Автор: Сказочник
Тема:Шуточная проза
Опубликовано: 2018-05-22 12:38:00
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Небувальщини

Чого ти вилупився?! Хочеш почути небувальщину? То слухай уважно! Тільки цур - не
перебивай і "брешеш" не кажи, бо замовкну!
Було це ще тоді, коли мій дід під стіл пішки ходив, а я вже тоді добре парубкував... Жили
ми у великому прибутку - снігом торгували, мали півня, що добре доївся, та їздову блоху.
Одного разу батько мені каже: "Поїдь синку на край села до кума - нехай решето позиче,
бо нема чим води принести..."
Скочив я верхи на блоху та й поїхав собі. Не так щоб і далеко було - десь за тиждень
впорався. А як назад повертався, то блоха зашкутильгала, мабуть, розкувалася. Саме коли їхали
через болото, вона як смиконе убік, я з сідла вилетів та - хрясь! - по самі вуха в багнище встряг
- тільки ніс стирчить, не ворухнутися. Сидю собі та бульки пускаю...
Вже й літо пройшло - осінь настала. У мене з вуха кущ виріс, а замість листя на ньому -
вареники з сиром. Коли це дивлюся - ведмедяка преться з довжеле-е-езним хвостом. Сів мені на
голову та вареники їсть. Я за його хвоста вчепився та як гикнув! Ведмідь з переляку як шарпоне
- і витяг мене з болота, а сам драла дав...
Отаке було... ги-ги… Якби не той ведмідь, то я, може, й досі у тому болоті стирчав би...

Хто бреше? Я?! Брехня! Краще послухай, що зі мною одного разу сталося...
Пішов я десь під Різдво по яблука у ліс. А воно, як на гріх, ніде яблук нема - саме тільки
смажена ковбаса уродилася. Що робити? Вдерся я на дерево, руку простяг - тут, хто й зна
звiдкiля, лисиця підлетіла. Та у мене з-під самого носа - хап! - і поцупила кільце ковбаски!
А я, наче, був собі хлопець не дурний - як загорлав! Лисиця з переляку ковбасу кинула, з
шкіри вислизнула, а сама дременула світ за очі, тiльки п'яти замерехтiли.
Я з дерева злазити, а злізти нiяк не можу, бо землі не видно! Поки я з лисицею порався,
дерево, бач, виросло і вперлося у саме небо.
Ну... і оце... як його... Ага! Згадав!
Розкрив я кожух та й стрибнув униз, а очі заплющив, бо страшно! Та як гепнувся об землю
- пробив наскрізь.
Вилетів з другого боку, дивлюся - а там люди усі геть чорні, мабуть, давно не вмивалися.
Вхопили мене - та на вогнище: зігріти хотіли, чи що... хто й зна... А мені ж додому потрібно, бо
кум, казав, прийде, ще й з пляшкою.
Дивлюся - а тут якраз сусідський Сірко скаче (це вiн з полювання повертався). Я, не довго
думаючи, за нього вхопився, то він мене додому і притягнув, а там вже кум сидить.
Я швиденько у ліс збігав - забрав ковбасу, а лисячу шкіру по дорозi на млин вимiняв... ще
й з кумом добре погуляли! Ага...

От мені чомусь ніхто не вірить... Кажуть, що я брехун?!! Тоді послухайте, що мій кум
розказував... Оце брехун, так брехун!
Пішов кум одного разу на рибалку. А до річки таки далеко було - в нього ноги заболіли, то
він і сів біля першої-ліпшої калюжи та й почав рибу ловити.
Як закинув уперше - воно як шарпоне, аж вудочка мало не тріснула. Кум смикнув, та й
витягує сома пудів на два - з о-отакенськими вусами! Ого-го! Що, не вiрете?! Ну, може, трошки
менше... Краще не перебивай!
Тоді кум знову закинув - і знову як смиконе! Кум його тащить, а воно не лізе... він тягне, а
воно ніяк... Кум поміркував трохи, почухав потилицю і змикитив: як гупнув ногою в землю, аж
загуло - то воно й вискочило з переляку, та таке велике, що аж страх! Це, бач, кит був
окиянський - баньки витріщив, пащеку роззявив, як загарчить - і давай за кумом ганятися, мов
скажений!
Кум сома вхопив у кишеню, бо жалко ж кидати здобич, і такого драла дав, що аж вітер у
вухах свистів... А кит за ним! Гнався аж до самої хати, мало не з'їв кума. Та добре, що якраз моя
кицька пробігала - кинулася на кита і проковтнула його! Саме тільки хвіст лишився - он, бачите,
під тином лежить?!
Чого ж це він маленький? Який-такий карась?! То справжній китячий хвіст, тільки він трохи
того... всох...

История cоздания стихотворения: