19 січня - Хрещення Господнє (Йордан)
Лілія Фокс: на рецензію
Основа-Кафедра. Анализ. Обсуждение № 18. Анточь Антон
Сейчас на сайте 2190 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Шалом! Мы, таки, дворяне.

Автор: Алик Данилов
Тема: Патриотическая проза
Опубликовано: 2018-09-19 09:23:52
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Уроки пам'яті або трохи за мистецтво

"Обпалена юність"

Вчора, шановні читачі, я зайшов в свій персональний кабінет російського союзу письменників.
Подивитися, що там і як. Чесно кажучи я думав, що мого кабінету вже в природі не існує. Виявилося, що
він ще є, але моє членство через несплату членських внесків вже призупинено. Воно і зрозуміло - було б
дивно, якби я, в ситуації, що склалася у нас в Україні, відсилав до Москви гроші, нехай навіть і членські
внески.

Чи шкодую я про те, що моє членство призупинено? Я не сумую, навпаки. Що не робиться все до
кращого. Шкодую про інше, вірніше не стільки шкодую, скільки перебуваю в подиві: чому це я ще не
член спілки письменників або спілки художників України ... Ймовірно в цій країні, що зараз
розбудовується на території моєї Держави України, автор-миротворець не особливо-то і затребуваний у
тих творчих  спілках.

  Прийми такого митця до спілки - треба дати йому майстерню, виділяти на нього бюджетні кошти і для
його заходів - безкоштовно - частину виставкового залу спілки художників України, а потім ще і дати
звання... Не забагато лі? А чому ж, по-великому рахунку, він може навчити підростаюче покоління,
навіть якщо він і є співзасновником культурного центру "Парнас" і по його творчім наробкам проводяться
патріотичні заходи і уроки пам'яті? Дуже цікаве запитання. Щоб на нього відповісти треба згадати деякі
недавні події, учасником яких був автор цієї замітки.

  14 жовтня 2011 - до річниці визволення Запоріжжя ЗОЦК "Парнас" відкрив художню виставку в
Запорізькому художньому музеї - "Пам'ять вогненних років". Виставка була напередодні революції
гідности. Було присутнє багато ветеранів ВОВ і УБД воїнів-миротворців, які багато розповідали гостям
виставки про ті події в яких вони брали безпосередню участь. Запам'яталися міліціонери строкової
служби та їх молодий командир старший лейтенант. Я особисто для них проводив екскурсію по музею,
розповідав про минулі історичні події. Чистий аркуш. Шкільні вчителі історії все зробили для того, щоб
вони не знали історію своєї країни. Довелося заглибитися за часів Київської Русі, благо у мене є
оповідання та картини про ті часи. Екскурсія тривала дві години, в кінці я стоячи біля картини "Обпалена
юність" (вона зараз знаходиться в Запорізькому художньому музеї), сказав: "Синки, в наступний раз,
коли спалахне Майдан - не стріляйте в людей на барикадах. Пам'ятайте, що там знаходяться ваші батьки
і брати, які, свого часу, чесно виконали свій обов'язок і тепер стоять за кращу долю! " Сказав і сказав.
Чого втрачати-то - свої болячки чи що?

  Минуло кілька років ... Ми проводили, разом з клубом авторської пісні "Острівець", черговий захід в
Запорізькому госпіталі і там в перерві до мене підійшов поранений боєць.
-Ви мене не пам'ятаєте? - підкурюючи сигарету, спитав він.
-Чесно кажучи ні, - відповів я, йому, впізнати в забинтованій людині знайомого, не було ніякої
можливості.
-Пригадайте виставку в музеї і старшого лейтенанта, якого Ви просили не стріляти в людей на Майдані.
Ми Вам обіцяли і своє слово стримали ... Ні я, ні мої хлопці в людей не стріляли.

  Ми багато з ним говорили про подальшу долю нашої країни і розійшлися друзями. Я був кілька разів у
частині і навіть подарував їм свою ікону "ПРС Бци Заступниці". Хай вам щастить хлопці.

    Пригадується ще випадок. Не пам'ятаю хто виступив з ініціативою надрукувати українською мовою
збірку віршів наших запорізьких поетів і подарувати їх учасникам АТО. А так, як я, є не тільки
громадський діяч, а й письменник - запропонував я включити до збірки вірші російською мовою. Куратор
того проекту двадцятирічна дівчина, мені популярно пояснила, що вони зараз розбудовують нову країну,
де усі об'язані розмовляти и читать по-українськи, а тому віршів на російській мові Їм не потрібно.
Мої пояснення, що не всі учасники АТО читають по-українськи, ні до чого не привели. Виявляється та
двадцятирічна (так і хочеться написати - прорабша розбудови) кураторша, краще знає, що кому
потрібно, ніж я ветеран, який прожив довге і бурхливе життя. Чесно кажучи не знаю надрукували вони
той збірник віршів чи ні. З таким я намагаюся особливо не спілкуватися. Добейся чогось в житті ... ну
хоча б роди і вирости дитини, а вже потім, можливо, тебе розумні люди і вислухають - на якій їм мові
читати і розмовляти. У нас в Україні проживають сто п`ятнадцять національностей і не всі говорять
українською мовою. Може потім з часом і навчаться. Потрібен час..

  Звичайно, я б міг дати пару своїх віршів українською мовою, я непогано їх пишу, але а як бути з тими
двадцятьма мільйонами російськомовних українців, хто їм буде писати вірші й оповідання? Язиком
молоти - багато розуму не треба, а от справа робити - це складніше.

  І ви знаєте вона така не одна. Вистачає. На хвилі патріотизму зараз багато хто намагається освоїти
бюджетні кошти - організувати всілякі заходи та фестивалі-одноденки. Благо державна бюджетна
політика почала потихеньку повертатися до діячів культури лицем. Дуже шкода, що не зразу і не до всіх.
Поки вона повністю повернеться, боюся, що багато художників і письменників у пошуках кращої долі,
роз'їдуться по всьому білому світу.

  Коли я вперше вийшов на сцену зі своїм баяном мені було вісім років, перше татуювання, в Средіземке
на бойовій службі, набив в дев'ятнадцять років, перший рекламний щит вивісив в ДК "Орбіта" в двадцять
п'ять років, закінчив університет мистецтв імені Крупської в тридцять три роки. Як бачите, шановні
читачі, я не перший десяток років займаюся творчістю. Був і на радянських худ сов'єтах, затверджував
там свої ескізи. Ті товариші мабуть теж міркували, що вони будуть вічно тут вказувати; що і як кому
писати і малювати. Ну і де вони зараз? А немає їх - розвіялися, як ранковий туман. А я як розмовляв
суржиком, так і розмовляю і малюю те, що мені заманеться. І що цікаво мене цілком влаштовує моє
становище вільного художника. Немає потреби бути присутнім на засіданнях усіляких спілок і звітувати
перед ким-то за отримані на організацію заходів, гроші.

  Хоча, якщо чесно казати, не багато хто поспішає вкладатися в наш антивоєнний проект "Мирне небо".
Там де немає миттєвого прибутку або якихось інших преференцій спонсори і меценати намагаються
обходити його стороною. Складається враження, що поки мир (крім нас), тут мало кому потрібен.

  У свій час наш культурний центр "Парнас" спільно з клубом авторської пісні "Острівець", проводили свої
культурні заходи в Запорізькому художньому музеї, але потім, щось трапилося і директор того музею
порадила мені проводити в подальшому наші заходи в іншому місці. Ви знаєте я дослухався до тієй
поради і хоча у нас з тим музеєм була домовленість (хотів їм подарувати усі свої картини), я свою
ювілейну художню виставку провів в іншому місті - в нашому приватному музеї "Мужні люди".

https://youtu.be/v49dpEyRqe0

    А зараз  свої картини я потихеньку продаю і роздаровую в музеї своїм друзям. Декілька робіт я вже
подарував музею "Мужні люди", декілька картин директору Військово-патріотичного центру-музею
"Шампань" Олегу Бойко, декілька картин в київський музей Другої світової війни, декілька картин музею
на Хортиці, нещодавно одну картину подарували музею в селі Вербове. Американський музей Другої
світової війни теж зацікавився моїми роботами. Так, що запорізькому художньому музею мало що
дістанеться. Так схоже, що їм не особливо-то вони і потрібни. Хоча мистецтвознавці, працівниці музею,
кажуть, що ними дуже цікавляться в Європі.

  В Америці і Європі цікавляться всім. Це у нас байдуже ставляться до своїх письменників і художників. З
усім моїм негативним ставленням до радянського способу життя, не можу не відзначити того, що до
художників і письменників в той час ставилися досить непогано. Заказами від Держави були забезпечені
і ті, і інші. У той час я працював художником-оформлювачем і якщо мені треба було заробити грошей, я
спокійно в колгоспі робив дошку пошани, стенди політінформації, соцзмагання і заробляв непогані гроші.
Що вже там казати про майстерні спілки художників - там не встигали випікати ілл'їчів в будинки
культури та відпочинку. А державні музеї викуповували картини художників соцреалістів і не
скаржилися на відсутність коштів.

  А зараз: картини ти маєш подарувати і прийняти участь у вигляді масовки на якомусь фестивалі. Але
якщо попросиш у організаторів того дійства допомогти з транспортом, щоб привезти до них на фестиваль
свої картини, у відповідь отримуєш, що це проблеми самого художника, а вони тільки дають можливість.
Можливість чого? Побути задником, на якому вони красиво піаряться, та дають інтерв'ю? В якому
розкажуть, як вони намагаються зберегти культурне надбання нації і світової культури ... А живописців
стає з кожним роком все менш і менш. І де-небудь в Америці або в Європі на аукціонах спливають
картини запорізьких художників, за такою ціною, що у деяких спадкоємців, які продали свого часу, їх за
гроші, трапляються інфаркти. І бродять по всьому пострадянському простору представники аукціонних
будинків і арт-дилерів у пошуках не потрібних тут, але таких потрібних там, картин радянських і
пострадянських майстрів пензля і мастихина.

  Заради інтересу дізнайтеся ціну картин українських художників на міжнародних галереях і аукціонах.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 137

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Николя, пора в пажарники записываться
Рецензия от: Сколибог Олег
2020-01-18 17:07:30
Пока живёшь - надеешься и устремлён вперёд!
:)
Рецензия от: Виталий Симоновский
2020-01-18 16:58:41
Издалека был закручен лирический сюжет, Марина!
:)

С улыбкой
Рецензия от: Виталий Симоновский
2020-01-18 16:55:20
На форуме обсуждают
💛💙18 січня українці знову готують кутю, це третя різдвяна кутя. З цим днем пов’язано безліч традицій та народних прикмет.

Називаєть(...)
Рецензия от: Зрадонька
2020-01-18 12:03:10
Напередодні Водохреща, 18 січня, українці традиційно святкують другий Святий вечір. Який ще називають “Голодна кутя”.
Весь тиждень до Святвечора дотр(...)
Рецензия от: Зрадонька
2020-01-18 11:58:06
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.