Автор: Матяш Виктория
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2024-02-01 23:27:46
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Скло

Скла розбитого марно вже клеїти.
На уламках і сльози, і кров мої
Ми нажаль не зуміли розгледіти,
У фіналі розмови змістовної.

Не боліло тоді (й не болітиме).
Ампутовано серце закохане...
Я без нього тепер краще житиму,
Щоб не билось, немов наполохане...

Буду гріти в думках ніжні спогади,
Обійматиму скільки захочеться,
Полишивши у спокої здогади:
"З ким тепер твої думи тріпочуться..."

Отакими дрібненькими скалками
Я нечасто в житті розліталася...
Тим піщинкам не стати знов замками...
Нащо ж так я тоді закохалася?!..

Тобі ж, певна, до мене вже байдуже.
Як не склалось, либонь, то й не склалося...
Мій же світ лиш тоді ставав райдужним,
Коли поглядом ми зустрічалися...

І, клянуся, в очах твоїх бачила,
Що то - зовсім не хвора фантазія:
Я для тебе хоч щось таки значила...
Отака неймовірна оказія...

А тепер я немов задихаюся,
Відчайдушно стараючись вижити,
Без надії на щось сподіваюся,
Хоч і варто б ті спроби полишити...

История cоздания стихотворения: