Автор: Сказочник
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2022-03-26 12:48:58
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

05. Володарка Снігового краю

День народження Клайма

Як відомо, у всіх раз на рік буває день народження. Настало це свято і для Клайма. З самого ранку двері його будиночка не встигали
закриватися. Ельфи прикрашали кімнати цікаврика дивними квітами і запашними рослинами. Тролі готували всілякі солодощі, тістечка і
торти, варили компоти. Гноми принесли гарненьку бронзову табличку і повісили її над вхідними дверима. На ній візерунковими літерами
було написано: "Тут живе цікаврик Клайм - відомий і сміливий мандрівник".
Словом, усі готувалися до дня народження Клайма. Свято повинно було початися увечері, тому що в Дрімландії завжди танці
проводили довкола вогнища. А хто ж його розпалює вдень?!
Ближче до обіду з лісу прилетів старий пугач Глум. Зазвичай в цей час він спав. Але сьогодні був особливий день.
Глум всівся на підвіконні, щоб бачити все, що відбувається усередині і на невеликій галявині поперед дома.
- У-гум... - багатозначно відмітив старий пугач. - Очевидь, сьогодні гулянка буде на славу. Он скільки дарунків принесли!
У далекому кутку кімнати вже височіла ціла купа із складених одна на одну коробочок, скриньок, пакетів та мішечків. Вони були
перев'язані яскравими кольоровими стрічками.
У Дрімландії не заведено підписувати дарунки і вручати їх іменинникові особисто. Кожен гість приносить з собою те, що він вважає
за необхідне і кладе поряд з іншими дарунками. А коли свято закінчується, іменинник починає розбирати гостинці. Інколи це займає весь
наступний день.
Схоже на те, що цього року Клайм побив усі рекорди по кількості дарунків. Їх було стільки, що знадобиться, ймовірно, десь
тиждень, щоб розгорнути і розглянути кожен.
Клайм проходжувався по кімнаті, запхавши руки в кишені і поглядаючи скоса на купу дарунків, яка з кожною хвилиною ставала все
більшою і більшою.
- Цікаво... дуже цікаво... - бурмотав цікаврик. - Що ж там в цих коробочках і пакунках? Швидше б вже свято починалося!
В цей час в кімнату влетів захеканий Брегон.
- Привіт, Клайме! - вигукнув він. - Поздоровляю тебе з днем народження і бажаю...
- Стривай! - зупинив його Клайм. - Ти де був? Я чекаю тебе з самого ранку! Ми ж домовилися ще вчора!
- Я і відправився до тебе, ледве сонечко піднялося!
- Ага, так я і повірив! Мабуть, проспав, соня?
- Ну що ти, Клайміку. Чесне слово - прямо з ранку до тебе побіг.
- У такому разі - де ж ти пропадав? Скоро вже вечір настане, - Клайм сердито поглянув на друга.
Винувато опустивши очі, Брегон почав черевиком креслити на підлозі хитромудрі візерунки.
- Та тут таке сталося... - боязко сказав він.
- Яке ж? - поцікавився Клайм.
- Я якраз поспішав до тебе, коли зустрів гнома Орі. Ми з ним трохи поспілкувалися...
- Це називається трохи?! - обурився цікаврик.
- Не сердься, Клайміку. Я тобі зараз таку новину скажу - ого-го! Тільки пообіцяй, що нікому не розповіси.
- Обіцяю, обіцяю! Кажи вже швидше! - нашорошив вуха іменинник.
У нього від зацікавлення аж ніс засвербів.
- Гном Барлін збирає загін, щоб пробратися на іншу сторону Кремезних гір і розвідати Сніговий край! - випалив Брегон.
- Ух ти! - Клаймові аж дух перехопило.
Він замислився і почав бурмотіти:
- Як же нам бути? Потрібно якось потрапити до цієї експедиції.
- Та що тут думати?! - вигукнув Брегон. - Попросимо гномів, щоб вони взяли нас з собою - от і все.
- А якщо вони не захочуть?
- Тоді самі підемо по їх слідах.
Клайм почухав потилицю.
- Гаразд, так і зробимо, - вирішив він. - А зараз йдемо до гостей. Вже всі зібралися. Пора починати свято.
- Почекай, - зупинив приятеля Брегон. - Я ж тобі дарунок приніс.
- Поклади його до інших, я потім розберуся.
- Ні. Я боюся, що він загубиться.
Брегон протягнув руку. На відкритій долоні лежало чудова срібна каблучка. Та сама, яку цікаврик знайшов у Дикому лісі. Клайм
його відразу впізнав.
- Це тобі! - сказав Брегон.
Клайм дбайливо узяв каблучку і з вдячністю обійняв приятеля.
- Ну що ви там вовтузитеся? - з'явилася на порозі Таффі. - Знайшли час обніматися! Ось-ось стемніє - пора вогнище запалювати.
- Ми вже йдемо, - в один голос вигукнули цікаврики і вибігли на вулицю.
Довкола купи сухого хмизу розташувалися багаточисельні гості. Всі чекали появи іменинника. Як тільки Клайм підійшов, товстунчик
Глорі підніс смолоскип до гілок. Вогнище весело затріщало, пострілюючи червоними жаринками. З жартами і сміхом довкола нього
закрутився хоровод. А потім почався святковий концерт
Кожен гість приготував свій власний номер.
Ельфи заспівали дивну пісню про Дрімландію та її мешканців.
Гноми Орі і Глорі продемонстрували фокуси, а Дрорі за п'ять хвилин намалював портрет Клайма.
Рожеві поні влаштували справжню виставу. Вони скакали по кругу, стрибали через перешкоди і ходили на задніх ногах, як в цирку.
Молоді тролі показали виставу, в якій розповідалося про пригоди двох відважних цікавриків - Клайма і Брегона. Інколи вистава
призупинялася для того, щоб запрошені могли поласувати всілякими смачними пригощаннями.
Перед світанком головний гном Барлін подав команду - і з кущів у зоряне небо з шипінням і потріскуванням полетіли різнокольорові
ракети. Оце був фейєрверк! Такого вже давно не бачили в Дрімландії.
Червоні, зелені, білі, жовті, блакитні і помаранчеві парасольки розпускалися у вишині і обсипалися на землю золотавими
блискітками.
Нарешті настав ранок. Клайм проводив гостей, подякував за дарунки. Коли всі розійшлися, він разом з Брегоном і Таффі сів на
сходинках ганочка і мрійливо зітхнув:
- Ех, шкода, що день народження буває тільки раз на рік...
- Якби день народження був щодня, то було б вже не цікаво, - посміхнулася Таффі.
- Це вже точно! - підхопив Брегон.
- Гаразд. Наступного року знову буде день народження, - сказав Клайм. - А ось подорож до Снігового краю - це дійсно подія. Як же
нам попасти в експедицію?
- А давайте самі організуємо свою експедицію, - запропонував Брегон.
- Шкода, що я не можу піти з вами, - засмутилася Таффі.
- Чому?
- Я вже обіцяла Меріллі, що допоможу їй вишити килим для дідуся Ватроля.
- Нічого, - заспокоїв подружку Клайм. - Коли ми повернемося, то все тобі розповімо. Тільки ти нікому не кажи, що ми з Брегоном
вирушаємо до Снігового краю. Домовилися?
- Звичайно. Ми ж друзі. А якою дорогою ви підете?
- Мабуть, прідемо услід за гномами.
- Нічого не вийде, - заперечив Брегон. - Гноми прорубали хід на той бік Кремезних гір і встановили важкі бронзові двері, які
зачиняють на замок і охороняють вдень і вночі.
- Якби стали невидимками... - Клайм почухав кінчик носа. - Ось коли нам згодилися б ягоди невидимості, які зростають на Полі
чудес.
- Ні, - рішуче заперечив Брегон. - Я ці ягоди їсти не буду. А раптом залишуся невидимкою на все життя? У мене інший план! Річ у
тому, що в Покинутих печерах є стародавній хід, який теж веде на другий бік гір. Але про нього ніхто не пам'ятає.
- То звідки ти взнав про цей хід?
- А я знайшов в Печерному місті старовинні карти. На одній з них позначений прохід до Снігового краю.
- Можливо, ходу вже давним-давно нема, - завагався Клайм.
- Має бути! Я це відчуваю.
Брегон підхопився і почав ходити туди-сюди, збуджено розмахуючи руками.
- Ми підемо цим ходом. Уявляєте, як здивуються гноми, коли ми з ними зустрінемося в Сніговому краю?! Тільки потрібно запастися
теплим одягом. Кажуть, по той бік гір дуже холодно, і весь час йде сніг.
- А хто такий сніг і куди він йде? - здивувалася Таффі.
- Я і сам не знаю. Адже у нас в Дрімландії завжди літо, а дідусь Ватроль казав, що сніг йде лише взимку.
- Гаразд. - Клайм рішуче підвівся. - Пора готуватися в похід. Дістанемося Снігового краю - там все і визнаємо.

Стародавня печера

Поруч з Покинутими печерами розсунулися чагарники, і з'явилася допитлива фізіономія Клайма. Він уважно обдивися довкола і
вийшов на стежину.
Цікаврик був одягнений до подорожі: міцні черевики на товстій підошві, довгі штанцята і тепла сорочка. На спині - рюкзак, а в руці -
великий ліхтар.
- Егей, виходьте! - гукнув Клайм. - Тут нікого немає.
Гілки заворушилися. З'явилися Таффі і Брегон, який одягнувся приблизно так само, як і Клайм. Він теж ніс на плечах рюкзак. Лише
Таффі йшла без нічого. Вона проводжала друзів.
- Ну ось і прийшли, - сказав Клайм. - Звідси далі ми підемо самі.
- Ой, як я за вас хвилююся!
- Ще чого вигадала! - пирхнув Брегон. - Ми ж не маленькі. До того ж не вперше вирушаємо в похід.
- Ага! - погодилася Таффі. - Але ще жодного разу не було такого, щоб з вами нічого не сталося. Обіцяйте мені, що будете
обережними!
- Обіцяємо! - дружно відповіли приятелі.
Таффі обійняла Клайма і Брегона, почекала, поки вони зайшли у печеру, а потім відправилася до Меріллі.
Клайм і Брегон просувалися просторою печерою, освітлюючи дорогу ліхтарем. З обох боків у стінах темніли отвори давно вже всіма
забутих ходів. Біля одного з них друзі затрималися.
- Пам'ятаєш це місце? - запитав Клайм.
- Ще б! - відгукнувся Брегон. - Саме тут ми і знайшли тітоньку Кленсі. Щоправда тоді її звали тітонькою Спойлі.
- Так, забавна була пригода. Цікаво, що іще можна відшукати в Покинутих печерах?
- Відомо що! - пожвавився Брегон. - Напевно десь тут приховані величезні скарби.
- А може, навіть і чарівні дрібниці! - підхопив Клайм.
Брегон поправив на плечах рюкзак і благально поглянув на друга.
- Послухай, Клаймику, давай ми трішки розвідаємо який-небудь бічний хід. Зовсім трохи, а потім відразу повернемося і підемо далі?!
Клайм замислився. Йому хотілося скоріше потрапити у Сніговий край, про який він чув багато неймовірних історій. Але в Забутих
печерах теж напевно вистачало чудес. Цікаврик ніяк не міг зважитися.
Раптом під черевиком щось блиснуло. Клайм і Брегон одночасно нахилилися і стукнулися лобами.
- Ну ось, тепер гуля буде! - пробурчав Брегон, однією рукою потираючи забитий лоб, а іншою розгрібаючи пил на підлозі.
Клайм щосили допомагав йому.
- Дивись, що це?! - захоплено прошепотів Брегон.
У тому місці, де друзі розчистили пил, в підлозі виднілася золотиста стрілка. Вона мерехтіла блідими іскорками. Її вістря вказувало у
бік одного з бічних проходів. Миттєво забувши про все на світі, цікаврики попрямували туди.
- Дуже мені цікавенько... - прошепотів Клайм. - І куди ця стрілка нас приведе?
Брегон, крокуючи слідом за приятелем, пихтів і постійно підстрибував, намагаючись зазирнути через плече Клайма.
- Ну що там? Що? - нетерпляче запитував він.
- Почекай! - розсердився Клайм. - Ти скоро мені на голову вилізеш! Якщо хочеш - йди першим.
- Нікуди я не вилізу, - огризнувся Брегон.
Незабаром цікаврики побачили на підлозі ще одну стрілку, а потім ще. Тут їм терпець зовсім увірвався, і вони побігли вперед, але
через декілька кроків налетіли на стіну і гепнулися на підлогу.
- Йой! Я носом боляче вдарився, - поскаржився Брегон.
- А нічого було свій ніс поперед інших сунути! - вигукнув Клайм. - Навіщо побіг?
- Ти перший біг, а я за тобою!
- Гаразд... не будемо сваритися. Все одно далі йти нікуди!
- Як це - нікуди?
- А ось так: тут суцільна стіна, і проходу немає.
- Не може бути!
- Якщо не віриш - сам поглянь.
Брегон почав недовірливо обмацувати стіну, а Клайм підняв ліхтар вище, розглядаючи якісь написи стародавньою мовою. Прямо
посеред стіни було поглиблення у формі маленького кола.
- Цікаво... - пробурмотів Клайм. - Не може бути, щоб стрілка вказувала в безвихідь. І написи загадкові для чогось тут зроблені...
повинен бути прохід.
Цікаврик сунув руку в кишеню і намацав каблучку, подаровану Брегоном.
- Нумо поглянемо, що у нас вийде.
Клайм всунув каблучку в поглиблення. Пролунав глухий гуркіт. Каблучка сповнилася блакитним сяйвом і задзвеніла.
- Що це? - злякався Брегон.
- Зараз взнаємо.
Стіна повільно поповзла вгору, відкриваючи широкий прохід.
Клайм підстрибнув і вихопив каблучку з поглиблення.
А Брегон стояв, роззявивши рот від подиву. Та і було чого.
Очам цікавриків відкрилася величезна печера, в якій було видно як вдень. Стіни піднімалися високо вгору і з'єднувалися там на
зразок куполу. Зверху звисали золоті ланцюги, на яких кріпилися кришталеві кулі, що яскраво світилися.
Клайм і Брегон боязко увійшли до загадкової печери, і стіна безшумно опустилася за їх спиною, закриваючи вихід. Але цікаврики
навіть не помітили цього. Вони як зачаровані роздивлялися незвичайні постаті з білого мармуру, що стояли уздовж стін.
Між постатями в стіні виднілися округлі входи, перед якими стояли срібні візки. У кожному з них були два широкі сидіння,
розташованих один проти одного. А в центрі печери височіла величезна кам'яна чаша, в якій клекотіла і пінилася якась рідина. Від її
йшов аромат лісових квітів і свіжість ранішньої прохолоди.
- Ого-го! Ну і печерка! - захоплено вигукнув Брегон. - Та це справжній підземний палац! Я думаю, що раніше тут жили чарівники.
- Або чаклуни, - додав Клайм.
Брегон злякано озирнувся на всі боки.
- А раптом вони і зараз тут?! Стежать за нами, щоб схопити і перетворити на Сліпера або ще в що-небудь гірше?!
- Ех ти, боягуз! - розсміявся Клайм. - Всі знають, що в Дрімландії вже давно немає ні чарівників, ані чаклунів.
- А усякі чарівні штукенції та дива є?
- Ну... є, - погодився Клайм.
- То й чарівники теж є! - упевнено заявив Брегон.
Клайм підійшов до одного з візків і почав розглядати візерунковий малюнок на дверцятах, а потім відкрив їх і всівся на сидінні.
- Ей, Брегоне! Йди сюди! - покликав він друга.
Звичайно ж, Брегон не змусив себе чекати. Як кожний цікаврик, він ніколи не прогавлював можливості задовольнити свою
допитливість. Підбігши до візка, Брегон встрибнув в нього і влаштувався на широкому сидінні навпроти Клайма.
Цікаврики захоплено підстрибували, розхитували візок на всі боки, голосно сміючись.
- Гарний візок, - заявив Брегон. - Тільки шкода, що на ньому далеко не поїдеш.
- А давай спробуємо, - запропонував Клайм. - Якщо це чарівний візок, то йому потрібно наказати, і він сам відвезе нас куди треба.
- Звідки ти знаєш? - засумнівався Брегон.
- Нічого я не знаю. Просто мені так здається.
Клайм встав на повний зріст, підняв над головою кулак, в якому була затиснута каблучка, і урочисто виголосив:
- Хочу, щоб візок відвіз нас до Снігового краю!
Але нічого не сталося. Візок не зрушив з місця.
- Ніякий він не чарівний, - розчаровано протягнув Брегон.
- Так, не пощастило, - погодився Клайм, опускаючись на сидіння.
Раптом візок здригнувся і, набираючи швидкість, пірнув у темний тунель.
- Тримайся! - крикнув Клайм, хапаючись за поручні.
Друзі мчали в непроглядній пітьмі назустріч невідомості. Лише відсвіт їх ліхтаря миготів на круглих стінах тунелю.
Незабаром стало холодніше. Візок уповільнив хід і в'їхав в якусь кімнату. Цікаврики замружилися від яскравого світла, а коли очі
звикли, з подивом озирнулися.
- Де ми? - обережно запитав Брегон.
- Наче ми з тобою не в одному візку їхали! - відповів Клайм. - Мені теж цікаво було б дізнатися, куди ми потрапили...
В кімнаті було зовсім порожньо. В одній стіні виднівся вхід до тунелю, а в іншій - вихід, через який линуло яскраве світло.
- Ой, здається, я змерз! - зіщулившись, вигукнув Клайм.
Він загасив ліхтар, зняв рюкзак і витяг з нього теплу курточку з капюшоном. Швиденько надівши її, Клайм задоволено усміхнувся.
- Як добре!
Брегон за прикладом приятеля зробив те ж саме. Трохи зігрівшись, цікаврики підхопили рюкзачки і попрямували до виходу.
Зовні все було білим. Пухнасті пластівці, повільно кружляючи, падали на землю. Брегон зловив одну пушинку.
- Дивись, яка гарна!  - вигукнув він.
- Хто?
- Та не хто, а що! Ось, біла пушинка.
- Не бачу я ніякої пушинки. Крапелька води є, а пушинки - немає.
Брегон розгублено глянув на долоню.
- Як же так? Адже була!
Він зловив ще одну пушинку, але і вона тієї ж миті перетворилася на краплю.
- Нічого не розумію... - здивувався цікаврик.
- А я, здається, здогадуюся. Це ж сніг! Пам'ятаєш, дідусь Ватроль розповідав, що сніг від тепла тане. У тебе долоня тепла, ось
пушинка і розтанула. Та й не пушинка це зовсім, а сніжинка.
Клайм і Брегон стояли на сніговому карнизі, який нависав над безмежною білою рівниною. Розкривши від подиву роти, вони
дивилися вниз.
Від підніжжя Кремезних гір по рівнині ланцюжком рухалися маленькі фігурки. Уважно придивившись до них, Клайм зраділо
повідомив:
- Це ж гноми з Печерного міста!
- Потрібно крикнути, щоб вони нас почекали, - порадив Брегон.
Склавши долоні рупором, цікаврики почали гукати:
- Барлін! Орі! Глорі!
Але було занадто високо, і гноми їх не почули.
- Як же нам їх наздогнати? - замислився Клайм. - Ніякої дороги вниз я не бачу. Ех, не щастить нам!
Він сердито тупнув ногою. Пролунав сухий тріск. Сніговий карниз обламався і звалився вниз, потягнувши за собою цікавриків.

Сніговий край

Барлін вів свій загін по білій рівнині Снігового краю. Кожен гном ніс великий рюкзак, набитий всілякою всячиною - як відомо, вони -
народ запасливий. Раптом щось зашуміло, загуркотіло. Всі задерли голови догори.
Схилом Кремезних гір прямо на загін котилася, підстрибуючи, величезна сніжна куля.
Не роздумуючи довго, гноми кинулися врозтіч.
Куля скотилася на рівнину і зупинилася за кілька кроків від Барліна. Обережно наблизившись, гноми оточили її кільцем.
- О-о-ох! - долинув глухий голос, що йшов зі снігової кулі.
- Це щось живе, - здивувався Орі.
Він постукав по кулі палицею.
- Йой! Боляче ж! - закричав знайомий голос.
Слідом за цим куля розвалилася навпіл, і перед здивованими гномами з'явилися дві фігурки, обліплені снігом.
- Це, напевно, снігові люди, - припустив Глорі.
- Сам ти сніговий гном! - пролунало у відповідь.
Фігурки взялися обтрушуватись, і гноми впізнали нерозлучних цікавриків - Клайма і Брегона.
- Звідки ви тут взялися? - витріщився на друзів Орі. - Ви що - з неба впали?
- Ні, з гори, - хитро посміхнувся Клайм.
Барлін сердито насупився.
- Ми йдемо розвідати Сніговий край. Це справа серйозна. А ви явилися без дозволу незрозуміло звідки. Негайно вирушайте додому!
- Ще чого?! - уперлися цікаврики. - Якщо не хочете нас з собою брати, то і не потрібно. У вас своя експедиція, а у нас - своя!
- А все ж цікаво: як це ви примудрилися так швидко перебратися через гори? - поцікавився Орі.
- Дуже просто! - Брегон з поважним виглядом ступив уперед. - Ми пройшли Покинутими печерами і потрапили...
Але тут Клайм щосили смикнув приятеля за рукав. Брегон не втримався на ногах і гепнувся в сніг.
- Ми потрапили в якусь невідому темну печеру, - підхопив Клайм. - Довелося дуже довго йти по ній. А потім несподівано вийшли на
цей бік гір і впали вниз...
- Виходить, що ви й самі достеменно не знаєте, як тут опинилися? - підозріло примружився Барлін.
Клайм удавано зітхнув і розвів руками.
- Виходить, що так, - погодився він.
Барлін задумливо почухав бороду, а потім, суворо глянувши на принишклих цікавриків, рішуче сказав:
- Якщо обіцяєте добре себе вести і не пхати без дозволу всюди свої носи, то ми візьмемо вас з собою.
- Звичайно. Ми будемо слухняними! - зраділи цікаврики.
- Тоді не будемо затримуватися. Ідіть слідом за Орі і не відставайте ні на крок. До ночі нам потрібно знайти надійне укриття!
- А чому? - поцікавився Клайм.
- Тому що вночі в цих місцях розгулює Снігова Королева.
- Ну то й що?
- А те, що у неї дуже погана вдача!
- А хто така Снігова Королева?
Барлін схопився за голову і вигукнув:
- Вище тільки з'явилися, а в мене від ваших запитань скоро вже голова розпухне! Негайно вирушаємо далі!
Гноми підлаштували рюкзаки і, витягнувшись ланцюжком, попрямували засніженою рівниною. Цікаврики намагалися не відставати.
Від морозного сонечка сніг спалахував яскравими відблисками. Він іскрився всіма барвами веселки, викликаючи захоплення у
цікавриків, які ніколи раніше такої краси не бачили.
- Клайме, чому ти не сказав Барліну про чарівний візок? - пошепки запитав Брегон.
- Нехай це буде поки нашим секретом. Ми спочатку самі розвідаємо, куди можна потрапити на інших візках, а потім вже розповімо
всім іншим.
- А як же Таффі?
- Їй ми розповімо відразу, як тільки повернемося. Може, вона теж захоче піти з нами, - Клайм сумно зітхнув і додав: - Ех, шкода, що
Таффі зараз тут нема!
- Це точно, - погодився Брегон.
Сніг весело рипів під ногами.
Попереду виникли білі пагорби. Гноми прискорили ходу і незабаром наблизилися до самого крайнього. Барлін зупинив загін і,
озирнувшись на всі боки, оголосив, що тут буде привал на ніч.
Склавши рюкзаки разом, гноми дістали гірські лопатки і почали рити в пагорбі печеру, в якій можна було б влаштуватися на ніч.
Цікаврики щосили допомагали їм.
Несподівано Брегон, який вирівнював стіну печери, відчув під руками щось тверде. Він швидко разкидав сніг і побачив велику
гладку бурульку на стіні. Цікаврик ніколи раніше не бачив бурульок, проте добре знав і любив цукрові льодяники, які робили тролі, тому,
не довго думаючи, він лизнув бурульку і... вмить прилип до неї. Вірніше не прилип, а примерз.
Цікаврик злякано закричав. Негайно всі зібралися навколо нього.
- Що сталося?! - сполошився Клайм. - І навіщо це ти стіну цілуєш?!
Але Брегон тільки безпорадно мугикав і крутив очима.
- Очевидь, Брегон прийняв крижану бурульку за льодяник, - припустив Глорі. - Зараз ми його звільнимо.
Гном витяг з рюкзака зубильце і молоток. Обережно постукуючи, Глорі відколов шматочок бурульки в тому місці, де прилип язик
Брегона.
Цікаврик гепнувся на сніг, а шматочок льоду швидко розтанув.
- Ну що? - співчутливо запитав Клайм.
- Зовсім навіть не солодко... - розгублено відповів Брегон.
Клайм не витримав і почав реготати разом з гномами. Брегон спершу сердито супився, але незабаром йому і самому стало смішно.
Коли закінчили рити печеру, вхід завісили теплою ковдрою, а всередині розвели невелике багаття з дров, які принесли з собою
гноми. Попивши чаю і зігрівшись, почали готуватися до сну.
- Барлін, а хто така Снігова Королева? - запитав Клайм.
Старший гном зручніше влаштувався біля вогню, запалив свою улюблену люльку і почав розповідати:
- Колись, дуже давно, коли Дрімландія була ще відкритою для людей, Снігова Королева жила в північні країнах, і характер у неї був
дуже поганий. Кажуть, Снігова Королева нікого не любила, тому що у неї крижане серце. Одного разу вона викрала хлопчика і забрала
до свого льодового палацу. Але маленька дівчинка, яка дуже любила цього хлопчика, подолала багато перешкод і врятувала свого друга,
позбавивши Снігову Королеву влади над ним. З тих пір пройшло дуже багато років. Я вже й не пам'ятаю, як звали тих хлопчика і
дівчинку. А Снігова Королева назавжди оселилася в Сніжному краю. Вдень вона не страшна, бо не любить сонячного світла і ховається в
крижаному палаці. А от вночі обходить свої володіння. В цей час краще не потрапляти їй на очі.
Цікаврики слухали Барліна затамувавши подих. Та й молодим гномам теж було цікаво дізнатися про Снігову Королеву.
- А вона нас не схопить? - злякано прошепотів Брегон.
Барлін добродушно посміхнувся.
- У нас же багаття горить. А Снігова Королева дуже боїться вогню. До того ж вхід щільно закритий ковдрою. Думаю, що вона нас не
помітить.
Клайм сидів біля вогнища, обхопивши коліна руками і опустивши на них голову. Він задумливо дивився на вогонь і згадував Таффі.
- Ну все! На сьогодні досить, - оголосив Барлін. - Потрібно спати. Укладайтеся зручніше і відпочивайте. Завтра рано підніматися
будемо.
- А куди ми завтра підемо?  - пожвавішав Клайм.
- Завтра і дізнаєшся!
Барлін загорнувся в ковдру і незабаром почав тихенько похропувати. Орі і Глорі дружно сопіли уві сні, а Брегон прицмокував
губами. Напевно, йому снилися солодкі льодяники.
Клайм вже почав засинати, як раптом почув порипування, що доносилося зовні. Швидко розштовхавши Брегона, він прошепотів:
- Там, зовні хтось ходить!
У Брегон від страху очі округлилися.
- Потрібно всіх розбудити! - сказав він.
- Почекай, - зупинив його Клайм. - А якщо там нікого немає?
- Ну то й що?
- А те, що якщо там нікого немає, то гноми будуть над нами сміятися! Спочатку потрібно перевірити.
- Я не піду! - злякано відсунувся Брегон. - Мені страшно.
- Як хочеш, - знизав плечима Клайм.  - Якби з нами була Таффі! Вже вона б не злякалася...
- Ну ладно, - невдоволено буркнув Брегон. - Піду з тобою. Тільки давай не виходити з печери. Одним оком глянемо - і назад.
Добре?!
Але Клайм вже не чув його. Він рачки підповз до виходу і, піднявши трохи ковдру, виглянув назовні.
- Цікавенько... цікавенько... - пробурмотів він. - Хто це тут ходить?
На темному нічному небі жовтим ліхтариком світився повний місяць, оточений примарним сяючим ореолом. Відблиск місячного світла
золотистою стежинкою пробігав сніговою рівниною і зникав десь між таємничими пагорбами. Незліченні яскраві зірки переморгувались у
недоступній висоті. Іскристий сніжний пил повільно падав зверху, лоскочучи ніс і вії.
Клайм виліз з печери і захоплено прошепотів:
- Ух ти, яка краса...
З-під ковдри випнувся допитливий ніс Брегона, а потім визирнув і його господар.
- Ну що там? - насторожено запитав він.
- Йди сюди! Подивися, як чудово! - покликав Клайм.
- А там нікого немає?
- Не бійся, боягуз! Навколо - жодної живої душі!
Брегон вибрався назовні і підійшов до Клайма. Притиснувшись один до одного, щоб не було холодно, цікаврики немов зачаровані
дивилися на казкову красу зимової ночі.
Раптом одна з зірочок здригнулася і, зірвавшись зі свого місця, полетіла вниз. Вона прокреслила небо яскравою голкою, залишаючи
тоненький слід, і впала десь за пагорбами.
- Оце так! - вигукнув Клайм. - Зірка впала. Давай знайдемо її і принесемо сюди!
- Навіщо?
- Невже не зрозуміло?! - обурився Клайм. - Ми зробимо з неї ліхтарик. Уявляєш, як здорово! Коли знову підемо в Покинуті печери, у
нас буде зірка-ліхтарик, і тоді ми зможемо все гарненько роздивитися. Ну що, побігли?
Брегон озирнувся по сторонах - навколо було тихо і спокійно.
- Тільки швидко: туди і назад! - змахнув він рукою, погоджуючись.
Не змовляючись, цікаврики побігли наввипередки по золотавій місячній стежинці, весело сміючись і наспівуючи:

Ніс щипає, вуха теж,
Сніг пухнастий стелеться.
Розійшовся дід Мороз,
Люто дме метелиця.
Та завади не страшні
Веселим цікаврикам -
Поспішаємо ми вдвох
За зіркою-ліхтариком.

Снігова Королева

Захекані цікаврики вибігли на велику рівну площу, з усіх боків оточену сніговими пагорбами, і зупинилися.
- А де ж зірочка? - розчаровано запитав Брегон.
- Повинна бути десь тут. Зараз знайдемо...
Клайм взявся уважно вдивлятися в лежачий навколо сніг.
- А раптом її Снігова Королева забрала? - знову занепокоївся Брегон. - Давай краще повернемося назад.
- Ще чого! - пирхнув Клайм. - Знайдемо зіроньку, тоді повернемося. Невже даремно стільки бігли?! А Снігова Королева зараз,
напевно, спить.
- Ой! - злякано вигукнув Брегон. - Що це?
Клайм швидко озирнувся і обімлів.
З усіх боків до них наближалися якісь волохаті істоти. Вони оточили цікавриків кільцем. Одна з них підняла вгору руку і скрипуче
промовила:
- Здрастуйте, прибульці! Хто ви і звідки прибули в наші краї?
- А ви хто? - несміливо запитав Клайм.
- Ми - снігові люди.
- А ми - цікаврики.
- Хм... цікаврики... - задумливо пробурмотів волохатий. - Гноми, ельфи, тролі - цих я знаю, а про цікавриків вперше чую. Як вас
звати?
- Мене - Клаймом, а це - Брегон. А вас як?
- Моє ім'я Кулл. Що ви робите тут вночі?
- Ми шукаємо зірочку, яка впала з неба. Ви її випадково не бачили?
Снігові люди стривожено загули. Кулл переступив з ноги на ногу і обережно сказав:
- Ми не бачили тут ніякої зірочки. Напевно, вона впала десь далі.
- Як же нам її знайти?
- Краще б вам не шукати цю зірочку.
- Це ще чому? - насторожився Брегон.
- Тому що тут володіння Снігової Королеви, і все належить їй. Навіть якщо ви знайдете зірочку, то все одно Королева відбере її у
вас.
- Але це ж нечесно! - обурився Клайм. - Коли зірочка була на небі, то вона нікому не належала. А тепер хто перший її знайде, того
вона й буде.
Раптово налетів крижаний вітер. Колючий сніг сипнув в обличчя. Померкли зірки на небі, і з'явилася висока темна фігура в довгому
іскристому плащі. Це з'явилася сама Снігова Королева. На її голові красувалася крижана корона, що виблискувала льодовим холодом.
Побачивши володарку Снігового краю, волохаті люди кинулися врозтіч і поховалися. Лише два цікаврика, злякано притулившись
один до одного, дивилися на грізну володарку.
- Ви хто такі, довгоносі? - суворо запитала Снігова Королева. - Звідки з'явилися і за яким правом розгулюєте моїми володіннями?
- М-ми ці... цікаврики... - пробелькотів Брегон.
- Це що за комашки такі?
- Ми не комашки! - образився Клайм. - Ми цікаврики!
Снігова Королева сердито нахмурила крижані брови. Вона вдарила срібним жезлом по землі з такою силою, що в усі боки бризнули
блискучі іскри.
- Як ти насмілюєшся заперечувати мені, володарці Снігового краю?!! Та чи знаєш ти, що я одним рухом пальця можу перетворити
тебе в крижинку? Якщо я сказала, то так воно і є: ти - дрібна довгоноса капловуха комашка!
Снігова Королева засміялася так, що з найближчих пагорбів обсипався сніг. Гучне відлуння прокотилося над землею і замовкло десь
далеко.
Клайм сердито ступив вперед. Брегон вхопився за його рукав, намагаючись затримати, і благально зашепотів:
- Ой, Клайміку, не сперечайся з нею, будь ласка!
Але не тут-то було. Клайм образився не на жарт.
- Подумаєш, володарка! Бурулька ти крижана, а не королева!
На мить запавла повна тиша, а потім піднялася така буря, що все навколо померкло, і тьма огорнула цікавриків з усіх боків.
Заплющивши очі, вони з острахом чекали покарання.
Блимнув сліпучий спалах, прогуркотів грім - і одразу все вщухло.
Клайм обережно розплющив одне око, потім друге. Прямо перед собою цікаврик побачив гладку крижану поверхню. Він повернувся
праворуч, озирнувся назад, але з усіх боків була суцільна стіна.
- Гей, Брегоне! - покликав Клайм приятеля, який сидів на снігу, накривши голову руками. - Поглянь навколо. Щось я не зрозумію:
звідки тут узялися ці крижані стіни?
Брегон підняв голову, здивовано озираючись.
- Не знаю... - розгублено зізнався він. - Не бачив я тут ніяких стін. Може, це Снігова Королева їх створила?
- Так, це я спорудила крижані стіни! - пролунав зверху гучний голос.
Снігова Королева, підносячись над крижаним колодязем, всередині якого знаходилися цікаврики, грізно дивилася на принишклих
друзів.
- Скоро ранок, - сказала вона. - Мені час повертатися до крижаного палацу, але завтра, як тільки настане ніч, я повернуся і вирішу,
що з вами далі робити.
Снігова Королева змахнула рукою і, перетворившись в сніговий вихор, улетіла.
- Ну ось, влипли! - зітхнув Клайм.
- Я ж тобі казав: "Не сперечайся з нею!" - накинувся на нього Брегон. - Що тепер робити будемо?
- Може, спробуємо перелізти через стіну?
- Як же ми переліземо, якщо вона рівна і слизька?
Клайм пожвавився.
- Послухай, Брегончику, у мене є ідея.
- Це яка ж?
- Я тут згадав, як ти до бурульки прилип...
- Ну і що? - нашорошив вуха цікаврик.
- А те, що якщо ти станеш мені на плечі і доторкнешся до льодяної стіни язиком, то відразу прилипнеш. Потім я вилізу по тобі на
стіну і тоді витягну тебе.
- Ні, я не згоден! Давай зробимо навпаки: ти лизнеш стіну, а я по тобі вилізу.
- Але у мене може не вийти, - спробував схитрувати Клайм. - А у тебе це здорово вийшло!
- Ні, не хочу я на власному язикові телемпатися! - рішуче відмовився Брегон.
Він відвернувся і ображено сів на сніг.
- Ну гаразд, не сердься, - сказав Клайм. - Що небудь змикитимо...
Цікаврик подивився вгору. Небо посвітлішало. Наставав світанок. Незабаром визирнуло сонечко, і по крижаній стіні забігали
золотаві відблиски.
Друзі сиділи на снігу, не знаючи, що робити. Раптом вони почули якесь постукування, що ставало дедалі голосніше і голосніше.
Цікаврики уважно дивилися погляди туди, звідки доносився стукіт. Крижаною поверхнею пробігла тріщина, за нею ще одна і ще... Від
стіни відвалився шматок льоду, і в дірці з'явилася голова занепокоєного Орі.
- Егей, як ви тут?! - гукнув він цікавриків.
Клайм і Брегон радісно підстрибнули.
- Ура! Молодець, Орі!
- Витягни нас звідси!
Орі посміхнувся і підбадьорливо підморгнув друзям.
- Зачекайте, зараз я розширю прохід.
Гном заходився зубилом обрубувати краї діри. Нарешті вона стала такою, що через неї вже можна було пролізти.
- Тепер вибирайтеся, тільки швидше!
Цікаврики пролізли кріз діру і опинилися зовні. Тут на них чекав сердитий Барлін, Орі, Глорі і ... Таффі. Поруч з ними стояли снігові
люди.
- Ти звідки тут взялася? - ахнув з несподіванки Клайм.
- Потім розповім. Зараз нам потрібно поспішати!
Загін швидким кроком пішов назад, до нічної стоянки. Кулл і його родичі не відставали.
- Навіщо тільки ми вас з собою взяли ?! - обурився Барлін. - З вами самі неприємності. Ну чому ви пішли сюди вночі, та ще й самі, і
нікому нічого не сказали?
- Ми хотіли зірочку знайти ... - винувато відповів Брегон.
- А от мені, наприклад, цікавенько: звідки тут Таффі взялася? І як ви дізналися, що ми в крижаній вежі? А ще цікаво, як ви нас
знайшли? - випалив Клайм.
Таффі дзвінко розсміялася.
- Цікаво-цікавенько... - передражнила вона. - Не хотіла я вас одних відпускати. Так і знала, що знову в якусь халепу потрапите! Ви
ж такі несамостійні - просто жах! Ось я і вирішила відправитися слідом за вами. Добре хоч вчасно встигла!
- Так, Таффі просто молодець! - сказав Барлін. - Вона знайшла нашу печеру і всіх побудила. Ми побігли шукати вас і зустріли
снігових людей. Вони все розповіли і показали вашу крижану в'язницю.
Коли підійшли до печери, в якій ночували, гноми швидко зібрали рюкзаки, і загін рушив у бік Кремезними гір.
Снігові люди, стривожено озираючись, про щось спілкувалися між собою.
Клайм наздогнав Кулла і запитав:
- Що ви тепер будете робити? Якщо Снігова Королева, дізнається, що ви нам допомагали, то розсердиться не на жарт.
Кулл посміхнувся.
- Нічого, малий. Ми сховаємося в горах. Снігові люди вміють так ховатися, що ніхто їх не може знайти.
- А якщо ви підете разом з нами на той бік гір? - запропонував Клайм. - Там завжди тепло. Снігова Королева не посміє з'явитися до
нас.
Кулл ласкаво погладив цікаврика по голові.
- Дякую за добрі слова! Ми залишимося в Сніговому краю. З того боку Кремезних гір для нас занадто спекотно.
- Ой! Подивіться! - пролунав голосок Таффі. - Що це там, позаду?
Всі озирнулися. З-за снігових пагорбів з глухим бурчанням піднімалася величезна темна хмара, закриваючи ясне блакитне небо.
Кулл насупив кошлаті брови.
- Кепські наші справи. Снігова Королева кинулася навздогін.
- Але ж вона вдень ховається у своєму палаці! - здивувався Клайм.
- Це тому що вона боїться сонячного світла. Але не забувай, що Снігова Королева - чарівниця. Вона здатна напустити таку заметіль
або навіть буран, що закриє все небо. Тоді буде темно, як уночі, і вона зможе з'явитися сюди.
Тим часом величезна хмара піднімалася все вище і вище, розростаючись ушир. Вона закрила вже півнеба. Дмухнув сильний вітер. В
повітрі закружляли іскристі снігові пластівці.
- Біжимо! - скрикнула Таффі.
Всі кинулися в бік гір. Гном Барлін стежив за тим, щоб ніхто не відставав. Орі допомагав товстуну Глорі, який зовсім захекався.
Клайм і Брегон з двох боків підхопили Таффі попід руки і побігли з усіх своїх цікаврицьких сил. Замикали загін снігові люди.
Вітер дужчав з кожною хвилиною. Почалася справжня хуртовина. Крижані голки впивалися в обличчя, як сердиті оси. Сніг сліпив
очі і забивався у рот, заважаючи дихати. Навколо потемніло. Хмари зімкнулися над головою, і морок огорнув мандрівників з усіх боків.
- Стійте! - крикнув Барлін. - Ми ж не бачимо, куди біжимо. Треба триматися всім разом, інакше загубимо один одного.
Друзі взялися за руки, тривожно озираючись на всі боки. І тут в сніжному вирі з'явилася висока постать володарки Снігового краю.
Її темний плащ майорів, як величезні крила. Крижаною короною бігли грізні сполохи.
- Ха-ха-ха! - засміялася вона. - Невже сподівалися від мене втекти? Зараз я перетворю вас в крижані стовпи!
Снігова Королева підняла свій жезл і глухим голосом почала вимовляти заклинання:

Хай міцніє холоднеча,
Щоб тремтіла вся малеча!
Снгом замете весь світ
І покриє дзвінкий лід!

Усі з відчаєм дивилися на володарку, безпорадно очікуючи, що буде далі. Лише Клайм не змирився. Він відчував, що забув щось
дуже важливе.
- Каблучка! - раптово вигукнув цікаврик, ляснувши себе по лобі.
Він вихопив з кишені каблучку, подаровану Брегоном, і, піднявши його над головою, голосно вигукнув:
- Каблучка, каблучка! Зроби, будь ласка, так, щоб хмари розійшлися, і з'явилося сонечко!
Каблучка спалахнула яскравим сяйвом. З неї вирвався тонкий промінь і зметнувся до хмар, пронизавши їх наскрізь. Негайно буря
замовкла, припинилася заметіль. Хмари розійшлися, і між ними ринули золотаві промені сонця. Один з них впав на Снігову Королеву.
Протяжне виття зметнулося до неба. Клуби пари огорнули володарку Снігового краю з голови до ніг, сховавши її від очей цікавриків,
гномів і снігових людей. А коли пара розсіялася, всі з подивом побачили прекрасну біляву фею з витонченою кришталевою короною на
голові і в білосніжній пуховій мантії.
Фея посміхнулася і зробила крок уперед.
- Дякую тобі, Клайме! - промовила вона ніжним, як кришталевий дзвіночок, голосом. - Ти звільнив мене від жахливого закляття, яке
наклав на мене могутній чаклун Демідж в незапам'ятні часи!
Таффі дивилася на прекрасну фею в усі очі.
- Ах, яка красуня!  - захоплено прошепотіла вона.
Старший гном зніяковіло кахикнув і представився:
- Мене кличуть Барліном. Дозвольте дізнатися, хто ви і як вас звуть.
- Моє ім'я Сандра. Колись давним-давно я була феєю-берегинею засніжених лісів північних країн. Одного разу невідомо звідки
з'явився могутній злий чаклун. Він хотів підкорити всіх жителів лісів і перетворити на своїх рабів. Але я заважала йому. Тоді чаклун
хитрістю і підступністю наклав на мене жахливе закляття холодного серця. З тих пір я стала Сніговою Королевою з крижаним серцем. Але
тепер завдяки вам я знову фея.
Клайм із захопленням слухав розповідь Сандри і несподівано запитав:
- Це правда, що була дівчинка, яка змогла перемогти Снігову Королеву?
- Так, правда, - відповіла фея.
- А як її звали?
- Герда. Вона дуже любила хлопчика на ім'я Кай. Герда пройшла довгий шлях, усіяний перешкодами і небезпеками. Але дівчинка
була сміливою і рішучою, а найголовніше - у неї було добре серце. Тому вона перемогла і врятувала свого друга.
- Зовсім як наша Таффі! - посміхнувся Клайм.
- Що ти таке вигадав! - фиркнула Таффі, зніяковіло опускаючи очі.
Але було помітно, що їй приємні слова Клаймом.
Не змовляючись, цікаврики з двох боків цьомнули Таффі в щоки і кинулися навтьоки. Обурена дівчинка спочатку розгубилася, а
потім погналася за ними. Гноми і снігові люди весело розсміялись. А фея змахнула рукою - і на цікавриків посипалися яскраві
різнокольорові, як святковий феєрверк, блискітки.
Снігові люди про щось порадилися між собою, потім Кулл чемно вклонився і промовив:
- О прекрасна Сандро, просимо тебе стати нашою королевою. Ми будемо тобі в усьому допомагати, щоб в Сніговому краю завжди
панували добро і справедливість.
- Добре. Нехай буде так! - відповіла фея.
Вона звернулася до решти:
- З цих пір Сніговий край завжди відкритий для жителів Дрімландіі, а особливо для цікавриків! У будь-який час вони будуть моїми
найбажанішими гостями.
Гноми і цікаврики подякували королеві Снігового краю за запрошення і вирушили додому.
Коли загін дістався до підніжжя Кремезних гір і зупинився біля входу в печеру, по якій йшли гноми, Барлін сердито вигукнув:
- От біда яка!
Клайм тут же насторожився.
- Яка біда? - поцікавився він.
- Коли ми тікали від Снігової Королеви, то забули на місці нашої стоянки ліхтар. Тепер доведеться в темряві пробиратися.
- Так я і знав! - засмутився Брегон. - Завжди мені не щастить! Тепер ні за цапову душу гуль собі понабиваю.
- Ну гаразд, так і бути - допоможу вам! - хитрувато посміхнулася Таффі. - Ідіть за мною, зараз буде світло.
- Цікаво-цікавенько... - пробурчав Клайм. - Може, ти сама будеш світитися?
- Може й так... - загадково відповіла Таффі.
Коли увійшли в печеру, вона підняла руку, в якій яскраво спалахнула зірка.
- Ой, це ж наша зірочка!  - дружно вигукнули цікаврики. - Звідки вона в тебе взялася?
- Я знайшла її неподалік від того місця, де ви сиділи в крижаному полоні.
- Ну що ж, нехай вона буде твоєю! - вирішив Клайм. - Вірно, Брегоне?
- Я згоден, - відповів цікаврик. - А тепер - швидше додому, а то я щось зголоднів. Зараз в Печерному місті, напевно, всякі солодощі
до вечері готують.
Брегон мрійливо прикрив очі і облизався.
- Ну що ж, додому - так додому! - вирішив Барлін.
Мандрівники бадьоро рушили вперед. Дорогу їм висвітлювала яскрава зірка, яка сяяла в руці Таффі.
Так закінчилася подорож Клаймом і його друзів в Сніговий край. Довгими вечорами, сидячи біля багаття і дивлячись на зоряне небо,
вони згадували і заново переживали цю незвичайну пригоду.
Гноми зробили для Таффі чудову брошку і приладнали до неї зірочку. Тепер коли дівчинка гуляла темними вечорами, здалеку було
видно тендітне блакитне світло.
- Це наша Таффі йде! - казали мешканці Дрімландіі.
Клайм часто думав про загадку туманих земель. А ще йому хотілося побувати на Драконовому острові, поспілкуватися з
русалочками і послухати пісні Співаючих скель.
Якось раз зібралися Клайм, Таффі і Брегон разом і вирішили... Втім, що вони вирішили, ви дізнаєтеся в наступній історії пригод
цікавриків. Якщо вам нейметься дізнатися, то сміливо перегортайте сторінку!

История cоздания стихотворения: