11-02 18:28:18
2019-11-04 16:10:43

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Очень светлый стих, Юрий!
Рецензия от: Эмилия Овруцкая
2019-12-14 07:24:21
Бывают такие ночи
Пожалуй, у каждого есть,
Когда не смыкаются очи
И снов ты не можешь прочесть
Пророчества не наснятся
Ты ищешь покой и уют,
Но мысли ,как улей, роятся
И снова уснуть не дают!

Желаю Вам счастливых дней и вдохновенных ночей!
Рецензия от: Эмилия Овруцкая
2019-12-14 07:21:27
Якщо не важко, хотів би почути на свої твори рецензії, відкриту для усіх,не буду приховувати критику.я початківець,тому ваші поради будуть дійсно корисними мені
Рецензия от: Фарид
2019-12-14 07:17:07
На форуме обсуждают
13 грудня – день народження українського прозаїка, поета, публіциста, громадського діяча Миколи Хвильового.

"Перед нами стоїть таке питання: н(...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-12-13 20:56:45
Елена Подгорная
Коротко про перемогу.
Нет. Опять не пандочка.
Там наш старший партнёр, который США, разродился санкциями против Северного потока-2.(...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-12-13 20:55:33
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.