Автор: Астрея Завадська
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-07-15 21:46:14
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Краса

Краса зів’яне, дівчинко моя –
залишиться пригірклим післясмаком.
Гуркочуть в пам’яті подолані моря,
цвітуть шляхи волошками і маком.

Проїдуть дні колесами по скронях.
Хмільною істиною п’яні вечори
луною відгукнуться у безсонні,
відродять спогади – свої терпкі дари.

Натхненний шал, що пробіжить по венах,
накриє повінню буденності і слів.
І крик, який наповнює легені,
розтане тишею у хуртовині снів.

Краса зів’яне, дівчинко моя –
відлине тугою в години передгроззя.
Удаль не кличе мандрівна зоря,
темниця стін ніжніша, ніж морози.

Краса зів’яне, стомлена моя,
розчиниш вроду в боротьбі і стрілянині.
Лиш втрачені надії не згорять:
їх ревно збережеш у домовині.

История cоздания стихотворения: