Автор: Левшина Светлана
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2018-08-19 20:52:47
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Казкова країна під назвою "щасливе дитинство" (оповідання для дітей)

     Розпечене сонце нарешті повільно котилося до обрію.Його останні промінчики ще
намагалися зачепитися за верхівки дерев,що височили над дахами невеличких будиночків.
На прозоро-блакитному небі ані хмаринки.Невеличка зграйка горобців щось там весело
щебетала,заховавшись від сонця в листі розлогої яблуні.Сонячні промінці,завзято пробираючись
поміж листям,торкнулися налитих зелених яблук,що важко висіли на гілках,схиляючи їх
до низу.
     Маленька Світланка сиділа на дерев"яних сходинках ганку і з цікавістю спостерігала за
пухнастими кумедними кошенятами,що весело бавились у траві.Неподалік,сховавшись від спеки
у бузку,поважно лежала мама-кішка,стежачи за своїм непосидючим сімейством.На ганку гарно
і затишно,холодочок.Розкішні гілки яблуні захищали ганок від сонця.
     Молоденьку яблуньку давно посадив дідусь майже біля самого ганку.З роками вона
розрослася і її гілки досягли до даху самого ганку.В серпні,коли яблука достигали і,
під"їдені черв"яками,із самої верхівки падали на дах,вони скочувались на ганок.
І біда тому,хто в цей час сидів на ганку...
     Світланка могла годинами сидіти на ганку і спостерігати за всім,що відбувалося навколо.
     Он песик Борька,втомившись стежити за маленькими кошенятами,поважно засопів у конурі,
звісивши лапи,час від часу здригуючись уві сні.Мабуть,йому наснилося,як він відганяє настирливих
кошенят від своєї кринки з їжею.А може,дитинство його,коли маленьким цуценятком весело
бігав на подвір"ї,на городі,в садку,скрізь,де йому заманеться.Тепер мусив сидіти на ланцюгу,
охороняючи будинок від непроханих гостей.
     Вузенька протоптана стежина,ховаючись де-не-де у високій траві,вела до плити,що поважно
примостилася під великим старим абрикосом.Плиту чомусь називали кумедно "кабиця".Поряд з
нею дідусь із дошок змайстрував великий довгий стіл на чудернацьких ніжках.За цим столом бабуся
все літо готувала різні страви.Тут готувалися закрутки на зиму,на плиті варилося варення,в духовці
сушилися груші та яблука.Духм"яні пахощі розносились по всьому дворі.
      Ось і зараз від плити пішов приємний запах спечених пиріжків із яблуками.
      Сьогодні свято - Яблуневий Спас.
Бабуся із самого ранку вже порається біля плити.Там теж холодочок,бо над плитою і столом був
великий навіс з необтесаних невеличких дошок - обаполів.Він захищав плиту і стіл від дощу і від
обламаних сухих гілочок,що разом з листям падали зверху.
     Старий абрикос іще досі був родючим і достиглі його плоди падали на навіс.Палюче літнє сонце
робило свою справу,висушуючи абрикоси,і п"янкий неперевершений аромат паморочив голову...
     Пооддаль від плити виднілися рівні рядочки винограду.Осяяні вечірнім сонцем,соковиті грони
звисали до землі.Їх було так багато,що вони затуляли листя,ніби напрошуючись - зірвіть нас...
     Повернулаcя матуся з горОду,витираючи спітніле чоло хустинкою.У двох кошиках,що принесла
мама,чого тільки не було:величезна порепана від вологи капустина,морква,буряки,картопля.
Великі стиглі помідори гіркою червоніли із кошика.Все це означало,що завтра бабуся наварить
смачного борщу.
     Світланчина бабуся - Олександра Гнатівна.Вона була дуже доброзичлива,тому сусіди лагідно
звали її "бабуся Саня".Коли вона готувала борщ,то подружки Світланки,Ліда та Ніна,вже стояли під
ворітьми,гукаючи її вийти до воріт.Вони знали,що бабуся Саня чемно запросить їх пообідати
разом із Світланкою.Їли і вихваляли,бо такого смачного борщу краще бабусі Сані ніхто не
готував.
     А коли пекла пиріжки,то їх виходило завжди багато - повна емальована  велика миска.Бабуся
Саня завжди пригощала сусідів і Світланчиних числених друзів.
     Дідуся її  теж любили і поважали.Майже кожного вечора біля двору збиралися дітлахи з усієї
вулиці,бо знали,що Федір Якимович буде знову їм розповідати якусь цікаву історію зі свого
нелегкого дитинства.З великою увагою слухали дідуся,відпочиваючи від своїх дитячих
повсякденних справ.
     Дідусь поважно димів люлькою,відганяючи настирних комарів,і з великим задоволенням
розповідав про свої пригоди,яких у нього була сила-силенна.
     Пізніше біля двору збиралася молодь,бо дідусь виготовляв модні на той час музичні
інструменти -балалайки і мандоліни.До самої ночі лунали веселі пісні та частівки,аж  доки
бабуся не покличе діда,лаючи його за те,що не дають людям відпочивати.
     Та дідусь мав веселу вдачу,завжди жартував і на бабусю не ображався.
     Світланка дуже любила і поважала свого дідуся і з цікавістю слухала його казочки,
переймаючись життям маленького хлопчини Феді,що пас змалечку гусей у пана.Жаліла його
подумки,коли його карали за маленькі дитячі негаразди.

     Світланка підсунула своє рученятко під м"якеньку подушку із вискубленого курячого пір"я,
і міцно заснула під лагідний голос дідуся...
   ЇЇ солодкі сни летіли,як малесенькі невагомі пір"їнки,у казкову країну,що називалась
" щасливе дитинство"...

        19.08.2018р

История cоздания стихотворения: