Интерференции всё нет - и в том печаль и скука...

Автор: Сказочник
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2018-08-22 07:36:58
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Казка перша. Мандрівка опівночі. Частина 1

Поза відчиненим вікном в ночі завзято виспівували пісні веселі цвіркуни, радіючи теплому
квітучому літу. На темному небосхилі лагідно мерехтіли далекі загадкові зорі, наче граючись у
піжмурки. А в сріблясто-прозорому промені місяця, що падав крізь фіранку на підлогу дитячої
кімнати, танцював тендітний метелик.
Маленькому Петрику не спалося. Він лежав горілиць, закинувши руки за голову, і мрійливо
дивився у вікно. Інколи хлопчик тихенько зітхав, чомусь загадково посміхаючись.
Біля протилежної стіни у своєму ліжку ніяк не могла уговтатись його сестричка Леся. Вона
крадькома спостерігала за братиком веселими хитруватими оченятами, намагаючись про щось
запитати.
- Агов, Петрику, - нарешті не витримала Леся. – Ти чому не спиш?
- Щось мені не хочеться, - відповів хлопчик, знову зітхнувши. – Хоча вже давно ніч на
дворі…
- Та й до мене теж сон не йде… - зізналася Леся і запропонувала: – То, може, ми трохи
пограємося або помалюємо?
- І гратися теж не хочеться...
- А чого ж тобі хочеться? – здивувалася дівчинка.
Петрик рвучко підвівся у ліжку і, обгорнувшись простирадлом, мрійливо прошепотів:
- Пригоди!
- Якої-такої пригоди?
- Звісно якої – чарівної! Щоб побувати десь у загадкових невідомих краях – там, де ще
ніхто не бував! Щоб була якась цікава таємниця…
Леся і собі підвелася, вмостилася зручніше і з зацікавленням подивилася на братика.
- Слухай, Петрику, а я знаю дуже кумедний віршик – якраз про загадкову таємницю!
- Ану, розкажи мені! – зацікавився хлопчик.
Леся весело блимнула очима і почала декламувати:

Десь за дивним лісом
Дехто проживає.
Кожний вечір дещо
Він кудись ховає.
Якщо хтось і знайде
Якось випадково,
Хай мені шматочок
Дасть обов'язково!

- От би побувати там і знайти оте саме загадкове "дещо"! – посміхнувся Петрик, коли Леся
замовкла. – Мабуть, воно дуже цікаве…
- Мені здається, що це має бути якийсь казковий скарб… - додала Леся.
- Мабуть, піратський! – мрійливо примружився Петрик. – Але таке буває лише в казках…
Петрик з жалем махнув рукою, а потім узяв з тумбочки маленький мобільний телефончик,
який знайшов сьогодні в кущах у парку, коли вони з Лесею поверталися додому з прогулянки.
Щоправда мобілка була іграшковою, але зовні мала вигляд наче зовсім справжньої. Якщо
натиснути на червону кнопку, то приємний жіночий голос казав: "Привіт! Як справи?" Проте, на
жаль, більше ні до чого іншого цей телефончик не був здатний.
Хлопчик сумно зітхнув, роздивляючись іграшку:
- Ех, якби ця мобілка була справжньою, як у матусі, то, може, хтось нам і зателефонував
би…
- А хто, наприклад? – зацікавилася Леся.
Петрик загадково посміхнувся і вже відкрив, було, рота, але не встиг відповісти, бо раптом
на телефончику блимнув зелений вогник і пролунав голосний дзвінок.
Зойкнувши з несподіванки, хлопчик випустив мобілку з рук, і вона впала на ліжко,
наполегливо блимаючи вогником.
- Що трапилось? – захвилювалася Леся. – І як ти зробив, що іграшковий телефон
задзвонив?!
- Це не я… - розгубився Петрик. – Він сам…
- Як це може бути?!
Питання так і посипалися з Лесі, наче горіхи з драного мішка. Дівчинка зіскочила зі свого
ліжка і швидко стрибнула до братика, намагаючись вхопити мобілку.
- Стривай! – зупинив Петрик сестричку. – Спочатку послухаємо…
Він обережно підняв телефончик, з недовірою оглядаючи його з усіх боків. Потім,
натиснувши на кнопку, хлопчик підніс мобілку до вуха і почав уважно слухати. Його бровенята
здивовано поповзли вгору.
- Ну, що там? Що?! – не витримала Леся. – Кажи скоріше, бо в мене вже терпець увірвався!
Петрик розгублено знизав плечима.
- Хтось мені щось каже, але як таке може трапитися? Це ж іграшкова мобілка…
- А може, вона чарівна?! – з захопленням вигукнула Леся, витріщивши оченята. – Давай,
послухаємо, що там кажуть!
Хлопчик знову притиснув телефон до вуха і невпевнено запитав:
- Ало! Хто це зі мною розмовляє?
Леся теж притулилася до мобілки з другого боку і затамувала подих.
Десь на хвилинку у телефоні запала розгублена тиша, а потім діти почули зраділий хлоп'ячий
голос:
- Ало! Ало! Говорить Зачарована полонина! Як мене чуєте?
- Добре чуємо… - здивовано відповів Петрик. – А хто це говорить?
- Мене звуть Фрутико. У Зачарованій полонині сталося лихо - нам дуже потрібна допомога!
- А що таке Зачарована полонина і де вона знаходиться?
- Зараз нема часу розповідати. – квапливо відповів невідомий хлопчик. – Якщо ви згодні
допомогти, то все побачите на власні очі. Ну то як? Швидше вирішуйте!
Діти захоплено перезирнулися. Леся швидко-швидко закивала. Вона аж підстрибувала від
нетерплячки і дивилася на братика, благаючи склавши долоні.
- Петрику, це ж така пригода, як ти мріяв! – прошепотіла вона.
Братик по-змовницьки підморгнув Лесі і відповів:
- Добре! Тільки не зрозуміло, як ми допоможемо, якщо навіть не знаємо, де знаходиться
ваша загадкова Зачарована полонина, і як туди дістатися…
- Зачекайте, зараз я буду у вас! – радісно вигукнув хлоп'ячий голос. – Тільки не вимикайте
мобілку, бо інакше я вас не знайду!
Блимнувши ще декілька разів, зелений вогник раптом згас. Але замість нього з'явилася
крихітна іскорка жовтогарячого кольору, яка пульсувала, наче жива.
- А як цей хлопчик нас знайде? – раптом схаменулася Леся. - Ми ж йому навіть адресу не
сказали!
- І справді! – розгубився Петрик. – Що ж тепер робити?
- А ти йому зателефонуй…
Петрик натиснув на кнопку мобілки, але почув у відповідь лише звичайне: "Ало! Як
справи?"
- Будь ласка, покличте Фрутико... – заблагав хлопчик.
Але телефон мовчав, лише загадково блимав вогником.
- Нічого не розумію… - розгублено промовив Петрик. – Ми щойно розмовляли з отим
невідомим Фрутико, а тепер мобілка знову стала іграшковою… Як це може бути?
Леся смішно зморщила носик, на якусь мить замислилась, а потім радісно сплеснула у
долоні:
- А я знаю! А я знаю! – вигукнула вона, весело підстрибуючи у ліжку мало не до стелі. –
Напевно, ми з тобою спимо і бачимо чудовий чарівний сон!
Петрик мугикнув:
- Слухай, Лесю, ти ж наступного року вже підеш до першого класу, а все ще як мала
дитина! Не зчиняй гвалт, бо якщо батьки прокинуться, тоді нам дістанеться на горіхи!
Щоправда, Петрик так само наступного року вперше йшов до школи, бо вони з Лесею були
близнюками. Але хлопчику дуже хотілося удавати з себе дорослішого.
Леся блимнула очима на двері спальні, а потім швидко заперечила:
- Якщо ми насправді спимо, то як тоді батьки можуть щось почути? Це ж тільки сон!
Вона ще хотіла додати щось смішне, але раптом замовкла, уважно придивляючись до
іграшкової мобілки. Посмішка поступово зникла з її обличчя.
Жовтогаряча іскра почала блимати швидше й швидше, наче намагаючись спалахнути яскравим
сяйвом. По кімнаті почали розходитися райдужні хвилі.
Петрик прожогом зіскочив на підлогу, обережно поклав мобілку на килим, а сам швидко
повернувся до ліжка.
Загадкове сяйво дедалі ставало яскравішим, створюючи напівпрозору райдужну кулю, яка
світилася зсередини сонячними променями. Це було дуже дивно, бо навкруги панувала ніч.
Діти злякано пригорнулися одне до одного, пильно стежачи за тим, що відбувалося з
мобілкою.
Раптом у сяйві щось блимнуло, і з чарівної кулі просто у кімнату стрімко викотилось щось
дивовижне – наче зелена купа, з якої в усі боки стирчало листя. Ця купа зупинилася на середині
кімнати, вигукнула: "Йой!", а потім розгорнулась і піднялась на ноги.
Виявилось, що це був якийсь чудернацький хлопчик! На зріст він здавався меншим за Петрика і
Лесю. Його трохи величкуваті вушка були витягнені і загострені доверху. А на допитливому
веснянкуватому носику, здавалося, сиділа ціла купа різноманітних запитань. У веселих жвавих
оченятах так і сяяло нетерпіння непосиди. Хлопчик був одягнений у дивовижну сорочку і
штанята, немов пошиті з зеленого листя. На його ногах виблискували смарагдовими застібками
черевики з кори дерев. Проте не це було найбільш дивним, а те, що голову хлопчика вкривало
таке жовтогаряче волосся, що здавалось, у кімнаті зійшло сонечко. Це неслухняне волосся
стирчало в усі боки і пломеніло, як стиглий помаранч!
На жвавому обличчі загадкового хлопчика з'явилася щира посмішка.
- Гоп-ля, от і я! – радісно проголосив він. – Давайте знайомитися.
Петрик здивовано кліпнув очима, а потім несміливо мовив:
- Мене звати Петриком, а це - моя сестричка Леся…
- А я – Фрутико.
Хлопчик швидко озирнувся навкруги. Здавалось, що його кумедний носик аж заворушився,
наче принюхуючись.
- Йой, скільки у вас тут різного-цікавого! – з захопленням вигукнув він, роздивляючись у
кімнаті, але раптом схаменувся і обережно запитав: - А крім вас, тут більше нікого нема?
- Ні, тільки ми з Петриком, - заспокоїла його Леся і в свою чергу перепитала: - А ти й
справді прийшов до нас із Зачарованої полонини?
- Авжеж! – погордо підтвердив Фрутико.
- Розкажи нам, будь ласка, про неї…
- Це дуже велика таємниця! Але… вам я скажу, якщо ви нікому про це ані слова!
Домовилися?
- Обіцяємо! – разом вигукнули Петрик і Леся.
- Добре. – Фрутико ще раз озирнувся, наче перевіряючи, чи хтось не підслуховує, а потім
пошепки пояснив: - Зачарована полонина розташована високо в горах на чарівній планеті
Флаверс.
- А де ж ця планета знаходиться? – здивувався Петрик. – Я такої назви ніколи не чув…
- Це тому, що ця планета знаходиться дуже-дуже далеко від Землі, і ваші вчені ще її не
знають.
- Як же ми туди дістанемося? – запитала Леся. – Мабуть, ти прилетів до нас на космічному
кораблі?
- А що це таке? – здивувався Фрутико.
- Ну-у… це такий корабель, який може літати серед зірок з дуже великою швидкістю…
Фрутико хитрувато посміхнувся:
- Космічний корабель нам не потрібен, бо летіти ним до планети Флаверс так довго, що і
життя не вистачить!
- То як же ми потрапимо до Зачарованої полонини?!
- Є зовсім коротенька дорога – це чарівний зоряний шлях. От ним ми й дістанемося до
планети Флаверс... Ну а зараз швидше збирайтеся, бо час спливає!
- Куди? – розгубилися Петрик і Леся.
- Як це куди?! – Фрутико аж підстрибнув від подиву. – Звісно, у Зачаровану полонину… Ми
ж з вами щойно домовились, що ви нам допоможете! Чи, може, ви вже не хочете?!
- Ні, обов'язково допоможемо. Та тільки не знаємо як… - розгублено розвів руками Петрик.
– Може, ти, Фрутико, спочатку розтлумачиш нам, що до чого?
- Як будемо у Зачарованій полонині, там про все дізнаєтесь. А зараз швидше вирушаймо,
бо нас вже чекають!
Петрик з Лесею перезирнулися і, не кажучи більше ані слова, почали швидко одягатися.
Лише на якусь мить дівчинка з сумнівом подивилася на двері і занепокоєно спитала:
- А ми встигнемо повернутися до ранку? Бо якщо мама і татусь побачуть, що нас нема, то
будуть дуже хвилюватися…
- Поки ви будете на планеті Флаверс, тут час майже не зміниться. Так що ніхто й не
помітить, що вас не було. – заспокоїв Фрутико дітей. – Ну то що, зібралися?
- Зачекай хвилинку! – вигукнув Петрик.
Він прожогом кинувся до шафи, де знаходилися іграшки, ухопив на всяк випадок іграшкову
помпову рушницю, що стріляла різнокольоровими фарбовими кульками, і начепив її на плече.
Потім трохи поміркував і додав ще бінокля, якого повісив на шию. Тепер Петрик виглядав як
справжній завзятий вояка, який зібрався у похід.
Леся ж, як і кожна дівчинка, чепурилася біля дзеркала, уважно роздивляючись свій наряд.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 190

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.
Я давно не дитина, але з цікавістю прочитала про нічну пригоду Петрика і Лесі, знайомство з Фрутико і, думаю, вже дальше їх подорож у Зачаровану полонину. Щиро дякую, Сказочнику! Чекаю далі.
2018-08-22 08:45:23
Дякую! Дуже радий, що сподобалось! Далі буде...
2018-08-22 10:40:36
2018-08-22 14:15:27

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму!
Рецензия от:
Азинелло
2024-03-29 01:44:52
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением!
Рецензия от:
Михаэль Шон
2024-03-28 23:31:35
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами...
Рецензия от:
Ирина Венжега
2024-03-28 21:35:44
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.