Автор: Астрея Завадська
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2018-03-27 10:35:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Осіння кава

Будь ласка, кави. Із відчаєм, якщо можна.
Там, пане, осінь у вікнах стоїть смутна.
Тепер лишилось  меч заховати в ножна
і розчиняти сльози в ковтках вина.

Золотокоса (в барвах чужих агоній),
нестримно ніжна вбивця тепла і слів.
Хода її німотою скувала скроні,
політ її переписує відлік днів.

О, що за кара – дихать її вітрами,
і що за горе – снити в її дощах.
Ранковий іній заволодів містами,
по краплях світло сховане у свічах.

Спадають ночі темрявою і страхом,
минають дні щосекунди зі змахом вій…
І я лечу перелітним самотнім птахом
у прірву спогадів і нездійсненних мрій.

Ви, пане, вибачте – час не для сентиментів.
В зрадливих променях грітись уже дарма.
Хіба нам мало ще болісних фрагментів?
Будь ласка, кави. Відчай доллю сама.

История cоздания стихотворения: