Автор: Тетяна Логвиновська
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2020-04-29 13:05:25
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Пригадую...

Пригадую... Багато пам’ятаю...
І пахощі знов чую літніх трав,
які колись з бабусею збирали.
І як вдивлялись в синьооку даль...

Як тихо ти співала, пам’ятаю...
Ліпила з глини іграшки мені.
І просто сміхом лихо відганяла
та вчила не боятись жахів-снів.

Пізнала все ти - і війну, і голод.
Все винесла, як важко не було.
Але не знало твоє серце холоду,
хоч снігом твої коси замело...

Ти йшла тоді, коли усі стояли,
забувши все і, навіть, божий шлях.
Плече ти часто людям підставляла,
бо бачила скорботи у очах.

І слово “гідність” ти не говорила.
Ти просто в серці з словом тим жила.
Пісні співала, як обід варила,
любила квіти на лугах, поля...

Твій хрест важким був, але ти сміялась.
Виховуючи дочок і онук,
ти лиш на Бога тільки й сподівалась
і зовсім не жаліла сил та рук.

Звичайна доля тих часів нелегких...
Молитва пошепки, лиш у душі.
Я також пам’ятаю - дуже тепло
читала ти Шевченкові вірші.

Я серцем говорю з тобою часто.
За все, за все я дякую тобі.
А знаєш, спілкуватись поза часом
навчили незабудки голубі,

які любила ти. І я так само...
А також чорнобривці та красулі.
І знаєш, у дворі твоєму гарно,
бо зараз там матуся хазяйнує.

27. 06. 19 р.

История cоздания стихотворения:

Вірш присвячений моїй бабусі Литвиненко Ользі Миколаївні.