Автор: Левшина Светлана
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2018-08-19 13:11:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Ось такий я горе-школярик (оповідання для дітей)

     Давайте знайомитись.Мене звати Ілля.Я - першокласник!
По правді сказати - я в цьому році до школи і не збирався.Чомусь зненацька так вирішили мої батьки.
Я надіявся,що ще цілий рік буду насолоджуватись вільним від дитсадочку життям.Для мене це була цілковита
несподіванка.
     За два дні мене швиденько зібрали до школи,що я й не встиг оговтатись,що відбувається.
Але,якщо чесно,я дуже зрадів.Раніше я мріяв про школу і заздрив школярам,які з радісними посмішками і з
новесенькими ранцями
1 вересня йшли до школи.З букетами квітів,святково одягнені.Дівчатка - з величезними білими бантами,хлоп"ята
- в білих сорочках.
А тепер і я школярик.
     Воно і в дитсадочку мені подобалось.Там гарно.Поїв - і гуляй собі,грайся,малюй.
     Одне тільки мене бентежило - після обіду треба було спати.
     Як я ненавидів цю "тиху годину"!Ну не хочу я спати вдень!
Наша вихователька Миколаївна дуже добра і лагідна.Та коли стосується обіднього сну - з нею краще не
сперечатися!
Доводиться тихесенько лежати і рахувати хвилини,коли скінчаться ці страждання...
Це ж стільки часу витрачено даремно!
Стільки всього можна було встигнути зробити!
Вихователька каже,що це корисно для здоров"я,треба відпочивати.
А після чого відпочивати?Я й так не втомився,мені і вночі вистачає відпочинку!
     Та годі вже про дитсадочок,це вже залишилось у минулому.Нарешті мене ніхто не буду змушувати спати
вдень.
     Ви не забули? Я - першокласник!
У школі видали підручники,за якими я буду навчатися.Такі цікаві,з малюнками.
Мені купили новесенькі зошити,олівці,фарби.А ранець який гарний!На ньому намальована така крута тачка!
Ніяк не можу надивитися на всі ці скарби!
Такі радісні почуття переповнюють мене...

     Якби ж тільки я міг знати,що цих радісних почуттів мені вистачить ненадовго...
Школа - це вам не дитсадочок.Стільки обов"язків!Треба тихо сидіти і уважно слухати вчительку,не
відволікаючись
на уроці,не розмовляти,не крутитись на парті.
А так вже хочеться поскоріше побігти на перерву і довирішувати свої хлоп"ячі справи...
А вдома треба виконувати домашні завдання.Гарненько і охайно писати,щоб тато не насварив.
Думками я уже давно був на вулиці,бо там мій товариш Мишко чекає біля двору.
А доводиться сидіти і писати.Ще й літери у мене щось почали стрибати у рядку,ніби коники-стрибунці.
То виходять якісь товстелезні,ніби наша кішка Сімка,коли гарненько поїсть.То худорляві,ніби цілий
тиждень не годували...
     Та досить про сумне...
Зараз допишу - і гайда на вулицю,бо Мишко вже зачекався!
     Ось такий я горе-школярик...
     Так говорять мої батьки.
      Яке ж безтурботне життя було в дитсадочку!
      Тепер залишається тільки згадувати...
      
              2016р

История cоздания стихотворения: