Автор: Валентин Райдаленко
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2018-03-19 09:54:23
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Наболіло.

Ода Україні!

Проснулась рідна Україна
Від летаргічного спання.
Блукає Матінка-країна
У сутінках, та навмання
Шукає світлого пристанку,
Та тіло рве об чагарник,
І мріє  щоб наступним ранком,
Цей лабіринт колючий зник.
Бо віру має, буде  вихід!
Веде її любов дітей,
Рятує у найтяжчім лихі
Безмежна віра у людей.
Підхоплять діточки на руки
Матусю кволу та бліду,
Щоб більш не знала вона муки,
Не потрапляла у біду.
Щоб від турботи молоділа,
Щоб довгий вік вона жила
Та її врода не марніла,
Від дальніх міст і до села.
Нам Неньку треба вберігати,
Славетний, солов'їний край.
Всіх ворогів застерігати
Що всім нападкам прийде край,
Нехай не лізуть в Україну.
Кадиро–путінські братки,
Ніколи віру в цю країну,
Не розірвати на шматки!    


Вставайте, брати!   

Шматує Серце неньки – України,
Бездушна провокаторів рука.
Окутує нитками павутини
Кремлівська лапа монстра-павука.
Пустив отруту в кровотік країни
І жде тепер, коли та упаде.
Славетний край повалить у руїни
Та згоду з Люцифером укладе.
Він так чекав, що та колись спіткнеться,
Підставить його пазурам лице.
Оскалом смерті їй він усміхнеться,
Злетить із вуст диявольське слівце.
Він душу забере її і тіло,
Що й так слабкі від сліз та рваних ран.
Давно він мріяв, так йому кортіло,
Піти на Україну мов таран…
Про це не мрійте, іроди московські
Із янголами чорними кремля,
А також всі Іуди підбісовські,
Не жде вас тут українська земля.
Брати, тож не сидіть, поклавши руки!
Біжіть, хапайте зброю та  гоніть!
Хай згинуть з світу всі оті падлюки,
Що нас прийшли отрутою поїть.



     Моліться люди!

Моліться люди, треба, бо вже час!
Ми в людській злобі скоро захлинемось!
Ні хто не стане каятись за нас.
Брати і сестри, може схаменемось?

Моліться люди, також за дітей!
Бо дуже гірко буде вибачатись,
Коли на обрії нещирості ідей,
Дорослі діти будуть нас цуратись!

Моліться люди за своїх батьків!
Щоб смерть дітей їм серце вже не рвала,
Та від отих, розбещених князьків,
Старенька "Честь" приниження не знала.

Моліться люди й  душу розбудіть!
Для співчуття, що прагне Україна.
Ви за межею двох десятиліть,
Повинні бути совістю країни!

Моліться люди, справді цьому час!
Не треба Богом вміло прикриватись,
Бо серце крає біль душі за вас.
Ви кров'ю брата стали умиватись.

Моліться також і за ворогів!
Нехай Господь нашле їм просвітління.
Як що вже ми не віримо в Богів,
То може мусять наші покоління?

Моліться люди за славетний край!
Бо стогне й плаче ненька Україна.
Хай лине сповідь аж за небокрай,
Нам сил дає піднять її з коліна.

                          

История cоздания стихотворения: