Отсутствует

Автор: МРВ
Тема:Шуточная проза
Опубликовано: 2019-06-01 16:28:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Як ми з американцем в похід ходили

ЯК МИ З АМЕРИКАНЦЕМ В ПОХІД ХОДИЛИ
Туризм – це просто! Кинув рупцак за плечі, а в нім – і сухарі,
і сало, і пара теплих майтків, спальник, кварта води.. Кинув,
кажу, рупцак за плечі, та й дрешся си по тих скалах, тішишся
природов, дихаєш чимсь кращим ніж вихлопи цивілізації – аж
в голові паморочиться від тої краси. А вже в наших Карпатах
туризм – то взагалі пісня: за каждов соснов хтось сидит; бо і
гори файні, то і кличут до себе людей,  і сосни тої з кождим
роком всьо менше.  
Ну то й порішили ми, поки ті сосни ще не вирубали до решти,
популяризувати сей вид активного відпочинку серед
американців. Кинули значок на мапу в фейсбуці,
розмалювали нашу майбутню мандрівку всіма кольорами
веселковими, та й чекаємо Америку в гості.
Відізвавсі один молодий хлоп. Прилетів до нас, хоче йти в
гори. Ну спершу ми  ´го впрошували взьити з собов пару
теплих майток, бо американські шорти в кактусах на голе тіло
не дуже підходіт до карпатського клімату. Він активно
впиравсі, казав, що в рупцаку місці нема. Якимсь дивом
нашим дівочкам вдалосі його переконати, що гамак в
Карпатах – то є зайве, ну то він на місце гамака якось ті
майтки і впер.
Спершу ніби все добре йшло. Про то, як ми страшними
старими автобусами добиралисі до початку нашого маршруту,
розказувати не будемо, зауважу тіко, що місцеве населення
ще довго, мабуть, буде споминати наші личка, розмазані по
автобусному склі, і оті злощасні американські шорти в
кактусах, які майоріли на вітру через напівзачинені двері
переповнених маршруток…Ну то таке. Там всякого бувало в
тім поході. І манка в казанку злипласі в одну грудку, бо
хлопці чогось весь пакет разом в окріп висипали ( ми того
дня мусіли піснями вечеряти і  холоднов водов запивати); і
корови зрання в намети заглядали ( американець спросонку
не второпав, що то за потороча в него мордов тикає, ото
гвалт був!) І гриби за ніч навколо нас повиростали, то й мали
ми екологічний сніданок того разу. Всяке було. Але
найяскравіші враження ми отримали від того легендарного
переходу з Петроса на Несамовите озеро.
Всьо почалосі з того моменту, як наш керовник запримітив
велику чорну хмару на обрії. Ну увидів та й увидів, подумав
си, що воно покапає, та й полетит далі. Аякже!
Ми вже поскладали намети й добряче відійшли від місця
привалу, коли налетів такий ураган, що не було видко навіть
витягнутої руки. Ми пробували закутатисі в дощовики, та де
там! Вітер зривав капюшони, розтріпував поли і до кінця того
аду, який тривав не менше 5 годин, наші дощовики трималисі
на шиї на мотузочках і тріпотіли за плечима, як чудернацькі
прапори. Дощ падав горизонтально, всупереч всім законам
фізики, і скоро вже ми вимокли до нитки. Хотілося просто
зупинитись, перепочити, але ми не могли, бо дико змерзли.
Зуби цокали як швейна машинка, коліна дрижали, ноги не
тримали. Люди взялися за руки, щоб не згубити одне одного,
і так ми йшли далі, навпомацки. Буря ревіла, як ранений звір,
ми спочатку репетували їй «Я не здамся без бою!» (най Бог
помагає Славкові Вакарчуку), а потім вже просто тихо
просили Бога відпустити нам гріхи…
Як би там не було, але все має свій конець. Скінчилась і та
хмара, а разом з нев і вітер утік. Ми стояли на тому
Несамовитому озері як общипані кури на вітрині
супермаркету – такі ж сині і холодні, і навіть тішитися
чудесному визволенню і ясному сонечку не було сил. В
кождого в рупцаку хлюпало своє озеро Несамовите, сухарі
сплили і розмокли. Дівочки перевіряли, чи залишилося ще на
голові волосся, а чи може той вітер забрав його з собов.
Хлопці пробували якось розкладати намети, але дрижаки в
руках мало тому спосібствували.
Наш американець якось повитрушував дощ із вухів,
повикручував свої кактуси і видав: « Скажіт мені, а чого ми
сюди піднімалися?» Бідна людина щиро не розуміла, як то
можна перетерпіти такі муки – і нічого з того не мати, ніяких
бонусів, крім чудового умитого краєвиду, яким він прекрасно
міг любуватися на своїм моніторі в Америці, доповнюючи
враження філіжанкою ароматної львівської кави… Ну може не
львівської і може не кави, просто чаї з карпатських трав не
дуже йому смакували після пережитого…
Так що не вдалося нам популяризувати в Америці український
туризм і романтику карпатських походів. Коли ми вертались
додому, наш керовник спитав, чи йшли би ми в той похід,
якби наперед знали, що там нас чекає. Всі дружно сказали,
що ні. Але! Ніхто, ні один, навіть наш безпечний
американець, не пожалів про те, що все це пройшов. Бо
тілько так, певно, можна навчитися по – справжньому
цінувати життя, яке ми проживаємо кожен день, з гарячою
ранковою кавою і безтурботними кактусами на веселому
жовтогарячому тлі… Та й не забувайте, що за одного битого
двох небитих дают, а в нашому випадку може й трьох.
Зараз літо і ми збираємосі в новий похід. Може підкажете, де
його варто популяризувати і кого кликати? Чи може й ви з
нами? Буде цікаво, не пожалкуєте…

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 187

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.
Очень похоже на репортаж...Похоже, что вы шли вместе с президентом №3. Как раз во время "восхождения" Виктора Андреевича на Говерлу была редчайшей силы гроза, предупреждение вашему американцу, что рискует и без шортов остаться...
2019-06-01 21:51:08
Вот это да))) Три года назад все это происходило. Написала со слов участников похода.
2019-06-02 19:32:18
Значит, они не при чём...МРВ = Вы женщина? Что значит МРВ - Макрон,
(Р)Порошенко и Володя? Меркель, Рutin, Вакарчук? Не томите...От меня +.
2019-06-02 19:42:29

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Понравилось. Тёплое, душевное стихотворение. Всего доброго. Саша.
Рецензия от:
Александра Мошкович
2024-03-28 13:22:17
Щиро дякую, Юрію! Вірші проникають у серце! Мені дуже сподобались! У них надія на мирний результат!+++ !!!
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-28 13:21:43
Щиро дякую, Світлано! Спогади дитинства завжди турбують душу! +++ !!!
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-28 13:02:16
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.