Вход для авторов

Забыли пароль??

Регистрация

Додатковий 16. "А небо в зорях" на вірш Ніни Трало
/ АП творчої групи - Злива /

Число 28. Як знищували українську мову
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /

Сейчас на сайте 2747 человек

Кто онлайн?

Рекомендации УПП

ми будьмо
Елена Рышкова
варте
Цыганова Наталия
Нота...
ЛИМ

Резонанс дня

Новые авторы

Присоединяйся

Нет статуса

Автор: Раиса Татаркова
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2019-03-04 13:53:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Сонце на роботі (віршована казка)

        Весна
Заспівали гомінкі
Весняні струмочки,
І знімають всі річки
Крижані сорочки.

Тане сніг, тече вода –
Світ пливе неначе.
Це весна, а не біда,
Та бурульки плачуть.

Ніжки діток навесні
В гумових чоботях.
Потепліло, дні ясні:
Сонце ж на роботі!

Має купу справ воно
На землі зробити,
Бо чекають всі давно
На весну та літо.

А найбільш тварини ті,
В кого взимку сплячка
(Десь в нірках насамоті).
В сонця нетерплячка:

Одягає землю всю
В теплі-теплі шати
І звертається до сплюх:
«Соні, годі спати!»

Повиходять із землі
Заспані тваринки –
Сонечко зігріє їм
Змерзлі лапки й спинки.

Гріє лагідно й бруньки,
Щоб ставали листям,
Розкриває пелюстки,
Запашні, барвисті,

Зазирає у льотки
Сонечко до бджілок:
« Вилітайте вже-таки
Із своїх домівок,

Бо роботи час настав:
Запиляти квіти
І збирати з них  нектар,
Щоб медок робити».

Витче з променів рядно –
Це для сонця просто –
Й подарує всім воно
Дивну силу росту.

Піднімається трава –
Сонечка  робота.
Так природа ожива
В сонячних турботах.

Всі підкорені йому.
Схоче – на світанку
Намалює декому
З дітлахів веснянки.

А проснуться діточки –
Скажуть: «Ми не винні,
Що на носик залюбки
Сіло ластовиння!»

Світ буяє і цвіте,
І птахи щебечуть,
І під сонечком росте
Навесні малеча!

У зеленому вбранні,
Променем пошитім,
Линь же, весно, на човні
У віночку з квітів!

            Літо
Безупинно час біжить.
Ось настало літо,
І земля тепер лежить
Спекою сповита.

Сонце літо привело –
Зараз клопіт має:
Треба, щоб усе росло,
А дощу немає.

Випаровує воно
Воду з океанів –
Над морями полотно,
Ніби із туманів.

Лише сонцю завдяки
Відлітають в небо,
Ним народжені хмарки.
Потім сонцю треба

Спрямувати вітер так,
Як це є потрібним,
Бо ховається в хмарках
Дощик теплий, срібний.

Ллється дощ, і лопотить
Листячко зелене.
Грім розкотисто гримить.
Вмийся, земле-нене!

Світ радіє під дощем –
Сонечку замало!
Намалює сонце ще
Райдугу недбало.

По калюжах дітлахи
Весело стрибають
Та сміються: «Хи-хи-хи!»
Вже дощу немає!

На світанку промінці
Упадуть у річку,
І нагріють посланці
Сонечка  водичку.

Хай пірнає дітвора
В річечку зігріту.
Їй купатися пора,
Бо коротке літо.

Для чудових в тілі змін
Й доброго здоров’я,
Зі смагою вітамін
Сонце шле з любов’ю.

Допоможе і малим
Сестрам-полуничкам:
Пофарбує  гарно їм
Червоненьким щічки.

І блукає по садам
Сонечко грайливо:
«Я солодкості  додам
Персикам та сливам.

Також  хочу, щоб були
Яблучка рум’яні,
В палісадниках цвіли
Квіточки духмяні.

Зовсім легко ці дива
На землі робити:
Знаю ж чарівні слова
«Кожен день світити!»

Як захоплюється ним
Соняшник у полі!
У віночку золотім
Він росте на волі,

І голівку поверта
Красень без спочину,
Щоб в насінні золота
Стигнула  краплина.

Літо, літо на землі!
Пахне рута-м’ята.
Вилітають на зорі
Вперше  пташенята.

          Осінь
«Гори стиглих кавунів
І солодких диньок,
Перцю, гарбузів, морквин,
Помідорів, синіх;

Море виноградних грон,
Яблук, слив чудових;
Ароматних груш вагон
Різнокольорових;

Ціла купа ящиків,
Повних бараболі,
Капустин і буряків;
В’язанки цибулі…» –

Осінь з поспіхом прийшла
Й, взявши рахівницю,
Рахувати почала.
Так хіба годиться?

Каже – це її врожай.
Мила осінь, що ти?
Все, що виросло, ти знай –
Сонечка робота!

І прийшла ти лиш тоді
(Ніде правди діти!),
Промінці як золоті,
Стали менше гріти.

Промайне ще кілька днів –
Враз холодні ночі.
Сонце у височині,
Видно, вже не хоче

Восени світити так,
Як світило літом.
Це всьому живому знак:
Треба вже спочити.

Наостанок сонце шле
Людям теплі днини,
Одягає в золоте
Ніжну горобину.

Павутиння проліта,
Павуками звите.
І не кожен, мабуть, зна:
Бабине це літо.

Постає у всій красі
Осінь – сонця справа.
І тепер дерева всі
З листям золотавим.

З часом сонце гріє менш,
Зірве листя вітер.
І ніяк не розбереш:
Чом так мало світить?

Закотилось за хмарки,
Тут воно, як вдома.
Працювалось  залюбки,
Та настала втома.

Вся природа засина
І в нірках тварини,
Дощ, погода не ясна,
В небі дірка нині...

        Зима
Дочекалася зима:
У відпустці сонце!
У землі тепер нема
Диво-охоронця!

Прилетіла на вітрах,
Вийняла пакунки
І малює на хатах
В вікнах візерунки.

А в пакунках дорогих –
Холод, завірюхи,
У перинах снігових –
Білі-білі мухи.

Скрізь літають, скрізь були,
Адже мають крила,
Кучугури намели,
Землю всю накрили.

Зажурились горобці,
Невеселі галки.
А зимі пташинок цих
Зовсім і не жалко.

Сонцю, мабуть, все одно,
Як землі живеться…
І коли уже воно
Візьме й схаменеться?

Спить собі десь на хмарках,
І тріщать морози.
«Чи не змерзли по садках
Гілочки та лози?

Як тварини, як птахи,
Як живеться людям?
Чи морози не лихі?
Чи не надто люті?

Розіспалося щось я  –
Безтурботне диво…
Як там донечка-земля,
Люба серцю й мила? –

Спохватилось сонце враз,
Вигнало хмарини: –
Спати зараз вже не час!
Геть, м’які перини!»

Засвітило залюбки
Сонце на світанку.
А маленькі дітлахи
Прихопили санки

Та сріблясті ковзани,
І чудові лижі,
І катаються вони –
Так вже веселіше!

Як блищить холодний сніг,
Як же тішить око!
Добре, що на землю ліг
Він в цю пору року.

Світить сонечко ясне,
Світить-пломеніє,
У хатини зазирне
Та замало гріє.

Що поробиш? Як-не-як
Має відпочинок.
Добре, що світило й так.
Це хороший вчинок.

Час від часу відтепер
Буде виглядати.
Світ чекає, він завмер:
Скрізь морозні грати.

Вийде сонце й знову спить
На хмарках-вітрилах,
Набирає кожну мить
Більше й більше сили.

Дуже скоро вже вона
Сонцю знадобиться,
Як постукає весна
В сонячну світлицю…