Автор: Раиса Татаркова
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2018-12-07 08:51:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Сергійко сумно дивився у вікно. Під соняшними променями крихітними іскорками виблискував сніг, і той, який услав землю, і той, який крутився у повітрі, красиво
падаючи. Вулицею у різні боки крокували перехожі, і хлопчику здавалося, що навіть через подвійне скло вікна він чує, як рипить сніг під їхніми ногами. Дуже хотілося
погуляти на вулиці, побігати по сніжку, але це було зовсім неможливо: три тижні назад Сергійко зламав ліву ногу. На милицях по снігу у верхньому одязі не побігаєш, та
ще й є великий ризик знову впасти, послизнувшись на кризі, яка підступно сховалася під сніговим покровом.
«Лишилося потерпіти тільки тиждень, – подумав хлопчик, – адже лікар запевнив, що за місяць нога міцно зростеться. Хоч би сніг не розтанув до того часу...»
А ще хотілося у школу. Набридли вимушені канікули, компьютерні ігри та телевізор. На електронну пошту щодня приходили коротенькі листи від вчительки з
переліком домашніх завдань з різних предметів. А раз на тиждень вона і сама відвідувала свого учня: перевіряла домашні завдання, пояснювала незрозуміле, ставила
оцінки.
Як же все-таки гарно за вікном на вулиці! Усе біле-біле. Тільки ворони чорні. Вони то всідалися на гілки дерев, то важко злітали, повільно махаючи крилами.
Маленькі горобчики настовбурчили пір’я і здавалися пухнастими кульками. Холодно. По снігу продирався товстий сусідський кіт. Кошачі лапи глибоко занурювалися у
сніг, тому за котом тягнувся слід від його черевця. «Шуба шубою, а лапам, мабуть, холодно», – розмірковував Сергійко. Раптом він побачив свого найкращого друга
Сашка, який повертався зі школи. Той весело махнув рукою Сергійкові і попрямував далі. Хлопець зітхнув: за три тижні Сашко жодного разу не завітав його провідати.
Коли Сергійко дзвонив товаришеві по телефону і запитував, чому той не приходить, то чув відмовки: уроків задали багато, батькам обіцяв допомогти чи ще щось
подібне. А потім лунала чергова обіцянка: «Якось зайду!»
«Зараз прийде додому, поїсть і побіжить на вулицю кататися на ковзанах.
Ну і нехай...», – провівши друга поглядом подумав Сергійко, але одразу ж з прикрістю відчув, що йому не байдуже, що йому образливо. Знову пригадалася випадково
почута розмова батьків.
–А Сашко, бач, жодного разу не прийшов провідати нашого сина. Як це так? Що ж він за друг такий? А здавалося, що хлопці нерозлучні: то у футбол грають, то
рибалять разом, то по вулиці гасають з дітлахами, – говорила мама.
–Так раніше у Сергійка нога не була зламана, – зауважив батько. – А тепер з ним не побігаєш, не сходиш на ковзанку, снігову гірку чи у кіно. Не дарма люди кажуть:
«Друзі пізнаються у біді».
Як тоді, так і зараз, після цієї згадки, Сергійкові стало і прикро, і дуже боляче.
«Сашко ще прийде», – заспокоїв він сам себе, хоча у це вже давно не вірив.
Через годину Сергійко помітив, як найкращий друг Сашко дійсно поспішно проскочив повз його двір і попрямував на ковзанку.
«Ну то й нехай...», –знову зітхнув Сергійко і почув, як хтось постукав.
«Мабуть знову прийшов Михайлик!», – посміхнувся хлопець і, спираючись на милиці, пішов відкривати двері.
–Привіт! – на порозі дійсно стояв усміхнений Михайлик і струшував сніг. – Біля ковзанки хлопці грають у сніжки і мені, як бачиш, дісталося. Як ти тут? Не сумуєш?
–Привіт, усе гаразд, – відповів Сергійко. – Заходь, будь ласка, знімай куртку і шапку. О, який холодний твій одяг! А що нового у школі?
–Ой, сьогодні була контрольна з математики. Дуже складна, та я впорався. А це тобі! – Михайлик дістав з пакета два апельсина. – Смачнющі!
–Та не треба... – спробував відмовитися Сергійко.
–Треба, треба! – наполягав Михайлик. – Хворим потрібні вітаміни. Хіба ти цього не знаєш?
–Ти напевно змерз. Ходімо пити гарячий чай з маминим печивом! Заодно з’їмо твої смачні апельсини, – запросив гостя господар.
–Ти з’їси! – уточнив Михайлик.
–Гаразд, я! – засміявся Сергійко. – Ходімо!
Десь з годину Михайлик погостював у Сергійка. Він переповів про усе, що сталося у класі, показав нові фото на мобільному телефоні і, побажавши одужання, побіг
вчити уроки. Коли за ним зачинилися двері, Сергійко подумав:
«І чому ми з Михайликом не товаришували раніше? І чому ми один для одного були просто однокласниками і просто сусідами по вулиці? Мені з ним так добре.
Сподіваюся, що і йому зі мною також».
Сутеніло. За вікном, повертаючись додому, знову промайнув Сашко у своїй оранжевій з чорними смужками в’язаній шапці.
–Ну й нехай! – уголос сказав Сергійко, вмикнув світло і всівся робити уроки.
Через тиждень Сергійко прийшов у школу.
–Привіт! Ти вже на своїх двох? – жартували діти, обступивши його.
–Нарешті ти прийшов! Я тебе так чекав! – підбіг до Сергійка найкращий друг Сашко і потяг товариша до їхньої спільної парти. Але Сергійко байдужливо вивільнив
руку і підійшов до вчительки.
–Добрий ранок, Надіє Вікторівно! А можна я сяду за одну парту з Михайликом?
–Якщо він не проти, то чому б ні? – посміхнулася вчителька. – Добрий ранок, Сергійку! З одужанням!
–Звісно, не проти! – радісно крикнув зі своєї парти Михайлик. – Сідай, друже!
Сашко провів друга здивованим поглядом, а потім насупився і опустив голову. Сергійко сів поруч з Михайликом, підморгнув йому і чомусь знову згадав народне
прислів’я: «Друзі пізнаються у біді»...
История cоздания стихотворения:
Так. Якось сказав Господь, одного разу: Якщо Син звільнить вас то істинно будете вільними. Раб поперше це не соціальний стан, це стан душі. Гарний вірш. Дякую. |
Рецензия от: Гром Слобожанський 2024-03-29 14:38:01 |
Как говорила попадья, В окно из мерседеса. Не вы, а бог менЕ судья! Я в "мини" как принцесса! |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-29 14:27:30 |
Всё по честному, где
лесть, Иногда теряют честь. |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-29 14:04:03 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |