Автор: Елена Христенко
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2018-03-19 09:18:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Звёздочка-малышка

Далеко-далеко в небе, где ночью мы видим  мерцающие
разноцветные огни, однажды появилась маленькая,
перламутровая звёздочка. Она была такая маленькая, что
никто её не замечал.

Самые большие, Голубые звёзды, вообще не хотели с ней
разговаривать. Они очень гордились своими размерами и сияли
от радости ярче всех. Всё бы хорошо, но они к тому, же и злые
были. Кто по-незнанию приближался к ним, что бы поговорить
или спросить, что нибудь, они тут же готовы были их спалить.
Маленькая звёздочка старалась держаться от них подальше.
Оранжевые звёзды были чуть поменьше, но тоже очень
заносчивы и не дружелюбны. Конечно, были и не очень плохие
звёздочки, Красные. Их было много, но они были такие
хвастушки, что говорили постоянно только о себе и никого
больше не слышали.

Поэтому наша малышка всегда летала по небу сама. Конечно,
гулять самой невесело. Ей так хотелось найти себе друзей!  
Каждую ночь она старалась залететь туда, где ещё никогда не
была.

И вот однажды, когда она залетела в самый отдалённый уголок
Галактики, она вдруг увидела мирную голубую планету.  Вы,
наверное, уже догадались, что этой планетой была наша с вами
Земля.

Перламутровая малышка, конечно, этого не знала. Да, и
вообще она раньше никогда не видела никаких планет. Она с
интересом облетела вокруг всей Земли. Сначала она пролетала
над сушей.  

Внимание её привлекли огоньки, похожие на маленькие
звёздочки. Были места, где их было мало, но вот на её пути
оказался большой город. Он сиял миллионами ярких огней. На
дорогах тоже бегали в разные стороны  красные и жёлтые
огоньки. Всё это было очень интересно и удивительно
малышке-звёздочке. Она полетала вокруг высоких домов,
позаглядывала в окна, но поняла, что это всё не живые
огоньки, а искусственные и с ними дружбу не заведёшь.

Вдруг, на её пути оказалось море. Как раз в то время на море
был шторм, и прямо перед нашей путешественницей волна
выбросила на берег ракушку. Ракушка разбилась и из неё
выпала на камни маленькая перламутровая жемчужинка. Она
так ярко вспыхнула в лунных лучах, что наша звёздочка просто
не могла её не заметить. Звёздочка подлетела к жемчуженке, и
сказала:

- Какая ты красивая и маленькая. Даже меньше меня. Давай
будем дружить.-

Жемчужинка ответила:

-Я бы с удовольствием, но вот видишь, у меня неприятности.
Разбился мой домик. Да и привыкла я жить в море, а не на
суше.-

-Так в чём дело? – Сказала звёздочка.- Давай я тебе помогу,
мне очень хочется побывать в море. Покажешь, как там живут?
–

И они, взявшись за руки, бесстрашно прыгнули в набежавшую
волну. Надо сказать, что это только звёздочкам и жемчужинкам
можно так просто прыгать в бушующее море. Мы же, лучше
посидим в тёплом доме с мамой и послушаем, что же там
дальше приключилось с нашей любопытной путешественницей.

Под водой оказалось очень тихо и тепло. Сначала звёздочка
ничего не могла увидеть, ведь была ночь, но вот, когда она
уже начала разочаровываться, вдруг на их пути попалась
удивительная, светящаяся рыба. За ней другая, третья. Целая
стая, весело помигивая разноцветными огоньками, проплыла
мимо них.  Дальше – больше! Миллионы маленьких Ночесветок
осветили всё вокруг. От их свечения стало всё видно. И
красивых коралловых рыбок, примостившихся на ночь в
углублениях коралл, и разноцветных медуз, плавно
покачивающих  полупрозрачными шапочками. А вот,
настоящий светящийся десятиногий рак по имени Акант нервно
спрятался за уступ скалы. Он не очень любил, когда ему
мешали прогуливаться. Любил, гуляя подумать, помечтать.
Когда звёздочка с жемчужинкой догнали светящегося зеленым
светом осьминожка, звёздочка не выдержала, и воскликнула:

- Как же всё-таки у вас тут интересно и весело!  Вот бы и мне
тут жить! Нигде раньше я не видела столько интересного и
красивого! –

- Ну, если тебе так понравилось у нас, то оставайся. Места
всем хватит. –

С тех пор прошло уже немало времени, но где-то глубоко-
глубоко в море-океане и сейчас весело проводят время
перламутровая звёздочка-малышка и маленькая жемчужинка.
По ночам они тоже освещают дно, что бы небыло страшно
морским жителям, а днём сладко спят, где-нибудь в старой
красивой раковине. Надо же и им отдохнуть.

    И только иногда, маленькая перламутровая звёздочка
всплывала к самой поверхности воды, и долго смотрела на
далёкие, холодные звёзды.  Ей, даже было немного их жаль.
Они такие большие и красивые не знали, как прекрасно любить
и быть любимой.  Может, когда-нибудь она вернётся и
расскажет им о своих приключениях, ну а пока, надо спешить к  
жемчуженке и интересному, удивительному подводному миру.
Ведь её свет был им нужен.


Переклад українською.

Казка про зірочку- крихітку.

          Далек-далеко у небі, де ми вночі бачимо мерегтіння безлічи вогників, якось з*явилася маленька перлинка-зірочка. Вона була така маленька, що ніхто її просто не
помічав.
          Найвеличніші Голубі зірки,  зовсім не хотіли з нею розмовляти. Вони були дуже гордовиті, і на всіх оточуючих дивилися зверхня. Тільки сяяли  в захваті від себе. І
все б було добре, коли б вони не були такі злі. Тих, хто по нерозумінню, наближався до них, щоб спитати про щось, чи просто поговорити, вони одразу готові були
спопелити їх своїм сяйвом.  Тому наша крихітка трималась від них подалі й ніколи до них не наближувалась. Жовтогарячі, Оранжеві зірки, були трохи меньші, і не такі
злі, але теж пихаті і неприємні в товаристві. Були ще Червоні зірки. Їх було багато, але вони дуже полюбляли хизуватися перед усіма своєю красою, і ніколи не давали
слова сказати іншим.
          Ось так і порхала наша крихітка-зірочка сама-самісінька в безмежному просторі, а їй так хотілося знайти собі друзів. Кожну ніч вона пролітала , якомога далі.
Туди, де вона ще не була. І одного разу, коли вона залетіла у самий віддалений куточок нашої Галактики, вона побачила тиху, Голубу планету. Ви вже мабуть
здогадались, що це була наша з вами Земля.
           Крихітка-зіронька цього не знала, тай досі вона не бачила жодної планети. Вона з цікавістю облетіла навкруги Землі. Увагу її притягли вогники. схожі на маленькі
зірочки. Десь їх було доволі багато, десь зовсім мало. Вона полетіла на одне таке скупчення зірочок. Це було звичайне для нас місто. В височенних будівлях сяяло багато
вікон. По широким дорогам тихо повзли машини. Наша зірочка вперше їх побачила. Вночі, своїми яскравими фарами, вони нагадували цілі низки зірочок. В одному
напрямку червоні, в іншому жовті. Все їй тут здавалося чудовим, та неймовірним. Зачаровано вона подивилась у вікна будівель, та скоро зрозуміла, що то не живі
зірочки, а штучні.
          З ними дружбу не заведеш, подумала зірочка, і полетіла далі. Скоро вона опинилась на узбережжі розбурханого моря-океану. Однією з хвиль якраз перед нею
викинуло море велику мушлю, та розбилася об каміння і з неї впала маленька перлинка. Вона, падаючи блиснула яскравим блиском в холодних променях місяця. Наша
зірочка її просто не могла не помітити.
          - Ой, яка ти прекрасна, та маленька! Зовні, як я. Будемо дружити? - спитала зірочка у стурбованої перлинки.
          - Та я б з радістю, але бачиш, в мене розбився будиночок, мені конче потрібен новий, та й я привикла жити в морі.
          - Так в чому справа? Я тобі допоможу. Покажи мені, яке там життя під хвилями.
          І вони, взявшись за руки сміливо пірнули в бурхливе море...
          Треба сказати, що це тільки зірочкам та перлинкам можна так сміливо стрибати у високі хвилі. Ми краще посидимо у теплому будиночку біля любої матусі і
послухаємо про подорожі крихітки-зіроньки з перлинкою.
           Під водою було затишно, але темно. Спочатку зірочка нічого не бачила, ніч була і там. Але коли вона вже стала відчувати розчарування, Їм зустрілась яскрава,
освітлена з середини самої себе рибина. А за нею ще і ще. Цілий табунець рибок-ліхтариків проплив , кудись поспішаючи.
           -Це дивовижно! Які яскраві! - скрикнула зірочка-крихітка.
           Далі було ще неймовірніше. Мільйони маленьких Ночесвєток  осяяли все навкруги. Від їхнього світла все стало видно. В заглибленнях морських коралів ховались
райдужні коралові рибки. Велично пропливали різнобарвні , полу прозорі медузи. Та ось десятиногий рак , на прозвисько Акант, знервованою ходою втік від них за
краєчок скелі. Він не дуже полюбляє, коли йому заважають на прогулянці. Був він замріяною, та дивакуватою істоткою.
           Коли зірочка, та перлинка досягли, сяючого зеленкуватим світлом восьминога, зірочка скрикнула:
           -Як же все тут красиво, та весело! Ніде такого чуда не бачила.
           -Ну, як що тобі все тут сподобалось, то зоставайся з нами. Ми теж будемо раді тобі.
           Так, з тої пори вже пробігло чи мало часу. І десь там, під зелено-блакитною водою, у нетрях моря-океанна і досі весело живуть щасливі зірочка та перлинка. По
ночі вони також, як і інші деякі мешканці, освічують підводне царство м*яким перламутровим світлом, щоб усім мешканцям було затишно жити в мирі і любові. А в день
вони все ж лягають спати десь у старій, просторій мушлі. Треба ж і їм відпочити. І тільки зрідка маленька крихітка-зіронька, випливає до самої поверхні води і довго
дивиться на далекі холодні зірки. Вона їх трошечки жаліє. Хоча зірки такі великі й красиві, але досі не знають, як прекрасно любити і бути любимими. Може колись вона
ще повернеться до них, щоб розповісти їм про свою мандрівку і про цей неймовірний світ на Голубій планеті Земля.
            А поки треба їй швидше повертатися до перлинки. Зірочка вже дуже скучила за нею, та й треба ж вночі освічувати підводний світ. Їм всім так потрібна їх
допомога!
          

История cоздания стихотворения: