Вход для авторов

"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових
/ АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" /

Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /

Сейчас на сайте 2561 человек

Кто онлайн?

Рекомендации УПП

ми будьмо
Елена Рышкова
варте
Цыганова Наталия
Нота...
ЛИМ

Резонанс дня

Новые авторы

Присоединяйся

Нет статуса

Автор: Раиса Татаркова
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2018-12-15 10:50:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Як бджола допомогла (віршована казка)

Двері грюкнули в одвірки,
Аж здригнулася стіна,
Зачинив замок квартирку,
Відгукнулася луна,

Сходами побігли ноги.
Дуже поспішав школяр,
Вибіг швидко на дорогу,
Потім на міський бульвар.

Мабуть, не було ніколи
(Я здивую, певно, вас),
Щоб прийшов він вчасно в школу
На уроки в перший клас.

На роботі мама й тато,
Умостився спати кіт.
Зазирнемо у кімнату…
Нам прислухатися слід…

             Розділ 1
Тільки двері зачинились,
Стихли кроки вдалині,
Речі враз розгомонілись
На підлозі і стіні.

«Що за капосна дитина?
Хто робити так навчав?
Гупнув з силою дверима
І, мов віхола, помчав! –

Заскрипіли Двері тихо. –
Ох, тяжке у нас життя!
Це не хлопець – просто лихо,
Що не має каяття!

І не знає він порядку:
У кімнаті не прибрав,
І не робить він зарядку.
Головне для нього – гра!»

На підлозі чхає Килим:
«Ой-ой-ой! Апчхи! Апчхи!
Задихаюсь я від пилу…
За які такі гріхи?»

Плаче сумно Скатертина:
«Подивіться: в плямах я!
Неохайна ця дитина…
Я брудна, немов свиня!»

«Ой, не чхай! – благає Ковдра. –
Килимочку, потерпи.
Почуваюсь я недобре
На підлозі. Ой, апчхи!

Полежала б я на ліжку,
Що Сергійко не заслав…
От були б у мене ніжки –
Заплигнути б я змогла…»

«Неладу і я заручник.
Як потрапити на стіл? –
Каже під столом Підручник. –
Дуже б я цього хотів!»

Скаржиться  Диван широкий:
«Цілу ніченьку не спав!
Розболілися всі боки –
Хлопець на мені стрибав!»

«Так і є! – пищить Подушка.
Я ось, льотчиця ще та!
Він хапа мене за вушка
І жбурляє у кота!

Правда, дістається й сумці
І усім шкільним речам.
Що у хлопчика на думці?»
«Годі плакатися вам!

Теж мені, важливе діло!
Розкривайся ширше рот! –
Муха у вікно влетіла
Й уминає бутерброд. –

Хлопчик дуже-дуже гарний!
Він кватирку не закрив:
На обід такий шикарний
Мух поїсти запросив!

І влетіла я в квартиру!
Так що він не для краси
Тут залишив трішки сиру
І шматочок ковбаси!»

Налетіло у кімнату,
Ніби на якийсь бенкет,
На тарілку мух багато.
Хочуть масла і котлет!

«Запевняю: це жахливо! –
Каже Дзеркало Стіні. –
Зграя мух неполохливих!
Чи привиділось мені?»

«В безладі, мабуть, сусіди,
Жити будемо завжди…
От якби, у гості Ліду,
Запросив Сергій сюди… –

Посміхнувся загадково
Телефон домашній всім. –
Чув я хлопчика розмову:
Слухай, каже, Олексій,

Таємницю маю, друже.
Лиш тобі скажу це я:
Знай, подобається дуже
Однокласниця твоя!»

«Що ж, – усі спитали хором, –
Дивного в розмові тій?»
«Має ж бути в нього сором!
Виправиться наш Сергій!»

За вікном хитнулась гілка.
Задзижчала, загула,
У вікно влетіла Бджілка:
«Тут я досі не була!

Заблукала… – ледь не плаче. –
І очам не вірю я,
Бо таке безладдя бачу!
Як же тут живе сім’я?

Це мені не зрозуміло,
Бо у вулику є лад!
Власне, зараз я летіла
По нектар в квітучий сад».

Враз загомоніли речі:
«Ох, і бідолашка ти!
Знаєш, люба, а до речі,
Можеш нам допомогти!»

І сказала тут Копійка:
«Нам надію, Бджілко, дай.
Хочемо, щоб наш Сергійко
Ліду запросив на чай.

Раз до нас ти залетіла,
Трудівнице, то аби
Сталось так, як ми б хотіли,
Ось що, Бджілочко, зроби…»

        Розділ 2
Закінчилися уроки,
Вибігає дітвора,
А Сергійко на всі боки
Озирається. Пора

Йти додому, та сусідку
Здалека побачив він.
(А таке буває рідко).
Тут почуло вухо дзвін:

«Жу-жу-жу! Іде он Ліда!
Жу-жу-жу! Хлопчино, дій!
Нерішучості і сліду
Не залишиться, Сергій!

Підійди і привітайся,
Можеш сумку донести.
Чуєш, хлопче, не вагайся!
Несміливий, може, ти?

Ліді точно ти цікавий:
Посміхається тобі.
Глянь, як дивиться ласкаво!
Крок назустріч їй зроби!

Ну чому стоїш ти досі?»
І наважився Сергій:
«Нам, здається, по дорозі?» –
Посміхнувся хлопчик  їй.

І пішли вони додому.
Поряд Бджілочка летить.
Почуття, їм незнайоме,
Народилося за мить.

Ліда весело сміється,
Щось розказує Сергій.
Їм обом тепер здається:
Кілька років дружбі цій.

То праворуч, то ліворуч
Чує хлопець голоси –
Бджілочка літає поруч:
«Ліду в гості запроси!»

«Шкода: шлях такий короткий, –
Посміхається Сергій. –
За наступним поворотом
Дім побачимо вже твій.

В гості ти заходь до мене.
Є одна цікава гра!
А до того ж  рідна неня
Вчора печиво спекла!»

«Що з тобою, друже, вдієш?
Можна зараз і зайти!»
«Ой, даремно ти радієш!
А прибрав в кімнаті ти?» –

Бджілочка гуде на вухо.
Тут хлопчина аж спітнів:
«А давай – надвечір! Слухай,
Тільки обіцяй мені!»

«Добре я зробила діло! –
Бджілка весело дзижчить. –
Я літала й зголодніла,
У садок лечу за мить».

              Розділ 3
Двері стукнули в одвірки –
Не здригнулася стіна.
Відчинив замок квартирку,
Не почулася луна.

«Та невже ніхто не радий?
Он прийшов уже школяр!
Міг би, ледар, і прибрати…» –
Пошепки сказав футляр.

«Котику пухнастий білий! –
Кіт зібрався вже втекти,
Та питання зупинило: –
Може, їсти хочеш ти?»

«Він не буде ображати? –
Не повірив вухам кіт. –
Може, краще все ж тікати?»
«Ось твій, Мурчику, обід!

Їж  за мене і за себе!
Маю цілу купу справ!
Чи не впав ти, часом, з неба?
Щось мене ти не чекав…»

Відчинив Сергій кімнату,
Глянув – і забракло слів.
Безлад! Зграя мух пихатих!
«Як же досі я так жив?»

Зразу ж вигнав мух огидних,
Кинув бутерброд  в смітник.
Прибирати буде, видно,
Хоч робити це й не звик.

Раз – застелене вже ліжко!
Два – застелений диван!
Три – на стіл вляглася книжка,
І на кухні вже стакан!

Ось переться скатертина,
Пилосос реве-гуде.
Жодна капосна пилина
Не сховається ніде.

Ковдра і Подушка раді:
«Ой, у нас нове життя!
Як же чисто у кімнаті,
Як же гарно без сміття!»

А об шибку Муха б’ється,
Невдоволена вона:
«От нахаба! Ще  й сміється!
Дати б хлопцю стусана!

Удавав, що він хороший:
«Залітайте, пригощу!»
Ні за які в світі гроші
Хулігана не прощу!

Думала, що він ледащо,
Сподівалась, що свиня!
Все! Не прилечу нізащо!
Ми по духу не рідня!»

Тут на гілку Бджілка сіла
(Вітерець якраз затих),
Із садка вона летіла:
«Ой, і гарно ж як у них! –

Заглядає у віконце. –
Видно, спрацював наш план».
Котиться на захід сонце,
Й підморгнув Бджолі Диван.

«Все зробив! – сказав Сергійко. –
У кімнаті чистота!»
І погодилась Лінійка,
Що кімната вже не та.

Задоволений на вигляд
У кімнату входить Кіт.
«Ой, дзвінок! Це, мабуть, Ліда!
Лідочко, заходь! Привіт!»