Автор: Євген Полянин
Тема:Шуточная проза
Опубликовано: 2023-12-23 16:09:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Інтерв'ю з корупціонером

{за мотивами роману Енн Райс та к/ф "Інтерв'ю з вампіром", 1994}
----------------------------------------------------------------

Кімната десь на п'ятому поверсі старої адміністративної будівлі. Вечір.

А.: "Ви мене переслідували, навіщо? Що ви від мене хочете?.."

B.: "Ви мені сподобались, я хочу розповісти вам свою історію... Я... корупціонер... Не лякайтесь, я не спричиню вам шкоди... Не зараз..."

A.: "Добре... І ваша розповідь..."

B.: "Про те, як я став корупціонером... Так, я бачу, ви швидко вловлюєте думку... Отже, почалось все ще з тих часів, коли померла моя перша коханка. Не дружина, - ця жива й досі, стерво, та вона тут не до чого. Власне, я не знав заради чого жити та на кого тепер витрачати гроші. Не знав заради чого їх взагалі тепер заробляти, бо дружина, зазвичай, всі їх відбирала. Так я зустрів його... Його звали Лєстрат. Ми разом працювали суддями, я - місцевого суду, він - апеляційного. На одній вечірці, щось типу з'їзду суддів, ми опинилися поруч, і він відчув мій пригнічений стан, - відчув, що мені немає заради чого жити... Все трапилося швидко, я мало що встиг помітити. Він вкусив мене в туалеті. Спочатку трішки надкусив, випив з мене залишки совісті... дав потримати сотку баксів... Потім, запитав де мій офіс, комусь зателефонував, наказав щось занести, вказавши мою адресу... Коли я, наступного дня, ледь живий після п'яної вечірки, потрапив до свого кабінету, секретарка передала мені якийсь конверт. У конверті була штука "зелених", номер справи та прізвище. Я вибіг із кабінету й хотів покусати секретарку за те що вона прийняла цей страшний конверт, та задзвонив телефон... Лєстрат наказав мені залишити секретарку в спокої й не покусаною, оскільки люди не повинні ні про що здогадуватися... Після цього в мене не залишалось вибору - я міг або померти через тридцять років на пенсії невідомим старим суддєю задрипаного місцевого суду, або набути перспективи стати безсмертним... суддею Верховного суду...

B.: "Ми почали працювати разом, Лєстрат кусав... тобто "рєшал", апеляції, я - в першій інстанції. Звісно, він був набагато більш досвідченим, - в основному справи вирішувались через нього, за всі інстанції... Він навчив мене, що таке "чистяк", "свіжатіна", - коли справа суперечлива, є зачіпки, і не буде очевидних претензій до рішення на користь замовника... Навчив, що не потрібно братися за "звірячі" справи, - там де все однозначно чи немає "комерційних" перспектив... Навчив, як невимушено їх позбуватися за допомогою "магії" із системою автоматизованого розподілу справ... Моє життя змінилось, тепер я відчував спокій лише в момент, коли брав черговий хабар... Це неповторне відчуття припливу сил... кров пульсує та біжить по тілу, ніби у передчутті чогось визначного, кожного разу чогось нового..."

B.: "Та все ж якась моя частина заперечувала проти такого існування... Часто я приходив у кабінет до Лєстрата, й прагнув знайти відповіді на питання, які мене зачіпали... "Хто ми?.." - Лєстрат зневажливо відповідав, - "Ніхто... Просто корупціонери..." - "Та хто зробив нас такими?.." - говорив я, - "Хто є джерелом всього цього зла?.." - "Знаєш, у Верховному суді багато таких як ми, якщо не всі. Є й такі, хто займається "рєшаловом" ще з минулого сторіччя... Мабуть є хтось найперший, найстаріший корупціонер... Так би мовити, зі Старого світу..."

B.: "Та одного разу стався випадок. То був карантін, трохи не чума, - ми почали голодувати, бо потік справ значно скоротився, разом із пропозицією... Я просиджував вдома, ночами занурюючись у темряву, а днем ховаючись від усього світу... Та в інтернеті на одному з дорослих сайтів я зустрів її... Ми познайомились випадково, не знаю, що я там робив... Так в мене з'явилася нова помічниця, її звали Клава, Клавдія. Вона була маленька, хитра й пронирлива, як щуря, й мала золотаве волосся, - колір, який я любив більше за все... Вона стала моєю коханкою... А одного разу, вона випадково побачила, як в кабінеті мені передавали гроші з проханням допомогти у вирішенні справи. Вона все зрозуміла, але нічого мені тоді не сказала... Трохи пізніше вона стала посередником, за якийсь п'ять відсотки..."

A.: "Отже, тепер вас стало троє?.."

B.: "Так, поки бідолашну Клаву не спалили. Я не знаю як так трапилось, мабуть вона залізла в конверт, який передбачався мені, та забрала собі всі гроші. Я був у відрядженні, не міг нічим зарадити. За нею стежили, - на світанку, коли вона рахувала гроші, до неї вдерлися, на її руках почали проступати відбитки від мічених купюр, немов пропалюючи її до кісток... Її ув'язнили, й більше я її не бачив... З тих пір я не маю спокою... Тепер я часто залишаюсь до ранку сам в своєму кабінеті, дістаю портфель і намагаюся порахувати гроші з чергової справи, відчути знайомий присмак, та коли це знов і знов не вдається, напиваюся... Моя пристрасть зникла з її золотавим волоссям... Тепер я простий злодюжка, який випадково уникнув покарання... Душок корупційної плоті... Самотній... Незмінний... І порожній..."

A.: "Порожній?.. Та, мабуть, кожен мріє стати як ви... є кому вас годувати..."

B.: "Звісно, більшість хоче задовільняти свої власні інтереси, байдуже - обгрунтовані, "нібито обгрунтовані", нечесні, свавільні..."

А.: "Чи заробляти гроші ні за що, -  як от за чергову нісенітницю в судовому рішенні... Ну, то вам можна, ви ж безсмертні... Тим більше, що в "бога" там, якогось, не вірите, - то все "вигадка для дурнів"... Отже, і це все що ви можете розповісти?.. Зрештою, я не узнав від вас нічого нового про корупцію, - чогось, що я не знав раніше... Я піду, якщо не заперечуєте..."

B.: "Знаєте, лише деякі з нас, корупціонерів, миряться зі своїм хистом... Багато хто самі себе вбивають... Попри все, світ поступово змінюється, а ми ні... В цьому іронія долі, яка зрештою нас вбиває... Це все. Мені більше немає що сказати, якщо у вас немає до мене питань, інтересу... чи може... трішки симпатії?.."

A.: "Вас вбиває ваша незмінна жадібність... Ні, мені нічого від вас не потрібно... В мене, ось, хрестик срібний є від таких як ви..."

B.: "Ррррр..." (Із ричанням зникає у вікні, ледь протиснувши портфель крізь отвір... Через кілька секунд знизу чутно віддалений тупий грюк.)

История cоздания стихотворения: