Возвращение алой кошки

Прекрасная сказка. Окунулась с Вами в мир сказок.

Анатолий, я рада ощутить в Вас и в Валентине Валевской единомышленников. Надеюсь Вас не смутит украинская речь.
Всего Вам доброго.


Несподіванка!.. Цим словом визначаються події, які з нами подекуди трапляються. Вони не проходять повз непомітними, якими б не були: неприємними, приємними чи надзвичайно вразливими. Одна з таких подій трапилась зі мною на прикінці минулого сторіччя під час перебування у Києві. Був сонячний день, я швендялася по Хрещатику і з порожньої цікавості зазирнула у крамницю коштовностей. Без усякого інтересу дивилася на коштовності у вітринах і залишаючи крамницю, вже біля двері, випадково озирнулася та завмерла на місті – сталася та сама надзвичайна несподіванка?! На невеличкому стенді розташувались десь з десяток керамічних мініатюр. Це була мабуть перша в Україні експозиція (виставка – продаж) творінь видатних іспанців – братів Льядро. Не буду про них розповідати, бо ця інформація є в достатньому обсязі в інтернеті. Так ось. Всі скульптурки вирізнялись від того, що я бачила раніше на виставках, в музеях. Це – були мініатюрки глазурованої або бісквітної фактури сіро-блакитної і тьмяно-брунатної кольорових гам. Всі стояли начебто живі, бо були виліплені в русі. Цей рух особливо відчувався на обличчях і руках. Одна «несподіванка» запала мені в очі. Якось окремо, можливо мені здалося, стояла невеличка мініатюрка дівчини, яка нахилилась, придивляючись до чогось своїми здивованими і допитливими оченятами. Під фалдами сукні злегка випирали гострі кути стегон, ще не сформованої майбутньої жінки, але котрі вже мали якусь граційність. Я не стрималася, і тепер це творіння стало не тільки прикрасою мого довкілля, а також спричинило появу наступних рядків:

Тендітна, кутаста і майже дитина –
Льядро, брати народили перлину
З щирим, розумним, допитливим зором
Дивиться скарб цей на мене з докором:
Ти відпусти мене з сонцем погратись,
Буду я в променях його купатись,
Важко на полиці цій нудьгувати,
Скло все прозоро та все одно – грати.
Хоч і здуваєш ти з мене пилинки,
Не помічаєш під оком сльозинки,
Я вже змирилась, тут теж непогано,
Буду вважати, десь тут мій коханий.

Іноді, кидаючи погляд на цю кутасту мініатюрку, я згадую розмову такої ж кутастої Контессіни, доньки Лоренцо Чудового, і Мікеланджело, яка відбулась у садах Сан Марко:
– Мікеланджело, ти обожнюєш людське тіло. Платон мабуть і погодився би з тобою, та Савонарола спалив би тебе на багатті як єретика.
– Ні, Контессина, я захоплююсь людиною, але у мене благоговіння до Всевишнього за те, що Він його створив.

Прочитала - и настроение появилось! Спасибо!