Автор: Астрея Завадська
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-07-15 21:47:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Передчуття (відродження)

Як розталі сніги потечуть вдалечінь
легко плинучи сонними ринвами.
Тобі лишиться сяйво морозних плетінь,
щоб над ним ворожити римами.

Поки віти оголені мріють про цвіт,
поки зелень іще не воскресла.
Ти лишаєш воді замітати твій слід,
все сильніш налягаєш на весла.

Не турбуйся про вітер, що стан огорта,
про світило, що злякано блідне.
Хай душа по краплині у вічність спада,
хай здіймається марево срібне.

Чи під силу тобі з віковічності дум
перейти в світ бентежного бунту?
Що тобі подарує тамований сум,
надаючи лиш хисткості грунту?

Поспіши відпускати німе каяття
в противагу непевного сходження.
Знай: весна – це ще не нове життя.
Тільки передчуття відродження.

История cоздания стихотворения: