Вход для авторов

"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових
/ АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" /

Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /

Сейчас на сайте 2484 человека

Кто онлайн?

Рекомендации УПП

ми будьмо
Елена Рышкова
варте
Цыганова Наталия
Нота...
ЛИМ

Резонанс дня

Новые авторы

Присоединяйся

Нет статуса

Автор: Раиса Татаркова
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2018-10-24 13:23:00
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Лісова історія (віршована казочка)

«Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!
Впало дерево сухе!
Бідолашне Зайченя
Бігло лісом навмання -
Гілка Зайця придавила!
Як страждає Зайчик милий!
Вщух розбійник-буревій
У країні лісовій.
Звірі, птаство, всі сюди,
Рятувати від біди
Треба зайчика малого!
Недалека ця дорога.
Поспішайте, поспішайте,
У біді не залишайте!»
Скрекотіння це сороче
Чують всі, якщо й не хочуть.
Звістка шириться луною
Лісовою стороною
І летить в усі кутки.
Це ніякі не плітки.
«Що за галас угорі?
Ой, не висплюсь у норі! –
Це Борсук – тутешній лікар. –
Побіжу, узявши ліки!»
На бентежний крик сорочий
Поспішають всі охочі:
Дятел, Дрізд, Сова, Куниця,
Лось, Ведмідь, Кабан, Лисиця,
Лісові прудкі красуні –
Білка і струнка Косуля.
Зайчик тихо стогне й плаче:
«Ох, я бідний! Ой, невдача!»
І сказав рогатий Лось:
«Зараз ми розберемось.
Бачу, справа це моя,
Знаю, що робити я».
Враз рогами він бере
Й піднімає вже старе
Дерево, що впало долу.
«Та нехай ніхто й ніколи
Не потрапить у біду!
Зайця врятував - піду,
Бо чекають вже на тата
Любі дітки-лосенята».
Тут Лисиця, «добра» й «мила»,
Слізоньки з очей пустила:
«Зайченятку, любий друже,
Хочемо, щоб ти одужав!
Адже це така біда!»
Й дуже хитро погляда…
І одразу ж у цю мить
Обізвався і Ведмідь:
«Ти чому прибігла, Лиско?
Не підходь до Зайця близько:
Полювала ти на нього,
Не обдуриш вже нікого!
І сльозам твоїм не вірять
Лісові птахи і звірі!
Йди собі, куди захочеш,
І не потрапляй на очі!»
«Тихо, звірі! Не сваріться!
Помовчи, кажу, Лисице! –
Втрутився Борсук в розмову. –
Заєць зовсім нездоровий,
Зараз я його огляну.
Ну а вам усім – догана.
Несемо мерщій до хатки
Бідолашне Зайченятко».
Хатка Зайчика простенька –
Ямка під кущем маленька.
Дах – це листячко ліщини,
А гілки – це хатки стіни.
Ось нарешті Зайчик вдома.
Все болить, у тілі втома.
Лікар справу добре знає,
Лікування призначає:
«Ось поїж оцю травичку,
Що зібрали дві синички.
Вилікує лісова
Лікарська тебе трава,
І не зчуєшся, як знову
Будеш, Зайчику, здоровий.
До своєї йду я хати,
Щоб до ночі ще поспати.
Вдень я сплю. Ми є такі -
Денні сплюхи-борсуки».
Дуже Заєць наш слабкий,
Але ввічливий який:
«Дякую, птахи і звірі,
Друзі любі, добрі й щирі!
Під своїм кущем ліщини
Зараз трішки відпочину...»
Зайчик спить, живий... І рада
Лісова уся громада.
І сказала Білочка:
«Маю я комірочку.
Зайчик хворий, хочу трішки
Принести йому горішків».
«Мед бджолиний в мене є, –
Це Ведмідь вже додає. -
Ранішню струшу росу,
Ще й малини принесу».
Потім обіцяв Кабан
Жолудів принести жбан
(Ще з минулого врожаю),
Добрим бути й він бажає.
Каже тут строкатий Дятел:
«Полечу жуків шукати -
Бідний Заєць серце крає,
Я йому їх назбираю».
«Що ви! – втрутилась Сова,
Мудра птаха лісова. –
Друзі! Зайця хоч шкода,
Тільки ж їжа ця - не та!
У зайців є давня звичка
Їсти запашну травичку,
Паростки кущів і листя
(Ліс – це й заяче обійстя),
Грушки, яблучка в садочках,
Зерна, овочі, грибочки.
Що не визбирають люди –
Зайцю їжею те буде.
Полюбляють всі зайці
Взимку їсти корінці
Та кору з дерев живу.
Треба їжу лісову.
Знадобиться ще порада –
То надам її вам радо.
Спати хочу. Я засну.
Ви ж мене лишили сну».
У Дрозда тріпоче хвіст.
«Я дивуюсь, – каже Дрізд, –
Звідки ти, Сова, все знаєш?
Вдень ти спиш, вночі літаєш...»
«І зайцям вночі не спиться», -
Додала своє Лисиця.
«Знов тут крутишся, руда?
Ох, і скрадлива ж хода!» -
Це обурився Ведмідь.
«Не судіть заздалегідь, -
Враз образилась Лисиця. -
Ви на мене подивіться:
Не така вже я й погана.
Я у діда, у Івана,
Попросила три морквини
Й принесла їх у торбині».
«Так узяв і просто дав?
А курей не пригадав?
Не сховаєш в клунку шила!
Скільки ти курчат поїла?
Я Сорока й бачу все:
Звідки й хто курей несе!»
«Вкрала… Ох, така вже вдача:
Все краду, що не побачу...
Це моя єдина вада,
Я й сама собі не рада...»
«Красти зовсім не годиться.
Це затям собі, Лисице!
Зайцю, хоч і треба їсти,
Крадене не стане гризти», -
Вчить хитрунку косолапий.
«Бігла, аж втомились лапи!
Морква Зайцю – смакота,
Морква – їжа саме та,
Що йому потрібна нині:
У морквині ж вітаміни! -
Плаче Лисонька-кума. -
Та невже її дарма
Зайцю я несла у ліс?
Заморився навіть хвіст!»
«Хитрий, Лиско, весь твій рід
(Так казав колись мій дід)!
Геть іди! А Зайця хату
Буду я охороняти».
Підібрала Лиска хвіст,
Поплелась ні з чим у ліс.
Звірі в лісі, не в звіринці,
То й побігли по гостинці.
Ось Косуля рве травичку
Соковиту біля річки.
А Кабан несе гілки,
Молодесенькі такі.
Білочка гриби збирає,
А прудка Куниця знає,
Дика грушка де росте.
Що далеко – це пусте:
Любить грушки і сама,
Пробіжиться не дарма!
Ніби блискавка швидка,
Дрізд летить до Хом’яка,
Бо у нього в полі хата,
Й на зерно Хом’як багатий.
Аж до обрію пшениця
Золотіє-колоситься!
Ходить він до небокраю -
Впалі колоски збирає
І несе в простору нірку.
Не одна зерна тут гірка.
Він - товариш, хай тоді
Допоможе у біді.
Як же Зайчик необачний
Друзям дуже-дуже вдячний!
І дивується Ворона:
«Є у Зайця охорона,
Ліки, їжа, друзі є -
Швидко він одужає!
Прийде Зайчик наш до тями,
І лугами, і лісами
Побіжить він, як завжди.
Не зазнає хай біди»!