Автор: Астрея Завадська
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2018-03-27 10:41:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Небокрай

Від холоду думок і спеки почуттів,
забарвлення тривог, відлунь чужих життів,
від простору Тайги і мороку боліт,
всього, що не дає зірватися в політ…

Врятуй – і відпусти. Залишившись, погубиш.
Пустир солодких снів ніколи не полюбиш.
Де папороті цвіт випалює світанок,
вплітаєш дотик губ у місячний серпанок.

Від спогадів нічних і марева полудня,
від фантазійних слів і сірих ноток буднів,
від тягаря віків і вітру нових змін,
того, що лишить пустку відчаю взамін…

Закрий мечем і сном, зберігши давню відстань,
над краєм прірви йди, шукай примарну пристань.
Там, де жар-птиці слід стирає денну спеку,
в передчутті кінця рятуєш мить далеку.

Від прірви забуття і блискавиць осяянь,
метаморфоз отрут, калейдоскопу марень…
Коли в безодні сліз ти створиш небокрай,
ввійди в мій темний дім і вже не відпускай.

История cоздания стихотворения: