Автор: Сказочник
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-05-05 11:14:55
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Життя кулі

Жила-була Куля... Не якась там особлива, а досить-таки звичайна, середня кулька. У неї
було багато сестер – таких самих, як і вона – середніх і маленьких (дрібненьких) куль. Були ще
й великі сестри-кулі, які підходили до гармат. Проте вони були дуже пихаті, і не хотіли знатися з
іншими кулями.
А наша скромна Куля стояла на полиці військового складу в оточенні сестер і тихенько
розмірковувала про своє життя-буття.
- Ехе-хе... – зітхала Куля. – Здається, отак і доведеться провести свої кращі роки без діла
отут у глухомані, де все насичено духом остогидлого мастила... От якби в мене була ціль! Я б
летіла до неї незважаючи на перепони, щоб влучити прямісінько у саме яблучко! Та де ж її, оту
ціль узяти?..
Куля сумно зітхала у напівтемряві складу і з надією мріяла про те, що коли-небудь про неї
згадають, і тоді вона усім покаже, на що здатна.
- Я буду самою швидкою і самою влучною, – благаючи шепотіла вона. – Тільки дайте мені
шанс...
Але час минав, а про Кулю ніхто не згадував, то вона й зовсім засмутилася.
- Хоч би в мене ноги були, то пішла б звідси світ за очі, - у відчаї подумала вона.
Раптом гримнули двері, щось клацнуло і спалахнули лампи освітлення. Куля від
несподіванки замружилась, а коли відкрила очі, то побачила людину, яка, схилившись над
полицями, набирала у кишеню кулі.
"Мене... мене візьміть, будь ласка!" – ледве не скрикнула Куля, але сором'язливо
промовчала. Проте доля посміхнулася їй – теплі дужі пальці людини обхопили її і підняли ближче
до світла.
У Кулі аж дух перехопило від захвату – вона ще ніколи у своєму житті не бачила полиці
зверху. Та не встигла Куля як слід зрадіти, як її почали кудись заштовхувати. Це був темний
круглий отвір, з якого смерділо тим самим остогидлим зброярним мастилом. Куля почала
пручатися, ледве не заскавуліла з переляку, проте дужим поштовхом її таки запхали у темний
отвір. Позаду щось клацнуло, і темрява огорнула Кулю з усіх боків.
"От і все, скінчилося моє життя, – подумала Куля. – Тут так тісно і темно, наче у
домовині..."
Аж раптом вона побачила десь попереду невеликий округлий отвір, з якого точилося
світло.
- Це воно, світло у кінці тонеля! – зраділо прошепотіла Куля. – Я чула цей вислів, та не
знала, що воно існує насправді...
Несподівано позаду щось ляснуло, гримнуло, і Куля відчула, як її щось дуже припекло.
Зойкнувши від болю вона стрімголов посунулась уперед і вилетіла з темного отвіру, наче корок з
пляшки.
Ах, як тепло, сонячно і просторо було навкруги. Куля швидко летіла уперед, обганяючи
здурілих птахів, які злякано шугали від неї в усі боки. І куля почувала себе щасливою від
усвідомлювання власного польоту.
Десь попереду з'явилася мішень, яка швидко наближалася.
"А може, я і не куля насправді? - несподівано засумнівалася Куля. - Може, я - ракета, хай навіть
і маленька?.. Навіщо ж мені ця нікчемна мета у вигляді мішені?! Краще я полечу до зірок, і буду
відкривати нові світи!"
Куля вильнула в бік, огинаючи мішень, і полетіла далі. Але не довго. Незабаром вона відчула,
що втрачає швидкість, і безпорадно впала в полузасохле болото, розполохавши маленьких
жабенят.
"І навіщо це я ухилилася від мішені? - запізніло розкаялася Куля. - Лежала б зараз в піску з
такими ж, як і я, використаними кулями. Було б хоч з ким словом обмовитися, а тепер, що ж,
залишилося тільки пропадати на самоті... ех, як бездарно пройшло життя..."
Незабаром настав вечір, а там і зовсім стемніло. Куля безшелесно лежала в болоті, відчуваючи,
як поступово гасне її свідомість. А високо-високо на нічному небосхилі холодно і байдуже
мерехтіли недосяжні зірки…

История cоздания стихотворения: