Автор: Сказочник
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2020-08-05 14:07:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

02 - Подорож до Забутої країни

Клайм вирушає в похід

Гноми Орі і Глорі поверталися в Печерне місто.
- Дідусь Ватролль колись розповідав, що в молодості частенько знаходив коштовні камені
на березі річки Соні. Там можна відшукати величезні алмази, як кулак! - захоплено виголосив
Орі.
- Еге ж... - мрійно протягнув Глорі. - Нам би знайти такі, та більше! Ми б їх обточили і теж
стали відомими майстрами.
- То давай підемо до річки і пошукаємо?! - запропонував Орі.
- Але ж це дуже далеко. Нас не відпустять одних.
- А ми нікому не скажемо - підемо крадькома.
В цей час з кущів висунулася веселе личко цікаврика Клайма.
- Куди це ви збираєтеся вирушати потай? - поцікавився він. - І які такі алмази хочете
знайти?
Гноми здивовано перезирнулися.
- Ти звідки тут взявся? - здивувався Глорі.
Цікаврик вибрався на дорогу, змахнув з колін налиплі травички і поважно відповів:
- Я тут лисячу нору розкопував.
- Навіщо?
- Цікаво ж було взнати, як вона влаштована.
- А нас навіщо підслуховував?
- Я і не збирався зовсім! - образився Клайм. - Чую - про алмази говорять. Ну... я і
прислухався трішечки.
- Нема чого тобі знати, куди ми йдемо! - розсердився Орі.
- Нема чого, так нема... - несподівано погодився цікаврик. - Тільки я теж хочу з вами.
- Ще чого! - вигукнув Глорі. - З тобою зв'яжися - одні неприємності будуть.
- Ну, як хочете, - Клайм обернувся і попрямував до Печерного міста. - Агов! -
окликнув його Орі. - Ти куди?
- Піду до старшого гнома Барліна. Може, він мені пояснить, куди це ви з Глорі йти
зібралися.
Гноми перелякано зашепотіли, а потім покликали Клайма.
- Гаразд, візьмемо тебе з собою. Тільки нікому нічого не розповідай! Домовилися?!
- Ще б пак! - зрадів Клайм. - А куди ми йдемо і коли?
- Відправимося сьогодні увечері, коли всі позасинають. Ти зберися в дорогу і чекай нас в
лісі біля старого горіха. По дорозі ми тобі про все розповімо.
Гноми попрямували до Печерного міста, а цікаврив помчав додому.
Він заштовхав у рюкзак куртку з капюшоном, ковдру, запасні черевики, капелюх,
каструльку, чайник, ложку, ліхтар, кімнатні тапочки, трохи поміркував і додав ще одну ковдру,
подушку і улюблену чашку. Рюкзак був такий набитий, що Клайм не міг його і з місця зрушити,
не то що підняти. Робити було нічого, довелося все назад викладати.
Абияк зібравшись, цікаврик поспішив до місця зустрічі. Влаштувавшись під старим
горіхом, він почав чекати гномів.
Сивий пугач Глум, що дрімав на гілці, розплющив очі і побачив Клайма.
- Ох, потрібно швидше ховатися, - злякано пробурмотів він, - Не то цей цікаврик
замучить мене своїми нескінченими питаннями.


Пугач змахнув крилами і полетів у глиб лісу.
- Цікаво, куди це полетів старий Глум? Шкода, часу немає, а то можна було б за ним
прослідкувати, - з жалем зітхнув Клайм.
Щось хруснуло в чагарнику, і на дорогу вийшли гноми.
- Ну що, ти готовий? - запитав Орі.
- Та я вже давно вас очікую! - підскочив Клайм.
- Тоді пішли.
Гноми трохи підладнали рюкзаки і бадьоро попрямували по стежині, що звивалася поміж
дерев. Клайм топав за Орі та Глорі, захоплено озираючись на всі боки.
У лісі було темно і прохолодно. Крізь листя могутніх дерев пробивалися сріблясті промені
місячного світла. Коли б не гноми, що наполегливо крокували вперед, цікаврик забув би, куди
і навіщо йшов - нічний ліс був повен загадкових звуків, які викликали у нього бурхливе
зацікавлення.
Опівночі зупинилися, розклали вогнище і повечеряли. Гноми розповіли Клайму про те, що
їм повідав дідусь Ватроль. Незабаром Орі та Глорі вже солодко сопіли, посвистуючи носами.
Вогнище згасло. Лише іноді під горбком попелу спалахували і згасали останні червоні
вуглинки.
Клайм лежав на спині, дивлячись на далекі зірки.
"От цікаво ж, на чому тримається небосхил? - думав він. - І куди вирушає день, коли
настає ніч? Звідки дерева знають, що настала пора цвітіння? Чому в рожевого поні чотири
ноги, а у мене лише дві? І де ховається гірська луна? А ще цікаво: скільки насправді ніг у
стоноги і навіщо павичу такий великий пишний хвіст? Але більш всього цікаво, чому це мені
так хочеться спати?"
Клайм позіхнув, ліг набік і міцно-міцно заснув.

Поява Брегона

За два дні мандрівники почули попереду якийсь дивний шум. Клайм негайно нагострив
вуха.
- Що це шумить? - не витримав він.
- Водоспад, - відповів Орі.
- Який такий водоспад?
- Веселковий водоспад, - почав терпляче пояснювати Глорі. - На верхів'ях Кремезних гір
тануть сніги. Вода з'єднується в струмочки, а потім в потік, який падає вниз з великої висоти.
Виходить шум.
- А куди потім вода дівається?
Орі прикро махнув рукою.
- У тебе питання коли-небудь закінчаться?! Ось зараз прийдемо - сам все побачиш.
Несподівано дерева попереду розступилися, і мандрівники вийшли до берега річки.
Праворуч з високої стіни Кремезних гір падала виблискуюча стіна води, розбиваючись в
мільярди бризок. Переливаючись в променях сонця, над водоспадом висіла яскрава веселка.
Клайм від захвату навіть забув про свої нескінчені питання і стояв, наче зачарований.
Падаюча вода, перетворювалася на широкий потік, вируючий між двох пологих берегів.
Трохи далі він втихомирювався і вже плавно ніс свої води. Це і була річка Соня.
- Ой, дивіться - що це там виблискує? - вигукнув Клайм.
- Де?
- Онде, у воді! Може, це алмази?!
Всі разом кинулися до річки. Біля самого берега з води виплигували блискучі прозорі
рибки. Вони весело пустували, немов грайливі діти.
- Так це ж кришталеві рибки! - вигукнули гноми. - Вони живуть лише біля Веселкового
водопаду.
- Які красиві! - Клайм захоплено дивився на незвичайних рибок. - А давайте візьмемо їх
до себе додому. Хай живуть в акваріумі, а ми будемо милуватися ними.
- Ні, не можна! - заперечив Орі.
- Це ще чому?
- Тому що вони можуть жити лише тут. У будь-якому іншому місці кришталеві рибки
пропадуть, розтануть без сліду.
- Шкода... - засмутився Клайм. - Вони мені так сподобалися! Ну що ж, раз не можна, то
не можна... у такому разі давайте шукати алмази!
Мандрівники поклали на землю рюкзаки і пішли уздовж берега. Через декілька кроків
гноми сіли навпочіпки і почали терпляче розгрібати пісок, просіюючи його крізь пальці.
Цікаврик спочатку теж захопився пошуками алмазів, але оскільки терпіння йому завжди не
вистачало, незабаром повернувся до рюкзаків і розчаровано пробурмотів:
- Немає тут, напевно, жодних алмазів. Це все казки дідуся Ватроля.
Неуважно дивлячись по сторонах, він засунув руки в кишені і раптом намацав в самому
куточку маленьку кульку - ту саму, яку взяв зі столу бібліотеки в Південних Воротах, коли
їздив туди разом з дідусем Ватролем і Брегоном за Книгою заклинань. Заховавши кульку в
кишеню, цікаврик забув про нього, що, втім, траплялося з ним досить частенько.
- Ого! Цікавенько... - пожвавішав Клайм. - Що це у мене таке?
Він почав уважно розглядати знахідку. Кулька м'яко переливалася всіма барвами
веселки. Здавалося, десь усередині неї спалахували бліді іскорки, загадково мерехтячи.
- Забавненька дрібниця...
Клайм злегка потер кульку, просто так, з цікавості. На мить іскорки згасли, а потім
спалахнули з новою силою, і кульку обкутало зеленувате сяйво.
- Ого-го! - здивувався Клайм. - Кулька, мабуть, не проста, а чарівна. Шкода, що Брегона
немає, ось би він здивувався і позаздрив...
Щось тріснуло, і на траву, де були складені рюкзаки, нізвідки впав Брегон, розгублено
притискуючи до грудей пухову подушку.
Клайм аж очі витріщив від подиву.
- Брегоне, ти звідки взявся?
- Я не... не... не знаю, - розгублено пробелькотів цікаврик.
- А чому ти в піжамі і з подушкою?
- Ну... я прийшов додому і вирішив трішки відпочити. Знаєш, як я сьогодні втомився,
вистежуючи єнота Дасті?!
Брегон нерішуче тупцяв на місці, нервово тиснучі подушку. Він ледве не плакав.
- А навіщо це він тобі знадобився? - спитав Клайм.
- Та цікаво ж було подивитися, як він раків ловить.
- Ну і як - побачив?
- Не вийшло... ох, і хитрющий же цей Дасті! - пожвавішав Брегон. - Очевидь, помітив, що
я за ним стежу, і давай кругами по лісі ходити. Спершу начебто до струмка подався, а потім до
яру попрямував. Я - за ним, а його і слід зник. Я вже там в яру у всі нори заглядав і під корчі
ніс сунув, але ж все даремно. Перехитрив він мене.
- А тут ти як опинився?
Брегон розгублено почухав потилицю і знизав плечима.
- Я і сам не розумію. Говорю ж тобі: лише приліг відпочити - тут раптом як торохне.
Дивлюся - а я вже тут...
Брегон здивовано озирнувся.
- А де я? І що ти тут робиш? Можливо, я сплю і це лише сон?
Клайм махнув на Брегона рукою і пробурмотів:
- Який там сон?! Я ж не сплю. Щось тут не так. Прямо як в казці...
Він задумливо поглянув на кульку, яка трохи світилася.
- Здається, я здогадуюся, в чому справа. Це все завдяки кулькі!
- Якої кульки? - зацікавився Брегон.
- Ось цієї, - Клайм протягнув приятелеві розкриту долоню.
В Брегона від зацікавлення навіть ніс заворушився.
- Звідки вона у тебе взялася?
- Та це ще з тих пір, коли ми були в Південних Воротах. Поклав її в кишеню - і забув, а
сьогодні випадково знайшов. Мені здається, що вона не проста, а чарівна!
- Чому ти так вирішив?
- Тому що коли я її потер, вона засяяла. Мені дуже хотілося, щоб ти опинився поруч - і
ось, будь ласка: ти тут як тут.
Очі Брегона одразу заблищали від збудження.
- Клайме, а давай ми її перевіримо? Загадаємо що-небудь і поглянемо - виконається чи ні.
Клайм задумливо зморщив носа.
- Чого б такого попросити?.. Ага, придумав! Загадаємо, щоб ти знову повернувся додому.
Брегон перелякано сплескав долонями.
- Йой, не треба! Я не хочу! Клаймику, не відправляй мене назад, будь ласка! Тут так
цікаво. Я хочу залишитися з тобою...
Клайм заклопотано спохмурнів і прикрикнув на Брагона.
- Та почекай ти! Не поспішай! Здається, кулька чомусь не працює. Я вже загадав
бажання, а ти ще й досі тут...
- Можливо, вона зламалася? - припустив Брегон.
- Нічого вона не зламалася. Сяє, як ні в чому не бувало. Може, задумати яке-небудь інше
бажання?
- Давай спробуємо, - підхопив Брегон. - Хай у тебе виростуть крила, як у орла!
- Краще хай у тебе виростуть ослячі вуха, - засміявся Клайм.
Не встиг він це проголосити, як вуха Брегона заворушилися і почали витягуватися в боки.
- Що тут відбувається? Брегоне, ти звідки взявся? - здивовано втупилися на цікаврика
гноми, що підійшли саме у цей момент.
- Що це у тебе з вухами? - запитав Орі.
Брегон схопився за голову і заплакав.
- Не хочу ослячі вуха, ще лише хвоста мені не вистачало!
Він перелякано вирячив очі на Клайма і поспіхом вигукнув:
- Ні, не треба! Я пожартував! Не потрібно хвоста!
Але нічого не сталося. Хвіст не виріс, і цікаврик трохи заспокоївся.
- Чому це кулька лише тебе слухається? - звернувся він до Клайму.
- Не знаю. Можливо, вона виконує лише мої бажання тому, що я її знайшов?
Орі і Глорі не витримали.
- Та в чому тут справа, ви можете толком пояснити? Звідки взявся Брегон? Що у нього з
вухами і яка така кулька у всьому цьому винна?
Клайм розповів гномам про кульку з самого початку, а потім обернувся до Брегона, який
стояв осторонь, похнюпившись і тереблячи свої довгі вуха.
- Не сумуй, зараз ми все виправимо, - заспокоїв Клайм і проголосив: - Хочу, щоб в
Брегона вуха стали знову такими, як раніше!
Але знову нічого на змінилося.
Брегон зовсім засумував.
- Як же я тепер додому повернуся?! Всі сміятимуться наді мною. Я навіть знаю, як мене
дражнити будуть.
- Як? - поцікавився Клайм.
- Як, як... - огризнувся нещасний цікаврик. - Брегон - ослячі вуха! От як...
Клайм довго-довго дивився на кульку. Нарешті він звів голову і з жалем поглянув на
приятеля.
- Здається, я здогадався. Кулька виконує бажання, але виправити їх або повернути назад
вже не може.
Гноми заклопотано перезирнулися.
- Що ж робити? - стурбовано запитав Глорі.
- Не знаю...
Клайм і сам засмутився. Йому було дуже шкода Брегона, і він відчував провину перед
другом.
- Я знаю! - сказав Орі. - Потрібно йти до дідуся Ватроля. У нього залишилася Книга
заборонних заклинань. Може, з її допомогою можна все виправити?!
- Але ж це далечкувато, - Глорі з надією поглянув на кульку. - Може, хай Клайм побажає,
щоб ми опинилися на Глинистих пагорбах?
- Ні. Краще цього не робити, - заперечив Орі. - Раптом знову вийде що-небудь не так.
Краще побудуємо пліт і попливемо по річці до озера Дзеркального. Згодні?
- Я на все згоден! - відгукнувся Брегон. - Аби швидше позбавитися від цих вух!
Усі погодилися з Орі і взялися до роботи. Коли сонце сідало за західні відроги Кремезних
гір, пліт вже був готовий.
- По темряві пливти небезпечно, - сказав Орі. - Відправимося вранці. А зараз давайте
відпочивати.
Мандрівники влаштувалися на ночівлю. Опустився легкий туман, укривши землю
напівпрозорим покривалом. Берегом прошмигнув хитрющий лис. Він затримався на мить,
дивлячись на сплячу компанію.
"Цікаво, що вони тут роблять? - подумав він. - І що це за дивна істота з довгими вухами?
Щось я таких у нас в Дрімландії раніше не зустрічав... Чудасія!"

Порада дідуся Ватроля

Як тільки сонечко визолотіло верхівки гір ранковим світлом, пліт знову спустили на воду.
Влаштувавшись зручніше, друзі відчалили від берега.
Пліт винесло на середину річки, повільна течія підхопила його і понесла уперед.
Цікаврики ніколи раніше не плавали на плоту, тому Клайм весь час захоплено крутив головою
на всі боки і приставав до гномів з нескінченими питаннями.
- Скажи, Глорі, навіщо тобі потрібна ця палиця?
- Щоб керувати плотом.
- А чому ми пливемо і не тонемо?
- Тому, що пліт з дерева, і він легший за воду.
- А чому дерево легше за воду?
Глорі розсердився.
- Чого ти до мене пристав?! Набрид! Навіщо тільки ми тебе з собою узяли? Із-за тебе у
нас одні неприємності...
Клайм ображено відійшов убік і сів біля Брегона, який лежав на животі, дивлячись
сумними очима на зграйку кришталевих рибок, що пустує в прозорій глибині.
- Егей, Брегоне, навіщо це ти вуха у воду опустив?
- А мені так приємно. Вода прохолодна і ласкава.
- А якщо тебе хто-небудь схопить за вуха?
- Та хто ж мене схопить? - здивувався Брегон.
Раптом він підскочив і почав бігати по плоту, голосно волаючи:
- Ой-йой! А-я-яй! Допоможіть! Врятуйте!
Величезний сіро-зелений рак вчепився у вухо Брегона і тепер бовтався на ньому,
здивовано вирячивши очі-намистинки.
Загальними зусиллями вдалося відчепити рака, і його відпустили в річку. Цей випадок
трохи розвеселив мандрівників. Навіть Брегон заусміхався, відійшовши від переляку.
- А що, мабуть, на такі вуха і щуку зловити можна! - пожартував Орі.
- Собі відрости, тоді й лови, скільки влізе! - огризнувся Брегон.
Пліт несло уздовж звивистих берегів. Нарешті попереду заблискотіла гладка поверхня
Дзеркального озера. Через деякий час мандрівники пристали до берега неподалік від
журавлинних плантацій.
- Як же я піду до дідуся Ватроля з такими вухами? - тужливо запитав Брегон. - Всі тролі в
селищі сміятися будуть.
- Нічого страшного, - заспокоїв його Глорі. - Ми тобі голову чимсь обв'яжемо, ніхто і не
помітить.
На тому й порішили: вуха акуратно уклали на голові, обв'язали рушником і попрямували
в селище.
Побачивши гномів і цікавриуів, що прийшли з боку журавлинних плантацій, тролі дуже
здивувалися. Зазвичай з того боку ніхто не з'являвся, тому що відразу ж за плантаціями
тягнувся західний хребет Кремезних гір. А за горами, з чуток, знаходилася загадкова Забута
країна, в якій вже давним-давно ніхто не бував. Тому тролі дивилися на прибулих з
величезним зацікавленням.
Дідусь Ватроль за звичкою сидів на дубовій лавці. Побачивши цікавриків, він радісно
посміхнувся.
- Клайме, Брегоне, радий вас бачити! І вас, Глорі й Орі, теж. Заходьте до хати - будете
гостями.
Услід за гостинним господарем мандрівники увійшли до затишного будиночка.
Потрібно сказати, що тролі - народ господарський. Меблі вони роблять хоч і не такі
витончені і красиві, як ельфи, але добротні і міцні. Віконця в будинках тролів невеликі і
кругленькі - так їм більше подобається. У кожному будинку обов'язково є піч з лежанкою. І
хоча в Дрімландії ніколи не буває зими, звичай ставити печі тролі зберегли, напевно тому, що
вони вихідці з далеких Північних країн, що лежать десь за Великим океаном.
Гості розташувалися за столом і повідали дідусеві про все, що з ними трапилося.
- Ми прийшли до вас по допомогу. Можливо, в Книзі заборонних заклинань знайдеться
що-небудь ы про чарівну кульку? - закінчив розповідь Клайм.
- Ех ви! - докірливо зітхнув дідусь Ватроль. - Адже казав же вам: нічого на чіпайте! Так ні
ж, сунули-таки свій ніс куди не треба було. Ну вже гаразд... зазирнемо у книгу, може, і справді
що-небудь взнаємо.
Старий троль дістав з горіхової скриньки товсту книгу і почав її перегортати, щось
мурмочучи собі під ніс. Гноми і цікаврики сиділи мовчки, з надією дивлячись на нього. Нарешті
дідусь підняв голову.
- Знайшов! - заклопотано оголосив він. - Але не радійте завчасно. Справа ж, виявляється,
не проста. Ось послухайте, що тут написано.
Ватроль поправив окуляри і почав повільно читати.
- "Чарівна кулька буде виконувати бажання того, хто її першим знайде. Для того, щоб
вона почала це робити, кульку потрібно потерти. Але бажання вже неможливо відмінити або
переробити, як неможливо і зупинити чарівну кульку. Заборонні заклинання на неї не діють. Є
лише один спосіб..."
Старий троль зробив паузу, щоб перегорнути сторінку.
Клайм від нетерпіння, завовтузився на лавці, не витримав і запитав:
- Ну, який же це спосіб?
Дідусь Ватроль строго поглянув на нього поверх окулярів.
- Вгамуйся, Клайме! Що, вже терпець увірвався?! Слухайте далі: "У Забутій країні, на
схилі Білої гори, знаходиться Розмовляюча печера, в якій зберігається друга чарівна кулька,
що відміняє бажання. В давнину цією країною правив злющий чаклун. Для того, щоб його
чаклунство втратило свою силу, в Розмовляючій печері заховали кульку, що відміняє бажання,
і з тих пір жодне із заклинань чаклуна не виконувалося..."
- Потрібно швидше знайти цю кульку, і тоді у мене будуть нормальні вуха! - зрадів
Брегон.
- Не все так просто, - зауважив дідусь. - Ці дві чарівні кульки сперечатимуться між собою,
і ослячі вуха у тебе то зникатимуть, то знову будуть з'являтися.
- Що ж мені тоді робити? - знову засмутився Брегон.
- А ось що: в Південних Воротах зберігається скриня, зроблена з чарівного дерева Барух.
Якщо в неї покласти обидві кульки і закрити кришку, то вони примиряться, їх чаклунство
закінчиться - і все повернеться на свої місця. Вам потрібно піти в Забуту країну, знайти другу
чарівну кульку, а потім віднести обидві в Південні Ворота і покласти в скриню.
- Але як же попасти в Забуту країну? Адже ми не знаємо туди дороги.
- Я вам покажу, - відповів дідусь Ватроль. - Але це завтра, а сьогодні ви у мене в гостях.
Зараз питимемо чай з журавлинним варенням! Я його якраз тримав на випадок, якщо ви
заглянете.
Старий троль швиденько накрив на стіл, і всі почали чаювати. Поступово гості
розвеселилися і заспівали пісні. Спочатку про цікавриків, про гномів, а потім разом гримнули
веселу пісню про мудрого троля:

Знають всі старого троля:
Він вирощував квасолю.
А врожаї - хоч куди!
Та недовго до біди:
Завелася міль у троля -
Зіпсувала всю квасолю...
Що ж робити, як тут бути?
Троль ніяк не міг збагнути.
Та й надумав: для контролю
Сіль насипав на квасолю.
Міль поїла - очманіла
І одразу захворіла.
Врятував наш троль квасолю -
Буде їсти її вволю!

Розмовляюча печера

Почаювавши у дідуся Ватроля і солодко виспавшись на м'яких перинах, мандрівники
відправилися в незвідані землі Забутої країни.
Орі і Глорі вирішили йти разом з цікавриками. По-перше, їм і самім кортіло побувати там,
де вже давним-давно не був ніхто з мешканців Дрімландії. По-друге, потрібно було прослідити,
щоб Клайм і Брегон знову на влипнули в яку-небудь халепу.
Дідусь Ватроль провів гостей через журавлинні плантації, де кипіла робота (тролі почали
збирати новий врожай), і показав дорогу до гірського перевалу.
- Тут ви зможете перейти на той бік Кремезних гір. Це єдине доступне місце. Ще можна
обійти гори з південного боку. Але на це піде дуже багато часу, до того ж доведеться долати
пустелю. Без рожевих поні це майже неможливо, а вам потрібно квапитися. Ви все
запам'ятали, що я вам казав?
Всі разом кивнули, один лише Клайм неспокійно тупцяв на місці.
-Дідусю, а можна ще одне маленьке питаннячко задати?
- Ти мені своїми питаннями вже всі вуха продзижчав! Ну та що з тобою робити, запитуй...
- А чому країна називається Забутою, хто придумав Розмовляючу печеру, про що вона
говорить і куди ж поділися всі чарівники?.. - цікаврик зупинився перевести подих і знову
відкрив рота, збираючись продовжити, але старий троль зупинив його.
Він замружився і струсонув головою, немов відганяючи рій настирливих комах.
- Клайме Це в тебе називається маленьким питаннячком?! Та мені цілий день
знадобиться, щоб на нього відповісти. Ось коли повернетеся, тоді і поговоримо про це. Я і сам
пішов би з вами, але вік у мене вже не той, щоб по горах лазити, - з жалем додав дідусь
Ватроль.
Попрощавшися з ним, друзі пішли по непомітній вузенькій стежині і незабаром опинилися
в оточенні високих кам'яних стін. Ліворуч були прорубані рівні сходини, які вели вгору, до
перевалу.
Першими почали підніматися гноми. За ними йшов Брегон, перелякано притискаючись до
стіни. І тільки Клайм, як завжди, захоплено вертів кошлатою головою на всі боки.
Минув деякий час, і кам'яні сходи вивели мандрівників до перевалу. Тут вони вирішили
трохи відпочити перед спуском у Забуту країну. Орі з-під долоні уважно вдивлявся уперед.
- Погляньте! - вигукнув він. - Там, вдалині я бачу Білу гору, а ще далі щось блищить, як
дзеркало.
- Де? - зацікавився Брегон.
- Та он же, за горою. Що б це могло бути?
Глорі поважно надув щоки і сказав:
- Це ж Великий океан!
- Здорово! - зрадів Брегон. - Клайме, поглянь, яка красотінь!
Цікаврик озирнувся і розгублено вигукнув:
- А де ж Клайм подівся? Ми його втратили!
Гноми кинулися назад і тут помітили Клайма, який забрався у велике гніздо, розташоване
між сірих каменів. У гнізді лежали три рожевих яйця в цяточку розміром з кавун.
- Ох, як же мені кортить знати, що там?!
Цікаврик повзав по гнізду, роздивляючись яйця. Він приклався до одного з них вухом.
- Можливо, усередині вже є пташенята?..
- Егей! Що ти там робиш?! - кликнув Клайма Глорі.
Цікаврик звів на друзів блискучі допитливі оченята.
- Які ж пташенята можуть вилупитися з таких великих яєць? Напевно, дуже великі...
- Ти краще подумай, яка у них має бути велика мама! - з'єхидствува Орі. - Ось вона зараз
повернеться і задасть тобі!
В цю мить друзів накрила тінь, і зверху пролунав грізний крик величезної білосніжної
птиці, яка стрімко опускалася.
Клайм кулею вискочив з гнізда і кинувся до друзів.
"Ох, краще б ми були вже внизу!" - з відчаєм подумав цікаврик і заплющив очі, чекаючи,
що птиця ось-ось клюне його. Але цього не сталося.
Він обережно розплющив очі, поглянув вгору, а потім озирнувся на всі боки. Поряд з ним
стояли Орі, Глорі і Брегон. Величезної птиці ніде не було. І тут Клайм все зрозумів: чарівна
кулька виконала його бажання. Цікаврик погордо випрямився і урочисто оголосив:
- Це я вас всіх врятував!
- Теж мені, рятівник знайшовся! - обурився Орі. - Якби ти не поліз у гніздо, то і рятувати
нікого не довелося б!
Цікаврик збентежено почухав потилицю.
- Ну гаразд, йдемо швидше до Білої гори! - скомандував Орі, і вся компанія побігла до
громадини, що виднілася попереду.
Біля самого підніжжя гори зяяв темний отвір печери, широко роззявлений, наче рот
велетня. Багаточисельне коріння дерев і чагарників, переплітаючись між собою, звисало із
зведення як бахрома.
- Невже нам доведеться йти всередину? - зіщулився Брегон.
- Можемо і не ходити, - знизав плечима Глорі.
- Звичайно, якщо тобі вуха не заважають, - з'єхидствував Орі.
- Ні, я згоден! Але ж там, усередині дуже темно і ми нічого не побачимо.
Немов почувши слова Брегона, печера раптово сповнилася м'яким блакитним світлом, і
пролунав низький глухий голос:
- Заходьте, прибульці, і нічого на бійтеся!
Від несподіванки друзі аж позадкували.
- Хто це говорить? - перелякано пискнув Клайм.
- Це ж Розмовляюча печера... - прошепотів Орі.
- А вона нас не проковтне?
- Не знаю...
- Тоді як же ми увійдемо? Я, наприклад, боюся!
З глибини печери знову долетів звук, схожий на втомлене зітхання.
- Не бійся, Задаючий безліч питань, заходь і бери те, за чим прийшов...
- У мене, між іншим, є ім'я! - образився чомусь цікаврик. - Мене звуть Клаймом!
- Добре, Клайме, задаючий безліч питань, візьми те, що тобі потрібно, і не заважай мені
спати...
Друзі з побоюванням увійшли до печери.
Усередині було світло і сухо. Гноми із захопленням розглядали стіни, вкриті алмазами,
смарагдами і рубінами. Клайм і Брегон почали обшукувати всі кути, але, на своє
розчарування, нічого не виявили. Раптом один з каменів, що знаходився в найдальшому кутку,
з глухим гуркотом відкотився вбік, відкриваючи маленьку потайну нішу, в якій лежала кулька,
- точнісінько така, як в Клайма.
Брегон зраділо скрикнув і кинувся до ніші. Схопивши кульку, він схвильовано виголосив:
- Хочу, щоб у мене були звичайні вуха!
Тієї ж миті ослячі вуха почали зменшуватися, але раптово завмерли і знову виросли.
- Що ж це таке?! - обурився Брегон. - Кулька не працює! Можливо, зовсім вона не
чарівна?
- Зараз обидві чарівні кульки сперечаються між собою і тому нічого не змінюється, - знову
промовила печера. - Оскільки ти прийшов сюди вже з ослячими вухами, то вони у тебе
залишаться до тих пір, поки ви не заховаєте обидві кульки в скриню з дерева Барух.
- А ти звідки це знаєш? - поцікавився Клайм.
- Я знаю все! - з гідністю відповіла печера. - Я навіть знаю якщо тебе не зупинити, то ти
ставитимеш питання нескінчено.
- Не може бути, щоб ти знала все-все! - завагався Клайм. - Ось скажи мені: де я буду за
тиждень?
- В ящику! - коротко відповіла печера і замовкла.
- В якому-такому ящику? - розгубився цікаврик.
Але печера замовкла і більше не відповіла ні на одне питання.
Мандрівники вибралися назовні. Клайм все ніяк не міг заспокоїтися. Він приставав то до
гномів, то до Брегона.
- В якому це ящику я буду і навіщо туди полізу?
Нарешті Орі не витримав:
- Заспокойся вже! Можливо, печера просто пожартувала...
Клайм зморщив лоба, про щось розмірковуючи, але потім зітхнув, махнув рукою і
поспішив за друзями, які попрямували до берега океану.
- Цікаво, і що б це могло означати? - бурмотів він собі під ніс.

Повернення до Південних воріт

Гноми і цікаврики йшли берегом Великого океану, прямуючи у бік стародавнього міста.
Вони ще ніколи не бачили стільки води одразу. Орі і Глорі частенько зупинялися, розглядаючи
чудернацькі відполіровані хвилями морські камені, а Брегон і Клайм збирали різнокольорові
черепашки. Одна з них особливо зацікавила цікавриків - вона була дуже великою і вигнута на
зразок рогу.
- Клайме, подивися, тут із зворотного боку є отвір!
- Де?
- Та ось тут, бачиш?!
Клайм узяв черепашку і почав вертіти в руках.
- Цікавенько... що ж воно таке?..
Він підніс її до рота і дмухнув у отвір.
Черепашка загула, і звук цей рознісся над хвилями океану.
- Ось це так! - захоплено вигукнув Брегон. - Дай і мені спробувати!
Він узяв черепашку і теж дмухнув в неї, потім ще раз... Не встигли ще звуки затихнути
вдалині, як з води біля самого берега висунулися чотири веселі мордочки. Цікаврики від
подиву навіть роти роззявили.
Першим схаменувся Клайм.
- Ви хто? - запитав він, звертаючись до невідомих йому істот.
- Ми - дельфіни, - відповів один з них. - А ви хто?
- Ми - цікаврики.
- А ми - гноми, - повідомили Орі і Глорі, які саме підійшли.
Дельфін із зацікавленням:
- Як ви сюди потрапили? Тут вже давним-давно нікого не було.
Клайм і Брегон, перебиваючи один одного, розповіли дельфінам про чарівні кульки.
- Але ж до Південних воріт дуже далеко йти! - здивувалися дельфіни.
Вони про щось порадилися між собою і перший дельфін сказав:
- Якщо не боїтеся, ми можемо швидко відвезти вас прямо до Південних воріт.
- А чого ж боятися?! - здивувався Клайм. - Ви дуже симпатичні, хоч і великі.
Дельфіни розсміялися і підпливли до берега впритул.
- Сідайте нам на спини і тримайтеся міцніше.
Гноми і цікаврики влаштувалися кожен на своєму дельфінові, і вони жваво поплили
уздовж берега.
Через деякий час попереду з'явився величезний блискучий пагорб, який погойдувався на
хвилях. Почувся гучний стогін.
- Що це? - злякано запитав Клайм.
- Це стогне кит Баррел. Йому дуже боляче, - відповів дельфін.
- А що ж у нього болить?
- Зуби.
- Бідненький... а можна йому чим-небудь допомогти?
- В Баррела між зубами застрягли великі черепашки, якими він любить ласувати. Але у
нас немає рук, щоб витягнути їх...
Клайм зраділо підстрибнув.
- Проте у нас є руки, і ми допоможемо йому, якщо... він нас не з'їсть.
Дельфін розсміявся.
- Що ти, Баррел зовсім нешкідливий, хоча дуже великий і сильний. Він їсть лише дрібних
рачків і молюсків. Може, ви і справді зможете йому допомогти?!
Дельфіни підпливли до кита, який дивився на мандрівників добрими сумними очима.
Клайм погладив гіганта і сказав:
- Егей, Барреле, відкрий рота ширше - ми тебе лікувати будемо! Тільки не проковтни нас
випадково.
Кит з гучним стогоном розкрив рота. Гноми і цікаврики аж свиснули від подиву.
- Ну і рот! - ахнув Глорі. - Зовсім як ворота в Печерне місто.
Орі тим часом діловито оглядав зуби кита.
- Так, тут без інструменту не обійтися... - заклопотано промовив він. -Агов, Глорі, подай
мені молоток і зубило. Вони там, в рюкзаку лежать. Глорі попорпався в рюкзаку і протягнув
Орі інструменти, а сам дістав маленьку кирку. Постукуючи молотком по зубилу і діючи киркою,
як важелем, гноми почали виколупувати черепашок, які застрягли у кита між зубами.
Баррел стогнав від болю, але мужньо терпів. Нарешті Орі і Глорі закінчили свою роботу і
склали інструменти.
- От і все! - гноми витерли руки. - Можна закривати рота.
Величезна паща з шумом закрилася, і кит полегшено зітхнув. Він змахнув могутнім
хвостом і пірнув під воду. Через хвилину Баррел знов з'явився на поверхні, радісно випустив
фонтан і підплив до мандрівників.
- Дякую вам, друзі мої! Ви врятували мене від мук, - промовив він глибоким басом. - Чим
я можу віддячити вам?
Дельфін, на якому сидів Клайм, відповів:
- Цим відважним мандрівникам потрібно швидше дістатися до міста Південні ворота.
- От і добре! Перебирайтеся мені на спину - я вас миттю домчу.
Клайм, Брегон, Орі і Глорі попрощалися з добрими дельфінами і піднялися на могутню
спину кита. Баррел поплив, набираючи швидкість. Через деякий час він мчався так, що вода
аж шипіла і пінилася за його хвостом. Не минуло і години, як друзі побачили берег, на якому
височіли стіни прадавнього міста. Домовившись з китом про те, що він їх почекає, мандрівники
зійшли на берег і по кам'яних плитах широкої вулиці вийшли до будівлі бібліотеки.
- Де ж нам шукати скриню? - запитав Брегон.
- А де ви знайшли першу кульку? - поцікавився Орі.
Клайм примружив очі, згадуючи.
- Я знайшов її в далекій кімнаті бібліотеки. Дідусь Ватроль казав, що скриня повинна
знаходитися десь неподалік.
- Ну що ж, - розсудив Орі. - Будемо шукати!
- Лише, цур - нічого не чіпати, а то знову що-небудь трапиться! - додав Глорі.
Вони увійшли до великого залу бібліотеки і відразу ж попрямували в ту кімнату, де Клайм
знайшов першу чарівну кульку.
У кімнаті все було, як раніше, лише в центрі столу, на тому місці, де раніше лежала
кулька, блимала яскрава іскорка, привертаючи увагу.
Друзі уважно роздивилися. Довкола була велика кількість різноманітних скриньок
всіляких розмірів і кольорів.
- Як же ми взнаємо, яка з них нам потрібна? - запитав Орі.
- Дуже просто, - відгукнувся Клайм. - Потрібно спробувати покласти кульки в кожну з
них, і коли в Брегона зникнуть ослячі вуха, це означатиме, що ми знайшли саме ту, яка нам
потрібна.
Орі та Глорі разом запротестували:
- Ні, так не можна!
- Це дуже небезпечно, ми ж нічого не знаємо про ці скриньки!
- А раптом, окрім ослячих вух, ще хвости й ратиці повиростають? - додав Брегон. - До вух
я вже якось трохи звик, але більше нічого не хочу.
В цей час пролунав дуже тихий дзвін.
- Що це? - нашорошив вуха Орі.
Всі принишкнули.
Дзвін пролунав знову. Він доносився з великої шафи, що стояла біля вікна. Друзі
наблизилися до неї. Орі обережно потягнув за ручку, і дверцята шафи відчинилися.
На середній полиці стояла чудова різьблена скринька в сяйві м'якого блакитнуватого
сяйва. Кришка скрині повільно піднялася. На дні її було видно два невеликих заглиблення -
якраз по розмірах чарівних кульок.
Клайм і Брегон як зачаровані протягнули до скрині руки і поклали кульки в заглиблення.
Негайно дзвін замовк, і кришка стала повільно закриватися. Брегон схопився за голову і
розчаровано вигукнув:
- Егей! А як же мої вуха?!
Нарешті скриня зачинилася. Довкола неї заблискали сріблясті іскорки. Але ось і вони
згасли. Дверцята шафи теж зачинилися, і запала тиша. Всі подивилися на Брегона - ослячі
вуха зникли з його голови, а замість них з'явилися рожеві, відкопилені, самі як там не є
цікаврячі вушка.
Клайм відразу поцікавився:
- Слухай, Брегоне, ти впевнений, що це твої справжні вуха?
- Ще б, звичайно! - зраділо вигукнув Брегон.
- Треба було б перевірити.
- А як?
- Давай я їх посмикаю. Якщо буде боляче - то виходить, що твої!
- Себе краще смикай! У тебе вуха не гірші за моїх.
- Навіщо ж мені себе смикати? І так відомо, що у мене мої вуха. А ось де були твої, поки
ти носив ослячі, це ще не відомо. Може, їх підмінили?
- Хто? - розгубився Брегон.
- Хто й зна! - серйозно заявив Клайм, приміряючись до вух Брегона. - А перевірити треба!
- І він смикнув за вуха приятеля.
- Ай-я-яй! - заволав Брегон.
- Ось тепер все гаразд! - задоволено виголосив Клайм. - Вуха насправді твої. Носи на
здоров'ячко!
- Ну, досить жартувати, - зупинив цікаврика Орі. - Пора вирушати. Баррел нас, мабуть,
заждався...
- Жалко, - зітхнув Клайм. - Тут ще стільки всього цікавого... може ми трішечки
затримаємося?
- Доки ти знову куди-небудь свій ніс не засунув?! - примружився Орі.
Друзі вийшли з бібліотеки і побігли до берега, переганяючи один одного.
Побачивши їх, Баррел радісно випустив величезний фонтан води і підставив хвоста, по
якому мандрівники перебралися до нього на спину.
Кит голосно загудів, немов пароплав, і нестримно поплив уздовж берегу, тримаючи курс
до селища фішменов. Високі білі будівлі Південних воріт швидко віддалялися і незабаром
зовсім зникли з погляду.
За декілька годин Баррел пристав до берега. Все населення збіглося поглянути на
незвичайне видовище. Ніхто з них ніколи не катався верхи на китові, та ще й на такому
величезному. Орі, Глорі, Клайм і Брегон зійшли на землю і попрощалися з Баррелом.
- Слідкуй за своїми, зубами і не хапай дуже великих черепашок, - порадив йому Орі.
- А як що-небудь станеться, то клич нас. Ми завжди будемо раді тобі допомогти, - додав
Глорі.
- Спасибі тобі, Баррел! Ти - найкращий кит в світі! - Клайм і Брегон погладили його.
- До побачення, друзі мої! - відповів кит. - Ми ще побачимося!
Він розвернувся, змахнув хвостом і сховався в глибині, лише хвилі плеснули там, де ще
хвилину тому він був.

Пригоди закінчуються

Погостювавши у фішменов, Орі, Глорі, Брегон і Клайм повернулися додому, де їх вже
чекали з нетерпінням. Дідусь Ватроль повідомив у Печерне місто про те, куди вони
відправилися, тому їх зустрічали як відважних мандрівників.
Увечері, коли стемніло, довкола великого кострища зібралося багато народу - послухати
про пригоди гномів і цікавриків. Прилетів навіть старий пугач Глум. Він влаштувався на гілці
дуба і уважно слухав, час від часу угукаючи і недовірливо хитаючи головою. А хитрющий єнот
Дасті притягнув героям цілий кошик раків.
Ось так скінчилася історія чарівної кульки, яку цікаврик Клайм узяв із столу бібліотеки в
місті Південні ворота. І хоча всі хвилювання залишилися вже позаду, вночі він довго на міг
заснути - все згадував слова Розмовляючої печери.
- До чого ж цікаво... - бурмотів він, перевертаючись з боку на бік. - Про який це ящик
мені казала Розмовляюча печера?
Але... це вже наступна історія.

История cоздания стихотворения: